Російська влада понад чверть століття сподівається, що Україна рано чи пізно приповзе до неї на колінах і попроситься стати сировинним придатком і «молодшою сестрою» Москви.
Проте взимку 2014-го українці чітко завили, що цінності ЄС куди ближчі, ніж російська цинічність. У відповіді Кремль захопив Крим та увірвався на Донбас, визнавши помилковість своїх попередніх стратегій. Власне, ця чергова маніакальна спроба примусити любити себе так само виявилася невдалою.
Кремль обрав найпростіший варіант – корупційно-олігархічну телекратію, запорукою міцності якої мали стати нафтодолари, пропаганда й «маленькі переможні війни»
Як і вибір моделі керівництва сучасною Росією. Врешті, Кремль обрав найпростіший варіант – корупційно-олігархічну телекратію, запорукою міцності якої мали стати нафтодолари, пропаганда й «маленькі переможні війни». Так путінська Росія й погрузла в самодурстві, хабарництві, сировинній економіці, санкціях та з додатковим вантажем на шиї у вигляді дотацій на вкрадені в інших держав території.
Натомість демократична Росія мала куди більше шансів на те, аби розвиватись і навіть втримати у своїй сфері впливу Україну. Так, для того їй самій довелося би змінитися, стати на цивілізовані рейки, реформуватися. Натомість мала би змогу зорієнтувати на себе ліберальні та проросійські сили, маргіналізувавши вітчизняних націонал-демократів. Так могла би з’явитися Україна, де нічого українського не було б.
Підкуп, насилля та пропаганда
Проте навіть авторитарну модель керівництва державою російська влада могла би використати не для того, аби потішити мегаломанію й самолюбство однієї особи, а для реформування країни. Кошти від зростання цін на вуглеводні інвестувати в інновації й розвиток, у людей врешті-решт, а не в різну кісельовщину й брязкання зброєю. Спробувати стати сильним регіональним гравцем й об’єднати довкола себе постсовкові республіки.
Демократичний шлях і авторитарна модель, спрямована на розвиток, виявилися неприпустимими варіантами для Кремля
Але Путін аж ніяк не Вацлав Гавел і не Лі Кван Ю. І демократичний шлях, і авторитарна модель, спрямована на розвиток, виявилися неприпустимими варіантами для Кремля, бо передбачали би впровадження ефективних реформ, загрожували би розвитком середнього класу й революцією, появою Росії без залякувань і переслідувань, із чесними виборами, що аж ніяк не влаштовує сучасну російську владу.
Те, що натомість може запропонувати Путін своїй країні та світові – це підкуп, насилля і пропаганда. І нічого хорошого. Просто він ніколи й не хотів бачити Росію справді успішною. Та й нездатний її такою зробити.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
