Рівно три роки кримський антифашист Олександр Кольченко перебуває за ґратами. 16 травня 2014 року в центрі Сімферополя його схопили співробітники ФСБ. Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону визнав активіста винним у тероризмі (у цій же справі засудили кінорежисера Олега Сенцова). Олександра засудили до 10 років суворого режиму. Зараз він перебуває в колонії міста Копейськ Челябінської області.
Перший час після приїзду до колонії в Олександра Кольченка виникали конфлікти з тюремною адміністрацією, він кілька разів опинявся у штрафному ізоляторі. Але зараз, як каже адвокат кримчанина Світлана Сидоркіна, ситуація дещо покращилася.
«До нього нещодавно мама приїжджала – була в нього на побаченні. Я з ним розмовляла, і він дуже задоволений тим, що мама приїхала, він дізнався всі новини про те, що відбувається у Криму, про друзів. Ніяких у нього конфліктів ні з «контингентом», ні з адміністрацією немає. Почувається нормально», – сказала Сидоркина.
При цьому до Кольченка не допускають українських дипломатів. Нещодавно він написав клопотання з вимогою впустити до колонії консула.
На річницю арешту Олександра група «Комітет солідарності» запустила онлайн-акцію «Коти – за Тундру! А ти?» (Тундра – це прізвисько активіста – КР). Вони пропонують намалювати для активіста кішку – символ анархізму та свободи.
На підтримку Кольченка нещодавно виступив також Таврійський національний університет, відтворений у Києві. У момент арешту Олександр навчався в ТНУ, і тепер керівництво вишу відновило його як студента й домагається виплати йому президентської стипендії.
До річниці затримання кримчанина Крим.Реалії записали нову версію останнього слова активіста. На відео фрагменти виступу Олександра зачитують громадські активісти, журналісти, правозахисники, а також фігурант справи Сенцова-Кольченка Геннадій Афанасьєв.
Редакція Крим.Реалії повторно публікує матеріал «Добро з кулаками. Олександр Кольченко – боєць «Лівого сектора». Він був розміщений 27 листопада 2015 року – до дня народження кримчанина – на свято, яке йому довелося провести за ґратами.
«Добро з кулаками»
Саша народився в Сімферополі і прожив там свої перші 24 роки. За цей час він жодного разу не був у Росії. Його знайомство з цією країною відбулося, коли з сімферопольського слідчого ізолятора його перевезли до московського СІЗО «Лефортово». Агенти ФСБ схопили його в травні 2014 року, коли він разом із друзями прогулювався вулицями рідного міста. Йому висунули звинувачення в участі в диверсійно-терористичній групі «Правого сектора». 25 серпня 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд визнав його й Олега Сенцова винними. Олександра засудили до 10 років колонії суворого режиму. Через три місяці 24 листопада військова колегія Верховного суду Російської Федерації відхилила його апеляцію й залишила вирок у силі.
У політику через музику
Саша з дитинства був відкритою й комунікабельною людиною. Його мама Лариса Кольченко розповіла, що під час навчання в школі він дуже любив походи і спілкування. І, за її припущенням, через свою любов до подорожей він обрав спеціальність «туризм». Спочатку він навчався в училищі готельного бізнесу, а потім вступив до Таврійського національного університету на заочне відділення. Провчитися в ньому він встиг два роки. До вступу Олександр навчався в академії природоохоронного й курортного будівництва, але кинув її на другому курсі.
«Ще він закінчив музичну школу із класу гітари, але в подальшому не часто застосовував своє вміння. Грав тільки для знайомих і близьких друзів», – розповіла Лариса Кольченко.
Музичні таланти Саші не обмежуються його грою на гітарі. У другій половині нульових він був ударником у місцевій панк-рок групі під назвою Virgin.
В інтерв'ю, яке Олександр дав, уже перебуваючи у в'язниці, він зізнався, що музика – це те, що він найбільше хоче отримати «з волі».
«Дуже хочу послухати музику – зокрема, ямайські мотиви реггі, ska. Я люблю музику, і свого часу саме вона була одним із факторів мого зближення з анархістами й антифашистами», – зізнався Кольченко.
Близький друг Олександра Сергій розповів, що переломний момент у житті його товариша настав 2007 року, коли він приєднався до руху антифа. «Підігріті юнацьким максималізмом, ми сприйняли ідеї панк-року, анархії й рівності дуже яро й безкомпромісно. Саме тоді ми вирішили замутити свій «antifa brigade», – згадує Сергій.
Серед свого оточення Олександр дуже виділявся зовні: він дуже високий і худий. Як розповідають його друзі, у спілкуванні Саша дуже сором'язливий, м'який і підкреслено ввічливий. У середині нульових у нього з'явилося прізвисько Тундра. Кінорежисер Олег Сенцов в одному з виступів на суді навіть зізнався, що дізнався ім'я та прізвище активіста тільки після арешту.
«У телефоні він у мене був записаний Тундра, його так весь Сімферополь знає. Тому, коли свідки говорять, що він назвався «Кольченко» або «Олександр», – це неправда. Він Тундра», – сказав Сенцов, сміючись.
2007-го Кольченко разом із однодумцями створили антифашистську групу й оголосили праворадикалам вуличну війну. Сергій згадує, що тоді угруповання ультраправих нападали на молодих людей, які не поділяли їхніх поглядів або належали до ворожих для них субкультур. І Тундра з однодумцями вступили з ними в боротьбу, використовуючи найрізноманітніші методи: від вуличних бійок до показів кіно на антифашистську тематику.
«Нашої позицією було: добро має бути з кулаками. Насильство не стояло у пріоритеті. Саша ніколи не був супер «файтер», але, коли було треба, коли ситуація цього вимагала, він безкомпромісно кидався в бій», – розповідає Сергій.
Протилежність Сенцову
Однодумці Тундри визнають, серед сімферопольських анархістів він завжди був найбільш організованим і теоретично підкованим. Згодом діяльність Кольченка та його соратників виходить за рамки субкультури. 2009 року він був одним із організаторів великого екологічного табору, який боровся з будівництвом вугільного терміналу в Севастополі. Тоді протестувальники домоглися свого, і небезпечний для міста об'єкт так і не був збудований.
«Це показало нам усім наочно, що перемога можлива. Людей, які ходили на акції, це дуже згуртувало. Потім, коли табір роз'їхався, люди на ґрунті цих акції продовжували «рубатися» без табору», – згадує Сергій.
Разом з іншими лівими активістами 2009 року Кольченко допомагав працівникам «Кримтролейбуса» створити бойову профспілку й боротися за збереження підприємства, яке в той момент перебувало в стані фінансової кризи. 2010 року він брав участь у протестах студентів проти запровадження платних послуг у вишах і став одним із засновників незалежної профспілки «Студентська дія».
Під час протестів на Майдані Кольченко також не був у стороні. За словами активіста Максима Осадчука, в лютому 2014 року Тундра разом із іншими учасниками антифа охороняли сімферопольський Майдан від «тітушек». А після вторгнення російських військ Кольченко став завсідником проукраїнських мітингів і активно допомагав українським військовим, заблокованим «самообороною».
«Після «референдуму» я неодноразово говорив йому, що ризик арешту досить великий, тому що новий режим не міг обійтися без репресій і не міг не створити справу показового характеру. Питання було лише в тому – коли і хто. А враховуючи, що в травні Саша й Олег були найбільш активними і послідовними учасниками проукраїнського руху, саме вони стали жертвами цієї російської м'ясорубки», – сказав Максим.
Усього у справі «кримських терористів» були заарештовані четверо осіб. Однак двоє з них – Геннадій Афанасьєв і Олексій Чирній пішли на угоду зі слідством, і суд над ними відбувався в закритому режимі. А Кольченко й Сенцов не стали давати свідчень, і їхню справу об'єднали в одну. Журналіст Антон Наумлюк, який стежив за їхнім судовим процесом, у бесіді з кореспондентом Крим.Реалії помітив, що Олександр і Олег – це дві абсолютно різні людини. Сенцов – впевнений у собі і жорсткий, а Кольченко – тихий, спокійний і мовчазний.
«Знаєте, яким він мені запам'ятався? У день вироку, коли суддя вимовив: «10 років позбавлення волі», – Олег і Сашко, обнявшись, заспівали гімн України. Олег, упевнений у собі, жорсткий, і Саша, збентежений увагою, тихо усміхнений і співаючий тонким голосом. Із довгою тонкою шиєю, нескладний, він у цей час був прекрасний у своїх вчинках», – поділився своїми враженнями журналіст.
У своїх листах із-за ґрат Кольченко зізнається, що спочатку йому складно було пристосуватися до тюремних умов і було важко психологічно. Зберігати стійкість, як пише Олександр, йому дуже допомогли вірші Івана Франка. У своїх звісточках «звідти» він також розповідає, чим планує зайнятися після звільнення, і висловлює впевненість у тому, що його й усіх нас чекає ще не одна революція.
