Спеціально для Крим.Реалії
«Русскій мір» ‒ агресивна ідеологія Кремля, що заперечує право українців на власну історію, державність і навіть мову. Українська мова дратувала кримських шовіністів від самого початку незалежності. Після анексії півострова чиновники-українофоби постаралися ліквідувати освіту національними мовами, але запит на вивчення української зберігся.
У республіканській «конституції» українська названа «державною» разом із російською та кримськотатарською. В реальності права кримських українців фігурують тільки на папері. У соціальні мережі періодично просочується інформація про російські порядки в школах республіки. Після анексії «міністерство» освіти в першу чергу «перепрофілювало» українознавців на русистів. Потім ліквідували національні навчальні заклади. На момент анексії тільки в семи школах викладали українською.
Адміністрації шкіл негласно зобов'язали «стукати» на викладачів української мови, які вели «неправильні» розмови зі школярами про Росію й Україну
Російську мову й літературу викладають в рамках обов'язкового курсу. Кримськотатарську і українську ‒ «за бажанням» батьків і дитини. На прагнення корінного народу вивчати рідну мову поки що дивляться крізь пальці. З охочими вивчати мову Тараса Шевченка ситуація гірша. Часто директори шкіл вимагають, щоб батьки писали заяву в їхній присутності. Чим пояснити таку увагу? Тільки бажанням керівництва школи «зафіксувати» заявників. Є обґрунтовані підозри, що російські чиновники негласно зобов'язали адміністрації шкіл «стукати» на викладачів української мови, які критично висловлювалися з приводу «перепрофілювання» або вели «неправильні» розмови зі школярами про Росію й Україну. Таких педагогів (особливо молодих) розглядали мало не як «бандерівське підпілля».
У деяких випадках батьків спеціально вмовляли не писати заяву. Зрештою «міністерство» освіти до кінця першого року анексії повідомило, що в Криму тільки 0,5% школярів навчалися українською. За підрахунками правозахисників, за час анексії кількість українських класів у республіці скоротилася в 31 (!) раз. На проблему звернули увагу в ООН. У квітні поточного року Міжнародний суд в Гаазі зобов'язав Кремль припинити утиски кримських татар і забезпечити викладання українською мовою. У відповідь кримський «парламент» проголосував за «закон», що легалізував мовну дискримінацію.
З одного боку, йдеться про цілеспрямовану політику Кремля щодо уніфікації регіонів, зміцнення вертикалі влади і фактичну ліквідацію національних республік. Війна проти України завдала нищівного удару російському федералізму. Президент Володимир Путін і його найближче оточення триматимуться за владу до останнього. Відставка з посади означатиме загрозу кримінального переслідування за злочини, вчинені у Росії та за її межами: Крим, Донбас, Сирія, атаки на політичні інститути Заходу тощо. Задля забезпечення довічної влади однієї особи, Москва активно пригнічує національну «вольницю».
Кримські чиновники кричали про «захист» російської мови, хоча фактично обстоювали своє корпоративне право не знати української
Але в Криму, що виявився такою собі «російською республікою», особлива ситуація. «Влада» з азартом взялася знищувати все українське. Їхні дії не можна обґрунтувати тільки кремлівськими директивами. Основних причин такого стану справ дві. Перша ‒ безграмотність кримського начальства. «Спікер» Володимир Константинов, голова «Громадської палати» Григорій Іоффе, «сенатор» Сергій Цеков та інші учасники «кримської весни» української мови не знають. Багато республіканськіх діячів перебувають у кримській політиці чи не з перших років української незалежності. За двадцять років вони так і не змогли опанувати державну мову. На публіку вони кричали про «захист» російської мови, хоча фактично обстоювали своє корпоративне право не знати української.
Вони на пару з московськими українофобами неодноразово говорили про «насильницьку українізацію» в Криму, тоді як понад 80% школярів навчалися російською. Тодішнє керівництво Верховної Ради Криму прикривалося практикою європейської двомовності, хоча фактично володіло тільки російською. Їм соромно було зізнатися у власній некомпетентності й неосвіченості.
Друга причина ‒ політичні комплекси й страхи республіканської верхівки. Українська мова, культура і символіка постійно нагадують місцевому бомонду, що в 2014 році вони зробили неправильний вибір. Кримська «еліта» погодилася на участь у кремлівських авантюрах, повіривши в казки чекістів про те, що «Україна скоро розвалиться». Перед «референдумом» вони були щиро впевнені, що Київ повністю втратить контроль над регіонами, Москва зможе нав'язати Вашингтону і Брюсселю розділ країни під виглядом «федералізації», а Крим визнають російським.
Вони не можуть ліквідувати Україну, тому займаються «ритуальним» знищенням української мови
Москва обдурила кримських «революціонерів». Україна збереглася як держава, а Захід постійно вимагає повернути півострів законному власнику. Тепер їх дратує все українське. Наприклад, висловлювання місцевого політика Світлани Савченко («російське» прізвище, чи не так?), згодом обраної «депутатом» Держдуми. Виступаючи з трибуни кримського «парламенту», вона вибухнула гнівною заявою з приводу української символіки на вулицях і порівняла Тризуб зі свастикою. Для них все українське ‒ як мотузка в будинку повішеного. Причому «повішеною» виявилася сама кримська «влада». Вони не можуть ліквідувати Україну, тому займаються «ритуальним» знищенням української мови.
Іронія в тому, що українське в республіці повністю знищити не вийде. Отримати повноцінну вищу освіту в Криму не можна. Видані дипломи визнаються тільки в сусідній Росії. Вчитися, наприклад, у Москві ‒ дорого. Залишаються тільки українські виші, до яких кримчани можуть вступити на пільгових умовах. Більше того, дискримінація кримчан за етнічним принципом може стати підставою для посилення санкцій.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
