Дилема Путіна: Крим чи Асад?

Спеціально для Крим.Реалії

Анексія українського Криму поклала початок серії кремлівських військових авантюр на Донбасі та Близькому Сході. Москва організувала бійню на сході України заради відволікання уваги від захопленого півострова. Загрузнувши в терористичних «республіках» Донбасу, Кремль почав військову операцію в Сирії. Російська влада три роки безуспішно намагалася нав'язати американцям свій порядок денний у переговорах щодо України. Тепер цим спробам настав кінець.

Американські ракетні удари в позиції військ сирійського диктатора Башара Асада збіглись у часі з цікавим інтерв'ю короля Йорданії Абдалли II для The Washington Post. На його думку, російський президент Володимир Путін може припинити підтримувати режим президента Сирії Асада, якщо влади США і ЄС досягнуть із Москвою «компромісу». «З російської точки зору, вони грають у те, що я називаю триходовою грою в шахи. Для них Крим важливий, Сирія важлива, Україна, й ми бачимо їх у Лівії. Американці та європейці мають домовлятися з росіянами щодо усіх цих проблем одночасно», ‒ зазначив Абдалла.

Він вважає, що сторони мають обговорити взаємні поступки. «Для росіян, я думаю, найважливішим є Крим. Якщо ви знайдете розуміння щодо Криму, ви побачите більш гнучку позицію в Сирії, і, я думаю, Україна тоді стане меншою проблемою», ‒ підкреслив король Абдалла.

Російські й деякі українські ЗМІ розцінили слова короля як факт того, що Путін постав перед вибором: здати Асада, отримавши Крим, чи далі підтримувати диктатора, ризикуючи ще більше погіршити відносини з Вашингтоном. Причому московські видання піднесли новину як «пораду» короля західним елітам з приводу вибудовування відносин з Москвою.

Насправді проблема для Путіна набагато складніша. Ми поки залишимо осторонь питання про те, що король Йорданії відверто спекулює на темі територіальної цілісності України. Він фактично запропонував утихомирити Путіна без конкретних гарантій, що Москва припинить дестабілізувати сусідні держави. Набагато важливіше проаналізувати загальний політичний фон, на якому була зроблена зазначена заява. Буквально через кілька годин після публікації інтерв'ю Абдалли стало відомо, що американські військові випустили більше 50 ракет «Томагавк» по силам Асада. Президент Дональд Трамп наказав завдати удару у відповідь на хімічну атаку в провінції Ідліб, під час якої постраждало цивільне населення.

Російські військові, які розмістили в регіоні зенітні комплекси С-300 і С-400, не ризикнули прикрити війська свого сирійського союзника. Хоча ще в жовтні минулого року в російському МЗС погрожували, що в разі необхідності збиватимуть американські крилаті ракети. Кремлівські пропагандисти радісно повідомляли, що Москва «закрила небо» над Сирією. Тепер ці висловлювання стали темою уїдливих жартів і анекдотів, у яких висміюється дута міць російських військових і страхи Кремля перед Вашингтоном.

Російська влада зазнала серйозних репутаційних втрат. Ніякими розмовами про «розмін» підтримки Асада на анексований півострів ситуацію не врятувати. Справа в тому, що в питаннях міжнародної політики Путін ‒ класичний шулер. «Хитрий план» із «розміну» Сирії на Крим був актуальний за адміністрації Барака Обами, якого Москва (абсолютно необґрунтовано) вважала «слабким президентом». Коли Путін зважився на авантюру в Сирії, його розрахунок був простим: вирватися з міжнародної ізоляції після анексії Криму (Путіна відверто розлютило, як із ним обійшлися під час саміту G-20 в Брісбені), прикриваючись боротьбою з ІДІЛ, знищити основні сили прозахідної опозиції, зберегти Асада під виглядом «перехідного уряду», вибивши з Вашингтона і Брюсселя визнання «Кримнаша».

Судячи з дій Москви, російське керівництво розраховувало, що Білий дім клюне на приманку. Отримавши неформальне визнання анексії, Путін планував дочекатися зміни адміністрації у Вашингтоні й розпочати черговий раунд бійні в Сирії, забувши про попередні обіцянки. Але Кремль у черговий раз опинився в пастці одновимірного мислення: якщо адміністрація президента спланувала саме так, то події обов'язково розвиватимуться в заданому ключі. В реальності все сталося зовсім інакше.

Минула адміністрація США спочатку відкинула російський план із «геополітичною розмінною». Логіка була простою: Володимир Путін, відкрито манкіруючи нормами міжнародного права, став до нудьги передбачуваним гравцем. Питання було не в гарантії, які Москва могла надати, а в тому, коли саме Путін організує чергову провокацію. Західні аналітики справедливо помітили, що російський президент, захопивши Крим, сам собі скоротив поле для маневру. В умовах «гібридного» протистояння з Києвом і Вашингтоном, кремлівський режим змушений постійно підвищувати ставки, влазити у військові авантюри.

«Кримська тактика» Москви працювала тільки, якщо Захід у відповідь на агресію відповідав політичними й дипломатичними кроками: висловлював стурбованість, запроваджував економічні санкції чи погрожував надати Україні зброю. Російські еліти, судячи з висловлювань керівництва країни, вважали, що ціна на нафту знову підскочить до прийнятного для Москви рівня, а санкції все одно скасують. Радість кремлівських чиновників від обрання Дональда Трампа ґрунтувалася на вірі в швидке покращення відносин.

Прямі удари США по асадівським військовим загнали Москву у вузький політичний коридор. Питання анексованого півострова в контексті переговорів щодо Сирії остаточно втратило актуальність. Тепер Путіну не доводиться вибирати «між Асадом і Кримом». У разі подальших військових кроків Вашингтона Кремлю доведеться або з ганьбою втекти з Сирії, або готуватися до нових санкцій, ізоляції й навіть відкритого зіткнення російських «їхтамнетів» із американськими військами. Останнього в оточенні Путіна бояться найбільше.

Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції