За понад 25 років Україна спромоглася лише трансформуватися з комуністичної у пострадянську. Далі необхідно перетворити її на сучасну модерну країну. Перезавантаження системи стає неминучим, а нинішня криза, як каталізатор, лише здатна прискорити цей процес.
Тому настав час переходу України з пострадянської до сучасної демократичної держави західного типу.
Потрібно не просто «перезавантажити» політичну владу, а повністю змінити державний механізм на сучасних засадах – провести його реінжиніринг.
Від такого «реформування» вкотре виходить УРСР
«Як не збирай вашу швейну машинку, все одно виходить автомат Калашнікова» – так народний гумор влучно охарактеризував властивості продукції радянського машинобудування.
Так само – як не реформуй пострадянські державні інституції в Україні – все одно виходить щось дуже схоже на варіант УРСР.
Відтак за більш ніж два десятиліття переважно позірних зусиль із реформування пострадянської держави на українських теренах, ми бачимо, що всі потуги закінчуються по суті провалом.
Нині в усьому світі смерть мозку є чітким критерієм моменту визначення смерті людини.
Розвиток мозку й інтелекту визначають рівень дієздатності й компетентності суб’єкта в реальному житті.
Подібний критерій доречно застосувати й до такої системи, як держава.
Визначити рівень життєздатності «мозку» держави можуть допомогти сучасні методології оцінки розвитку організаційних систем, до яких належить і державна система.
Сьогоднішній світ політики й економіки висуває до будь-якої організаційної структури цілком конкретні об’єктивні вимоги.
Ці вимоги досить суворі. Організація, незалежно від того, держава це чи корпорація, повинна в десятки разів оперативніше, ніж два-три десятки років тому, відслідковувати й відповідати на всі виклики зовнішнього світу: зміни міжнародного й регіонального політичного середовища, ринку й технологій, дії конкурентів і партнерів, соціальні й політичні впливи.
Причому відмовитися від відповіді на ці виклики глобалізованого світу неможливо – інакше доведеться добровільно вийти зі сфери діяльності. Або тебе «вийдуть»...
Необхідність здійснення швидких і ефективних змін (розвитку організацій) виділила відповідні технології в окрему галузь.
Найбільш популярні стандарти й методології оцінки організаційної зрілості на сьогодні визначають п’ять рівнів зрілості організацій.
1. Хаос (початковий рівень).
2. Контроль (повторюваність).
3. Оптимізація (визначеність).
4. Адаптація.
5. Світовий клас.
Усі п’ять рівнів зрілості організації стосуються будь-яких ділових організацій, до переліку яких належать держави в цілому й наддержавні утворення.
Організація (держава – в тому числі), яка не досягла другого рівня за шкалою організаційної зрілості, «не бачить» і «не розуміє» ситуацію навколишнього світу з причини відсутності відповідних органів (служб) для «бачення» й «розуміння».
Відтак подібна організація є, за аналогією з людиною, недієздатною організацією-калікою.
Громадянину, котрий не може підтвердити свій другий рівень довідкою з психдиспансеру, не видадуть водійські права – це як приклад.
Для успішної діяльності в сучасному динамічному світі й окремому громадянину, і організаціям – у нашому випадку державі – необхідно мати четвертий-пятий рівні розвитку.
Державні інституції України перебувають на першому, найнижчому організаційному рівні – «хаос».
Тому головною стратегією України в цій сфері має стати стратегія швидкого подолання відставання державних інституцій від рівня сучасних вимог за шкалою зрілості організацій.
Існує інструментарій для вирішення проблеми
Хоча історія людства не знає подібних завдань із трансформації колишніх супертоталітарних державних утворень на нормальні цивілізовані інституції, проте з інженерної точки зору подібна ситуація не є унікальною.
Адже, за визначенням класика царини управління Пітера Друкера, будь-яка організація, що має за мету продукування суспільно корисних послуг, – є діловою організацією, до числа котрих належать не лише бізнесові, а й благодійні, релігійні й державні організації.
Сучасна концепція сервісної держави якнайкраще відповідає визначенню Друкера.
Ще 40 років тому в цивілізованих країнах подібна невдача виникла при спробі реформування ділових організацій, побудованих за функціональним принципом, котрий працював приблизно 200 років.
І фахівці з галузі організаційних трансформацій винайшли новий підхід, який назвали реінжиніринг.
Тобто, за визначенням одних із фундаторів реінжинірингу Майкла Хаммера й Джеймса Чампі, фундаментальне революційне переосмислення й перепроектування всієї організації на абсолютно нових принципах.
Сучасних процесних замість функціональних – отриманих у спадок від часів пізнього середньовіччя.
Що одразу дало неабиякий ефект і продовжує працювати на сьогодні, особливо в тих галузях, які є больовими точками сучасної інфраструктури людства.
Таким чином, можливо, Україні навіть пощастило з тим, що в неї є можливість замість болючого, етап за етапом трансформаційного процесу, котрий ми спостерігаємо нині в Європі, одразу вибудувати найсучасніші державні механізми та стати наймодернішою державою в сенсі державних механізмів.
Чи використає Україна свій шанс стати «європейським тигром»?
Подібний революційний стрибок у галузі економіки здійснили свого часу «азійські тигри» – Японія, Південна Корея й Сінгапур.
Україна може стати «європейським тигром» – спочатку в галузі державних механізмів. А згодом, не виключено, і в економічній галузі – цінний досвід варто буде застосувати й тут.
На сьогодні вже відомі деякі рішення, які можна віднести до реінжинірингу державного механізму.
Наприклад, загальновідома концепція електронної держави, що є початковою фазою перенесення сучасної сервісної держави на мережу електронних комунікацій.
Україна має всі шанси стати піонером тотального реінжинірингу державних структур.
Котрі в результаті будуть не лише більш сучасними, а й більш ефективними та дієвими. Чого самого по собі вже достатньо.
Але ще вони стануть набагато зручнішими, швидшими й дешевшими. А це для України є найважливішим чинником.
Оскільки зі своїм мізерним, за світовими стандартами бюджетом, Україна може і збанкрутувати, перебудовуючи на старих засадах свої державні інституції.
Беручи до уваги, що всі 25 років існування української незалежної держави найпотужнішою й найголовнішою силою, що гальмувала будь-які зміни, в тому числі й реформи державного механізму, була номенклатурно-олігархічна «матриця», котра не лише вкорінена в тіло суспільства й держави, а й має найпотужніший на українських теренах ресурси та впливи, не можна дозволяти «матриці» проводити реінжиніринг.
Оскільки тоді проект наперед приречений на поразку.
Тому в українців нині вибір невеликий: вони мають або знайти засоби для того, щоб перемогти цю олігархічну «матрицю», або держава Україна просто перестане існувати. Третього не дано.
Віктор Каспрук, незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
