Знову перекрита вулиця Артема у Донецьку, сотні людей із гвоздиками, довга черга та десятки автобусів із «адмінресурсом» – все це похорони бойовика Михайла Толстих, більш відомого як «Гіві». Як відбувалася траурна церемонія, чи є відмінності від похоронів «Мотороли» і чи багато людей брали участь?
О дев’ятій ранку за Києвом у Донецьку розпочалась церемонія прощання з лідером бойовиків угруповання «Сомалі» Михайлом Толстих із позивним «Гіві». Як і у випадку з «Моторолою», церемонія проходила у будівлі театру опери та балету, а сама черга із охочих (чи змушених) попрощатись розтяглась по вулиці Артема, яку бойовики перекрили з двох сторін. На початок церемонії черга до будівлі театру була відносно невеликою: якщо у цей же самий час у жовтні, під час похорону «Мотороли», хвіст черги сягав майже готелю «Донбас-Палас», то у випадку з «Гіві» черга не сягнула й половини цієї відстані.
Утім, до дев’ятої ранку у будівлі театру вже було багато бойовиків, включно з іншими підрозділами, на кшталт «Спарти» та «П’ятнашки», а також стояли камери численних російських та місцевих телеканалів. Запустили бойовики і безпілотник, із якого пізніше знімали вулицю Артема згори, заради картинки для місцевих та російських ЗМІ. До цього часу з окупованих міст уже звезли автобусами бюджетників, які й склали вкотре ефект масовості.
При цьому план похоронів майже повністю копіював історію з «Моторолою»: біг-борд біля театру, а також інші рекламні майданчики заклеїли портретами «Гіві», до будівлі привезли артилерійську гармату, а першими із загиблим прощались ті, хто міг щиро плакати над домовиною, тобто його родичі та друзі.
«Гіві» майже не мав авторитету серед підлеглих та звичайних донеччан
Ближче до кінця церемонії, у полудень, до центра Донецька почали стягувати автобуси зі всіх кінців окупованих міст.
Але місцеві мешканці повідомляли, що за день до церемонії від кожної макіївської школи вимагали по 7 людей на цей похорон. На шахтах, заводах та в лікарнях також збирали персонал.
Зранку в черзі до труни стояли переважно люди похилого віку з гвоздиками, а також самі бойовики, причому в офіцерських званнях, які зазвичай проходили до будівлі театру без черги. Наприкінці церемонії прощання, коли почали виносити домовину, загальна маса людей була явно зібрана з робочих колективів: жінки, які стояли та виходили із автобусів групами, а також група студентів, яких також було значно менше, ніж під час похоронів «Мотороли».
Якщо порівнювати цю церемонію з похоронами командира «Спарти», то у випадку з «Гіві» було використано більше адмінресурсу, адже він майже не мав авторитету ні серед підлеглих, ні серед звичайних донеччан. І заявлена бойовиками цифра 55 тисяч людей, що нібито брали участь у церемонії, – просто міф: там не зібралось і 5–6.
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
