Американський аналітичний центр Atlantic Council на прикладі України пояснює, що гібридні війни насправді починаються набагато раніше, ніж стають помітними у своїй активній фазі. The New York Times розмірковує над тим, чи стане єдиний російський опозиційний лідер Олексій Навальний «наступним Путіним». А видання CNN пише про те, як у соціальних мережах маніпулюють історичними даними.
Аналітичний центр Atlantic Council на прикладі України пояснює, що гібридні війни насправді починаються набагато раніше, ніж стають помітними у своїй активній фазі. Посилаючись на нещодавнє дослідження Національного Інституту стратегічних досліджень України, автор статті Вера Зіммерман зауважує, що «Росія готувалася багато років на багатьох фронтах, перш ніж розпочати війну» в Україні.
В аналізі йдеться, що історична залежність України від Росії створила певні умови, які Росія успішно використовувала протягом багатьох років. Кремль упевнено просував свої інтереси через проросійських політиків-олігархів в Україні, які підтримували більшу інтеграцію з Москвою й заздалегідь поширювали ідеї сепаратизму, а також «дозволили російським спецслужбам проникнути в апарат національної безпеки України для проведення підривних операцій».
Крім того, Росія неодноразово використовувала економічний тиск у формі торгівельної чи газової війни для того, щоб мати більший вплив на Україну. Автор також нагадує, що не слід забувати і про залежність «українських медіаолігархів від російської інформаційної сфери, яке зробило Україну вразливою перед кампанією з дезінформації Кремля».
У статті зазначається, що багатовекторна зовнішня політика України, рішення про ядерне роззброєння й позаблоковий статус України разом із неефективною системою національної безпеки – все це призвело до надзвичайної вразливості держави перед зовнішнім агресором. Коли гібридна війна Росії досягла своєї активної фази 2014 року, Україна вже не мала нічого для свого захисту, крім обіцянок про надання гарантій безпеки від західних країн, яких виявилось недостатньо.
Видання The New York Times розмірковує над тим, чи стане єдиний російський опозиційний лідер Олексій Навальний «наступним Путіним».
Автор зазначає, що ще протягом 2011-2012 років у Росії існувала досить різноманітна опозиція з впливовими лідерами. Зрештою, Нємцова вбили, Каспаров залишив Росію, а Касьянов став непомітним через малу підтримку. Нині Навальний залишився єдиним опозиційним лідером у Росії.
На думку автора, Навальний багато в чому схожий на Путіна: він не належить ані до лівих, ані до правих політиків, його ідеологічна лінія є такою ж суперечливою й неоднозначною, та навіть у таких питаннях, як анексія Криму – опозиціонер відповідає нечіткими фразами. Він також використовує авторитарний стиль лідерства у своїй роботі, а багато критиків навіть звинувачують його у співпраці з Кремлем. Навіть, якщо це неправда, автор усе одно переконаний, що Навальний служить інтересам Путіна.
Автор наводить приклад, як 2013 року Навального засудили до п’яти років позбавлення волі, але його звільнили наступного ж ранку для участі в місцевих виборах. Так само, російське законодавство не дозволяє йому брати участь у президентських виборах через судимість, та Центральна виборча комісія нещодавно заявила, що не виключає його участі. Отже, вважає автор, Кремль сам дозволяє Навальному виступати в якості опозиціонера, адже це вигідно чинній владі.
У своїх висновках видання зазначає, що після закінчення правління Путіна, навіть під керівництвом Навального, є великий ризик створити нову авторитарну Росію.
Американське видання CNN пише про нещодавнє протистояння між українськими й російськими Твіттер-користувачами й розмірковує над тим, як соціальні мережі перетворилися на основне джерело отримання історичних фактів. Причиною протистояння стало те, що російський президент Володимир Путін під час прес-конференції у Франції понад місяць тому заявив про те, що Анна Ярославна – дочка Київського князя Ярослава Мудрого і дружина французького короля Генріха І – була російською княжною. Користувачі соцмереж почали швидко поширювати різні історичні факти, які підтверджували б або спростовували слова Путіна, зазначає автор статті.
«Сотні мільйонів людей наразі використовують соціальні мережі для отримання історичної інформації», але основна проблема полягає в тому, що мало хто насправді звертається до наукових джерел для перевірки цих фактичних даних. Ця проблема, пояснює видання, властива не лише вищезазначеній суперечці між українськими й російськими інтернет-користувачами, а стосується людей у всьому світі.
Стаття пояснює, що Росія широко використовує таке поширення неправдивих історичних даних для того, щоб підтримати свої «претензії до колишніх радянських земель через вплив на громадську думку». Наприклад, у Литві кремлівські ЗМІ намагаються поширити думку, що через те, що радянські військові отримали території Литви під час Другої світової війни, ці території необхідно повернути Росії. Автор зазначає, що така поведінка є «частиною зусиль російських ЗМІ й військових, які спрямовані на дискредитацію литовської історії й виправдання повернення цієї країни до сфер впливу радянського типу».
