На цьому тижні відбулася прем'єра фільму «Enjoy» про однойменного кримського вуличного художника. Ця документальна стрічка режисера Валерія Балаяна розповідає про молодого арт-активіста, що продовжує творити в умовах анексії Криму і проголошувати ідеї, які витісняються з публічного дискурсу. Головний герой фільму «Enjoy» в інтерв'ю для Крим.Реалії прокоментував свої роботи і розповів чому в 2014-му році він виступав проти «рашизму», а в 2017-му відійшов від політичної тематики.
Прем'єра документального фільму «Enjoy» відбулася 30 травня в київському Центрі візуальної культури. Стрічку представляв її режисер Валерій Балаян, а також продюсер Світлана Зінов'єва.
Продюсер картини розповіла, що фільм «Enjoy» ‒ це одна з трьох новел про вуличне мистецтво і контркультуру, яка входить в альманах під назвою «Контури».
‒ Це було задумано ще до подій Майдану і анексії Криму. Було важливо показати зріз по Україні: схід, захід, центр, Крим. В результаті ми опинилися в ситуації, коли Крим ‒ не наша територія, сподіваємося, що тимчасово. І тоді я звернулася до Валерія (режисера Валерія Балаяна ‒ КР), тому що знала, що він має доступ до Криму. І цей сміливий вчинок був здійснений там Валерієм і всією їхньою групою.
Головний герой фільму ‒ вуличний художник Enjoy. Його твори почали з'являтися в Сімферополі і інших кримських містах, починаючи з 2011 року. Він створює їх на стінах, парканах, вивісках, інших поверхнях, що зустрічаються на вулицях, і намагається вписати малюнки і написи в міський ландшафт. Основний жанр, в якому працює арт-активіст ‒ це соціальна і політична сатира.
Фільм Валерія Балаяна розповідає про те, як Enjoy продовжує творити в умовах окупації Криму, коли Росія намагається посилити контроль за мистецтвом, зокрема і за вуличним. Окрім арт-активіста героями кіно є художники, які роблять мурали на замовлення нинішньої кримської влади. Вони зображують на стінах будинків гігантські портрети Володимира Путіна і героїв Великої Вітчизняної війни.
На прем'єрі фільму був присутній сам художник Enjoy. З міркувань безпеки, виступаючи перед глядачами, він приховав обличчя під маскою-балаклавою. Своїх імені та прізвища він також не розкриває.
Після презентації арт-активіст поспілкувався з кореспондентом Крим.Реалії і розповів про свою творчість і бачення поточної політичної ситуації.
‒ У мене склалося враження, що в фільмі «Enjoy» тебе протиставили хлопцям, які роблять мурали з Путіним. Ти згоден з цим протиставленням, що Enjoy ‒ це їхній антипод?
‒ Є протиставлення, так. Хоча мені приємніше було б себе вважати людиною, яка не протиставляється комусь, а є самодостатньою. Але концепція фільму була така, показали так.
‒ У чому різниця між тобою і тими, хто зображує Путіна?
‒ Я не продавався, а цей хлопець, як на мене, продався. Я не співпрацював з владою. Він співпрацював. Може бути, я не співпрацював і не продавався поки, я ж не знаю...
‒ Якби тобі замовили мурал з Путіним, ти б відмовився?
‒ Так, звичайно, так само, як якби запропонували Порошенка або когось іншого.
Хотілося зробити щось таке, щоб показати людям, які теж налаштовані проукраїнськи, що вони тут не однівуличний художник Enjoy
‒ Чому?
‒ Тому що мої роботи не про це, а про щось інше. Потім мене це гризло би довгими ночами: навіщо я на це пішов, помалював, отримав гроші, але поступився принципами. Все-таки це неправильно.
‒ Напередодні цього інтерв'ю я погортав у твоєму «Фейсбуці» твої роботи з Криму і з подивом виявив, що автор напису «Разом проти рашизму» на будинку-кораблі у Сімферополі ‒ це ти. (Спочатку на цьому будинку було написано «Разом проти фашизму», але в 2014 році Enjoy замінив букву «ф» на «р» ‒ КР). Навіщо ти замінив букву?
