Спеціально для Крим.Реалії
Три роки тому Кремль, запускаючи проект «Кримнаш», поставив перед собою низку стратегічних цілей з ліквідації української державності і вибудовування «особливих відносин» із Заходом. Захоплення української землі було продиктоване сьогохвилинними інтересами Володимира Путіна та його найближчого оточення. Міф про «сакральний» півострів, «захист» російськомовних, казки про багате і ситне життя у Росії ‒ були лише пропагандистським прикриттям військової операції.
За три роки після анексії Криму та початку «гібридної війни» проти України Москва допустила кілька критичних прорахунків, які загнали кремлівську політику в глухий кут. Перший стратегічний провал ‒ спроба створення квазідержави «Новоросії», від Донбасу до Одеси з виходом до Придністров'я. По суті йшлося про «сухопутний коридор» до Криму. Як показали опубліковані переговори путінського радника Сергія Глазьєва, наступ російських військ планувалося маскувати під громадянські протести. Навесні-влітку 2014 року, коли ейфорія від «Кримнашу» була на піку, з риторики кремлівських політиків і пропагандистів зникло слово «Україна». Його заміняли «хунтою», «київською владою» або «бандерівським режимом». Громадську думку Росії та сходу України готували до того, що кримський «референдум» ‒ лише початок повзучого розпаду країни.
Російські фашисти, іменовані у себе вдома «націонал-патріотами», досі журяться, що Москва так і не наважилася на відкрите вторгнення в Україну
У той період Володимир Путін часто повторював сумнівну тезу про те, що українці і росіяни ‒ «один народ». Російський президент мав на увазі, що українці, на його думку, не мають права на власну державність. Геополітичний крах Києва автоматично знімав би питання про Крим. Але українські добровольці, армія, силовики і громадянське суспільство перешкодили здійсненню кремлівських планів. Російські фашисти, іменовані у себе вдома «націонал-патріотами», досі журяться, що Москва так і не наважилася на відкрите вторгнення в Україну і не змусила силою відмовитися від анексованого півострова.
Наступної поразки Москва зазнала на дипломатичному фронті. За три роки вона так і не домоглася визнання Криму російською територією. За цей провал відповідають кремлівські дипломати і «професійні» прихильники Путіна в ЄС. На початку анексії частина європейських політиків була готова заплющити очі на анексований півострів. Але після початку масштабних боїв на Донбасі, загибелі рейсу MH-17 та військових злочинів у Сирії, охочих відкрито підтримати Володимира Путіна стало набагато менше.
Визнання кримського «референдуму» в ЄС стало справою маргіналів або відвертих клієнтів Москви
Визнання кримського «референдуму» в ЄС стало справою маргіналів або відвертих клієнтів Москви. Тепер навіть прихильники «Новоросії» (журналісти і політичні експерти) змушені визнати, що Москві рано чи пізно доведеться піти з Криму. Адже «приєднання» території провели незграбно і без належного дипломатичного прикриття. Про це йдеться на 40-й хвилині відеозапису російського політичного шоу.
Третій провал ‒ скасування (пом'якшення) санкцій та вибудовування «особливих відносин» із Вашингтоном і Брюсселем. Спочатку російська влада запевняла росіян і жителів Криму, що санкцій не буде. Коли Захід ввів фінансові обмеження, Москва їх назвала «смішними». На практиці в Кремлі почали судомно розробляти «хитрі плани» щодо скасування санкцій та укладання «великої угоди» з владою США. Остання передбачала мовчазну згоду з анексією (у Кремлі зрозуміли, що офіційного визнання вже не буде) і повернення України в сферу впливу Москви. Великі надії російська влада покладала на президента Дональда Трампа, але він стримав московський запал, запропонувавши повернути Крим назад.
Великі надії російська влада покладала на президента Дональда Трампа, але він стримав московський запал, запропонувавши повернути Крим назад
Четвертий провал ‒ крах проекту «кримської вітрини». Перед «референдумом» кримчанам обіцяли зростання добробуту і масу російських «булочок» з телевізора. Півострів так і залишився сірою зоною, відрізаною від технологій та інвестицій. До Криму не зайшли великі російські банки, торгові мережі, а єдиний мобільний оператор працює через «фірму-прокладку». Пропагандисти розповідають жителям Росії про великі зарплати у Криму, агітуючи їх перебратися на захоплену територію. У кримчан такі повідомлення викликають сміх або роздратування.
Гучні технологічні проекти виявилися неефективними. Днями, наприклад, «голова» Криму Сергій Аксьонов визнав, що хвалений «енергоміст» не може забезпечити півострів електрикою в необхідному для розвитку обсязі. Хоча ще навесні минулого року в «уряді» відзвітували про повну «енергетичну незалежність від України». Чиновники покладають великі надії на Керченський міст, але коли саме його збудують і скільки він простоїть, не відомо. Навіть найактивніші прихильники «Кримнаша» розуміють, що у Москви та її ставлеників вже немає шансів перетворити півострів на квітучий край. У найкращому випадку, російський бюджет дозволить підтримати прийнятний рівень бідності. Виняток становлять лише військові, силовики і бюрократична верхівка півострова.
Що в підсумку? За три роки Кремль не вирішив жодної задачі, що стосується критичних проблем всередині Криму і за його межами. Півострів повис мертвим вантажем на федеральному бюджеті. Москва діє за принципом «день постояти, та ніч протриматися». В адміністрації президента, судячи з політичного контексту, намагаються утримати півострів, поки Володимир Путін перебуває біля керма. Питання позбавлення кримської «валізи» буде запропоновано вирішити вже наступній владі. Інтереси самих кримчан і якість життя на півострові в розрахунок не беруться.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакці
