Пулітцер за викриття Кремля

Присудження газеті The New York Times Пулітцерівської премії – за серію статей про масштабні операції Кремля з метою вплинути на західну громадську думку, розхитати демократичні інститути й підтримати прокремлівських політиків – стало свідченням підвищеної тривоги, яку викликають у Вашингтоні й інших західних столицях підривні дії Москви. Про це говорять американські спостерігачі.

Газета розпочала публікацію статей-розслідувань у травні минулого року розповіддю про фінську журналістку Джесіку Аро, співробітницю фінської державної телерадіокомпанії, яка накликала на себе великий гнів російських інтернет-тролів, запропонувавши своїй аудиторії поділитися думками про їхні дії в Фінляндії. Відповідь виявилася не зовсім тією, на яку вона очікувала.

Журналістка стала об'єктом тотальної психологічної війни в інтернет-просторі та за його межами. Її таврували як прислужницю НАТО, наркоділка, влаштовували пікети біля її офісу. Нитки цієї кампанії ведуть до двох фінських громадян. Один із них – Йоган Бекман, відомий у російській пресі як правозахисник, котрий тісно пов'язаний із прокремлівськими структурами. Обидва заявляють про те, що вони не отримують ніяких грошей від Кремля, а лише користуються правом свободи слова й використовують її для того, щоб поставити перепону на шляху русофобії в засобах інформації. Фінські експерти говорять в інтерв'ю The New York Times про те, що насправді Кремль сильно наляканий пронатовськими настроями в Фінляндії і його мета – не дати Фінляндії зблизитися з Північноатлантичним союзом.

У серії статей журналісти розслідують поширення фальшивих новин в інформаційному просторі Швеції, де пов'язані з Кремлем сайти вкладають в уста шведських високопоставлених функціонерів заяви, яких ті не робили, приписують НАТО плани, яких не існує. У матеріалі з Чехії розповідається про підозрілі зв'язки Мартіна Неєдли, найближчого радника президента Чехії, який був очільником дочірньої компанії «Лукойл» у Чехії. Після банкрутства своєї філії «Лукойл» погасив мільйонні збитки і сплатив персональний півторамільйонний борг Неєдли.

В Угорщині журналісти The New York Times вивчили зв'язки маргінальних політичних груп, зокрема, неонацистської орієнтації, з Москвою, яка, судячи з інформації, добутої репортерами, культивує ці групи як противників європейської інтеграції. У статті з Росії – дослідження, присвячене традиції умертвіння ворогів Москви. У ній наводяться дані про низку смертей порівняно молодих людей, яких об'єднувало лише одне: вони були в опозиції до Кремля й могли мати викривальну інформацію про російську владу.

У завершальному матеріалі, опублікованому в середині грудня, через трохи більше ніж місяць після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах, газета докладно розповідає про злами російськими хакерами поштових скриньок і комп'ютерних мереж Національного комітету Демократичної партії. І про дивовижну недолугість, із якою відреагували функціонери партії на перше телефонне попередження з боку ФБР про дії хакерів і про нездатність адміністрації Барака Обами ухвалити рішення про заходи у відповідь на потужну пряму атаку проти кандидата Демократичної партії в президенти.

Якщо вірити газеті, вашингтонський політичний істеблішмент виявився абсолютно не підготованим до того, що російські хакери пішли напролом, до вкидання компромату в ключові моменти передвиборчої кампанії. Білий дім, не дивлячись на вимоги табору Клінтон, не вжив учасно ніяких дій у відповідь. Багато людей із оточення Хілларі Клінтон переконані, що саме кремлівські хакери відібрали в їхнього кандидата перемогу.

Навколо публікації Ендрю Крамера «Як Росія вербує елітних хакерів на свою кібервійну» в Москві вибухнув скандал. На думку журналіста «Медузи» Данила Туровського, Крамер «переказав два тексти, які вийшли на «Медузі» півтора місяця тому й півтора року тому». Сам Крамер у коментарях до посту Туровського в Фейсбуці написав, що говорив із ним про свій намір повторити кроки Туровського в написанні своєї статті й послатися на «Медузу», що він і зробив. Він не погодився з тим, що повністю переказав тексти Туровського, оскільки, за його словами, використовував у своїй статті інформацію й інших журналістів.

Як говорить Арч Паддінгтон, віце-президент правозахисної організації Freedom House, серія статей-лауреатів уперше продемонструвала масштаби так званих російських активних заходів, що вживаються Кремлем заради здійснення своїх довгострокових завдань:

– Газета досить повно викрила стратегію Кремля. Кілька статей присвячені кіберопераціям, точніше, кібервійні. Ми дізнаємося, як Кремль використовує православну церкву для розширення свого впливу за межами кордонів Росії, ми бачимо, як Кремль придушує внутрішніх критиків, іноді вбиваючи їх, ми отримали уявлення, як Москва втручається в політичні процеси в різних європейських країнах. Усе це залишає важке враження. Росія поводить себе відверто вороже щодо західних демократій.

У цій ситуації спадає на думку порівняння, скажімо, з Китаєм. У нас чимало публікується викривальних статей про спроби Китаю розширити свій вплив і про тактику, до якої вдаються китайці. Але Пекін, на відміну від Москви, спирається не на підривні операції, а на створення іміджу дружньої держави. Він інвестує в інфраструктуру багатьох країн, він створює китайські культурні центри, він організовує обміни з багатьма університетами з різних країн. Він мудро, з прицілом на майбутнє каже: ми – друзі, й наше співробітництво взаємовигідне.

А Москва тицяє в очі Заходу: ми хочемо здобути над вами гору.

– Чи очікуєте Ви активнішої реакції з боку Заходу на подібні дії Кремля? Адже поки цієї реакції майже не помітно?

– Росія діє так наполегливо, оскільки вона опинилася в ізоляції в результаті анексії Криму та втручання в український конфлікт. Багато що з того, що вона робить, націлене саме на розрив цієї ізоляції. Я припускаю, що Сполучені Штати зроблять кроки, щоб протистояти цій російській пропаганді. Але, відверто кажучи, ми ніколи особливо не відрізнялися успіхами в пропагандистській і контрпропагандистській діяльності. Коли ми протистояли Радянському Союзу, ми мали справу з системою, яка не викликала особливих симпатій у світі. Тож нам не потрібно було великого мистецтва, щоб нейтралізувати радянський вплив. Тоді було досить реклами наших свобод і успіху. У сьогоднішньому світі все набагато складніше.