‒ Тоді все було дуже загострене, хотілося зробити щось таке, щоб показати людям, які теж налаштовані проукраїнськи, що вони тут не одні. І, як мені здається, це був такий сигнал для багатьох, що Сімферополь ‒ він не весь такий, яким видався на референдумі. Що є й інші точки зору, що є й інші хлопці, які не згодні з цим. Напевно, це вийшло.
‒ Так вийшло, коли ти зробив цю роботу, мені вдалося поспілкуватися з автором первісної версії цього графіті, і він сказав, що йому не сподобалося, як підкоригували напис. Він сказав наступне: «Мені не подобаються події, які відбуваються в Криму. Я розумію, що Росія ‒ окупант. Але спрямованість цього графіті зрозуміє тільки частина населення. А інша частина ‒ ні. Спрямованість моєї роботи була більш об'ємна і зрозуміла». Як ти ставишся до такої думки автора?
‒ Він має право її висловити.
‒ Ти не вважаєш, що ти зіпсував його роботу?
‒ Ні, я так не вважаю. Я вважаю, в той момент там мало бути написано саме це.
‒ Серед твоїх кримських робіт я побачив тризуб ‒ український герб. Він був зроблений в січні 2014 року ‒ за півтора місяці до того, як Росія вторглася до Криму. Чому ти тоді зобразив тризуб?
‒ Це було зроблено 16 січня. У цей день були ухвалені так звані «диктаторські закони». Йдеться про те, що Україна тепер поліцейська держава.
‒ А де тут можна зрозуміти щось про поліцейську державу?
‒ У мене червоні і сині кольори асоціюються з ментовськими сиренами. 19 січня вже полетіли перші коктейлі («коктейлі Молотова» ‒ КР), і все стало навпаки.
‒ Мені пригадується інша твоя робота. На ній дитина виправляє перші дві букви в слові «революція», так що виходить «еволюція». Коли я побачив її, то прочитав її так, що автор не підтримує революційні ідеї. Я правильно її прочитав?
‒ Ти прочитав її по-своєму, не можна сказати «правильно» або «неправильно».
‒ Але Майдан ти підтримав?
‒ Так. Тому що це було... Я навіть не знаю, як це описати. Народ сказав, що він не згоден. Люди виступили проти. Вони мають повне право це робити.
‒ На прем'єрі фільму ти сказав, що зараз ти відійшов від політичної тематики. Хоча я дивлюся твої роботи 2014 року, і практично всі вони ‒ політичні.
‒ Так, це був такий період. Там дуже багато політичного було.
‒ А хіба ця тематика перестала бути актуальною в 2015, 2016-му?
‒ Ні, вона не перестала бути актуальною. Але просто ті роботи робилися за принципом «тут і зараз». Вони не будуть згадуватися через 10, через 20, 50, 100 років. Роботи, які поза політичною тематикою, про щось вічне, що близьке кожній людині, їх можуть запам'ятати і через деякий час. А ось вже на політичну тематику ‒ вони можуть точно бити в ціль, але ніхто про них не згадає потім. І чи потрібно витрачати свій час і сили на те, що буде актуальним тільки сьогодні, а завтра вже про це забудуть? Напевно ні.
‒ У 2014 році, коли ти працював на політичну тематику, чи відчував ти небезпеку від російських спецслужб?
‒ Мені здавалося, що вона є. Як комусь здавалося, що є «бандерівці». Але я не зіткнувся з ними.
‒ Тобто тебе не шукали?
‒ Ні, я не стикався з таким. Може, шукали, але не знайшли, я ж не знаю.
‒ Ти думаєш, вони не знають, хто ти?
‒ Сподіваюсь, що ні.
‒ Поліцейські жодного разу не ловили після 2014 року?
‒ Були прийоми, але вони були не пов'язані з моїми малюнками.
‒ Ти не боїшся, що зараз дізнаються, хто ти, і це може спричинити за собою якісь наслідки? Не звичайні, як за хуліганство, а більш серйозні.
‒ Звідки я знаю. Це тільки вони можуть знати.
