Спеціально для Крим.Реалії
Півстоліття тому в історії кримськотатарського народу відбувалися надзвичайно значущі події. Можна сказати без перебільшення, що в цей час вирішувалася доля цілого народу. 5 вересня 1967 року був ухвалений Указ вищого органу влади «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», що на довгі роки визначив становище народу-вигнанця. Крим.Реалії продовжують згадувати історію підготовки й ухвалення цього документа (початок читайте тут).
У підготовчих до Указу документах, що зберігаються в Державному архіві Російської Федерації, виявляємо заяву двадцяти чотирьох активістів кримськотатарського руху «з питання нагородження Абденнанової Аліме та учасників підпілля села Джермай-Кашик». Вона починається так: «Ми, представники кримських татар, за дорученням свого народу цим листом звертаємося до Президії Верховної Ради СРСР з клопотанням про надання звання Героя Радянського Союзу Аліме Абденнановій та Абдуллі Дагджі». У своєму листі активісти руху розповідають про героїчну військову біографію резидента Аліме Абденнанової та одного з керівників Сімферопольської підпільної групи Абдулли Дагджі, трагічно загиблих у період окупації Криму нацистами.
Активісти національного руху також з обуренням пишуть про книгу Іллі Вергасова «В горах Таврії», де легендарний кримський партизан Бекір Османов названий зрадником і розстріляний.
Сьогодні це може видатися дивним, але про славне військове минуле керівників національного руху в офіційних довідках Президії Верховної Ради не говориться ні слова. Ось, наприклад, один з таких документів ‒ «Список найбільш активних прихильників ідеї повернення татар до Криму і надання їм національної автономії (за інформацією ЦК КП Узбекистану)». У довідці виявляємо імена учасників війни ‒ одного з керівників партизанського руху в Криму Мустафи Селімова, знаменитого партизана Бекіра Османова, редактора газети «Червоний Крим» під час війни Джеппара (Джеббара) Акімова.
«СЕЛІМОВ Мустафа Веїсович, член КПРС з 1931 року, колишній секретар Ялтинського райкому партії, працює заступником директора Ташкентського інституту «Узгіпроводхоз», є одним з керівників «ініціативної групи». Поведінка Селімова в 1958 році обговорювалася на бюро Куйбишевського райкому партії. За порушення партійної дисципліни, що виразилася в організації колективних листів кримських татар до ЦК КПРС, йому була оголошена сувора догана з попередженням. Після цього він припинив свою підбурювальну роботу серед татар, а з 1964 року знову її відновив. Він часто проводив нелегальні зустрічі з керівниками т.зв. «ініціативних груп» областей і районів. У грудні 1964 року очолював «делегацію» кримських татар у Москві. На одній із нарад у Фергані влітку 1966 року Селімов запропонував поширювати серед татар версію про те, що з Узбекистану їх нібито не відпускають тому, що тут потрібна робоча сила...
ОСМАНОВ Бекір Османович у грудні 1966 виключений з партії за грубість, наклеп, зловмисну фальсифікацію й активну підбурювальну діяльність серед татар. Працює агрономом дослідної ділянки Ферганського обласного сортоуправління. Османов ‒ один з активних ватажків «руху за повернення до Криму». Систематично проводить наради з керівниками «ініціативних груп» Фергани, Коканда, Андіжана, Намангана та Ленінабада. Неодноразово виїжджав до Москви як «делегат», з його ініціативи у Ферганській області відбувалися великі збіговиська.
АКІМОВ Джеппар, 1909 року народження, в жовтні 1966 виключений з партії за націоналістичну пропаганду серед кримських татар і розпалювання національної ворожнечі... Під керівництвом Акімова у Бекабадському районі поширюються різні листи провокаційного змісту. В результаті його підбурювальної роботи у Бекабаді мали місце масові виступи татар біля будівлі міськкому партії й інших районних установ. На бесіді в Бекабадському міськкомі у квітні 1966 року Акімов повідомив, що продовжуватиме діяти доти, поки не доб'ється організованого повернення татар до Криму».
Серед найактивніших «автономістів» названий і активний учасник національного руху Муаррем Мартинов. Для нього в характеристиці знайшлися такі слова:
«МАРТИНОВ Муаррем, 1906 року народження, в червні 1964 року виключений з КПРС за наклеп на політику КПРС з національного питання. Живе у Бекабаді. Поширенням автономістських настроїв серед татар Мартинов займається з 1953 року. У 1963 в бавовновому радгоспі «Дальверзін 1» на зборах татар закликав активно домагатися повернення до Криму, аж до оголошення страйків. Упродовж 1965-1966 років неодноразово публічно виступав на великих збіговиськах татар у Бекабадському районі Ташкентської області зі «звітами» про свої поїздки до Москви».
У документах фонду Прокуратури СРСР у Державному архіві Російської Федерації збереглося й велике звернення Муаррема Мартинова, адресоване делегатам ХХIII з'їзду КПРС (березень 1966 року). Ось лише уривок з цього розлогого документа:
«Я, МАРТИНОВ Муаррем Джелял-огли, звертаюся до ХХIII з'їзду Ленінської партії й до всіх делегатів ХХIII з'їзду КПРС. На порозі ХХIII з'їзду, який відкриває перед нами нові грандіозні завдання комуністичного будівництва, який, керуючись ленінськими принципами про право націй на самовизначення, не може не обговорити огидний факт: 22 роки кримські татари живуть на засланні з клеймом «зрадників».
За 20 років до відкриття ХХ з'їзду нашої Комуністичної партії, який остаточно знищив пережитки культу особи, я звертався із заявою до делегатів з'їзду, але до цього часу не дана позитивна відповідь на мою заяву, хоча вона була надіслана як лист. Як звітуватимуть перед делегатами ХХІІІ з'їзду комуністи-ленінці в питанні про національну долю кримських татар.
Після історичного ХХ з'їзду кримськотатарський народ очікував виправлення помилок, допущених у період культу особи, але надії розвіялися як сон, як ранковий туман. Навпаки, ще сильніше почалася наклепницька кампанія проти кримських татар, зокрема, з боку «літераторів», «письменників», «істориків» тощо. Найганебніша, набільш розгнуздана пропаганда. Якби ці книги випускали самі автори, то можна було б звинуватити тільки авторів, але ці книги проходили через редколегії, в складі яких більшість комуністів. З боку татар-комуністів надходили сигнали аж до ЦК КПРС про заборону будь-яких наклепницьких виступів у пресі щодо кримських татар. Однак ще спостерігаються подібні факти. Досі не дана рішуча відсіч з боку партії ні авторам, ні редколегії; значить, виходить так: «хто як може, хто як зуміє, нехай опоганює кримського татарина». Зі сказаного випливає висновок: «Наші діди та прадіди не змогли позбутися кримських татар, ми ж, онуки й правнуки, позбулися їх. Нарешті Кримський півострів вдалося русифікувати. Слава Богу!»…
Після виселення кримських татар з Криму з блискавичною швидкістю перейменували міста, села. Цензурою заборонене слово «кримський татарин». Радянських людей хотіли переконати, що кримські татари як нація не існують. І все це діється в нашому ХХ столітті ‒ в Країні Рад, що будує комунізм»...
(Далі буде)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
