Американський журнал із міжнародних відносин The National Interest розмірковує над подальшим розвитком відносин між Росією і США. Аналітичний центр Atlantic Council пише про те, як авторитарні тенденції у Східній Європі можуть негативно вплинути на підтримку України в регіоні. А ділова газета Forbes пояснює, чому санкції щодо Росії все ще не змінили її зовнішньополітичної поведінки.
Американський журнал із міжнародних відносин The National Interest розмірковує над подальшим розвитком відносин між Росією та США. Автор статті Ґрехем Елісон зазначає: «...якою б Росія не була руйнівною, хитрою, як би не заслуговувала на те, щоб її задушили, грубим фактом є те, що ми не можемо вбити цього негідника без вчинення власного самогубства».
На думку Елісона, «у світі, в якому російський лідер командує ядерним арсеналом, який може стерти Сполучені Штати з карти, компетентна (і часто політично болісна) співпраця для уникнення такого результату, є незамінною», адже цілі в американців і росіян наразі є цілком однаковими: всі хочуть уникнути глобальної ядерної війни.
Наразі Захід усіляко «карає» Росію, наприклад, за її агресію в Україні або втручання в президентські вибори в США 2016 року, та найголовнішим питанням, якого всі чомусь уникають, є: «А що ж буде потім, що ж робитиме Росія у відповідь?». Чи стане світ безпечнішим місцем після цього, запитує автор. Елісон посилається на слова колишнього президента США Рональда Рейгана, який вважав Росію «імперією зла», однак розумів, що ядерну війну ніхто не виграє. Автор зауважує, що завдяки розвиненим технологіям Росія перетворилася на ядерного сіамського близнюка США, і це треба мати на увазі.
У висновках аналітик зазначає, що поки що політика Заходу зі зміни поведінки Росії не призвела ні до чого, окрім ще більшої агресії з боку Кремля, а тому в інтересах безпеки Сполученим Штатам усе ж необхідно дотримуватися політики «обережності, зв’язку, обмеження, компромісу й співпраці».
Американський аналітичний центр Atlantic Council пише про те, як авторитарні тенденції у Східній Європі можуть негативно вплинути на підтримку України в регіоні. Автор статті Оксана Бедратенко вважає, що зниження підтримки України з боку європейських країн, у свою чергу, може призвести до розчарування в демократичному розвитку й усередині України.
Автор звертає увагу на те, що після розпаду Радянського Союзу східноєвропейські країни почали розвиватися в демократичному напрямку, й декотрі з них незабаром приєдналися до НАТО та Європейського союзу. Молоді члени ЄС ще тоді стали джерелом натхнення для України, яка сприймалася як держава, яка «застрягла в перехідному процесі й захоплена порочним кругом олігархічної економічної моделі й корумпованими політичними рішеннями». Та Бедратенко зазначає, що, «можливо, Східна Європа більше не може служити зразком для проведення реформ в Україні: адже деякі демократичні інститути цих країн перебувають під загрозою».
Проблеми єдності всередині ЄС почалися з фінансової кризи 2008 року й особливо загострилися з початком міграційної кризи та агресії Кремля, який використовує «корупцію, пропаганду, дезінформацію й підтримку «проблемних політиків» у країнах ЄС, що значно послаблює їхні демократичні інститути, пояснює автор.
У державах, де Кремль має економічний вплив, «він активно використовує його як важелі впливу для ухвалення політичних рішень» на свою користь. Наприклад, у Польщі, де від 2015 року все помітнішими стають антидемократичні тенденції, «Росія сприяла поширенню антиукраїнської риторики, спрямованої проти мігрантів із України, й навіть викликала суперечки стосовно спільної історії України й Польщі», – йдеться у статті. А тому «не дивно, що ситуація з корупцією в Польщі вперше за 13 років не покращилася 2016 року».
Зростання євроскептицизму й антиамериканських настроїв, які Росія активно підживлює в регіоні, загрожують єдності європейських країн стосовно критичних тем, включаючи українське питання. Тому у висновках Бедратенко зазначає, що Україні необхідно сконцентруватися на розвитку власних демократичних інститутів і активно працювати з сусідніми країнами над боротьбою з російською пропагандою.
Американська ділова газета Forbes пише про те, чому санкції щодо Росії все ще не змінили її зовнішньополітичної поведінки. Автор статті Шеллі Карабелл зазначає, що повсякденне життя в Москві виглядає так само, як і до санкцій, та варто подивитися за межі великих міст, і ви побачите неймовірну бідність, так само, «як це було десять, двадцять чи п’ятдесят років тому». Там живуть люди, які не отримують ніякої вигоди від продажів нафти, їхнє життя ніяк не змінилося після західних санкцій, ідеться у статті.
Карабелл пояснює, що особливою рисою розвитку Росії є те, що ця країна може витримати дуже скрутні часи, адже вона історично звикла до існування без грошей.
Початок 90-х років став для Росії перехідним періодом, коли вже існувала ліберальна економіка, але ще не було відповідного правління. «Росія була справжнім диким Сходом», – зазначає автор. У діловому світі панував хаос, і це включало не просто корупцію, а інколи навіть і вбивства. Після 2008 року почався період, коли багато людей продавали свій бізнес державі. «Потім брали гроші та їхали за кордон, – посилається автор статті на слова Андрія Мовчана – директора Програми економічної політики в Carnegie Moscow Center, – це означало, що держава контролює понад 70 відсотків підприємств – більше, ніж під час правління останнього комуністичного лідера Михайла Горбачова, коли державний контроль становив 60 відсотків». За словами Мовчана, сьогодні лише 25 відсотків ВВП належать приватному сектору.
Автор статті також зазначає, що Мовчан не довіряє державним даним про стан російської економіки, тому що понад 30 відсотків просто засекречені. «Як правило, вважається, що засекречені статті в бюджеті використовують для фінансування військово-промислового комплексу й органів безпеки, але існують непрямі дані, які свідчать про те, що ці кошти витрачають на багато інших потреб. Наприклад, вони можуть варіюватися від фінансування «друзів Росії» за кордоном, до закриття прогалин у балансі державних компаній і дозволу вищим посадовим особам здійснювати особисті покупки», – зазначає у висновках Карабелл.
