Спеціально для Крим.Реалії
Москва та її ставленики в анексованому Криму програють юридичне протистояння за півострів. Москва не змогла зірвати ухвалення резолюції ООН з прав людини в республіці. Політичні структури НАТО і ПАРЄ також стали на сторону Києва. Кремль, не маючи дієвих дипломатичних і юридичних інструментів, зайнявся політичним трюкацтвом.
Кремлівські ставленики в Криму підготували «проект резолюції» ООН про порушення прав людини на півострові за часів української влади. Як повідомив член «уряду» Криму Заур Смирнов, який опікується міжнаціональними відносинами, місцева адміністрація нібито має документальні підтвердження українських «злодіянь». «Проект кримської резолюції в ООН щодо України вже підготовлений. У ньому відображений широкий період всіх подій, пов'язаних, зокрема, з порушенням прав людини в Криму в український період. Ми постаралися хронологічно описати всю ситуацію», ‒ сказав Смирнов.
Дії республіканської «влади» є рефлекторною реакцією на рішення Генеральної асамблеї ООН затвердити український проект резолюції з прав людини в АРК і місті Севастополі. Згідно з документом, зазначені території визнаються тимчасово окупованими, а Росія ‒ країною-окупантом. Об'єднані Нації зажадали від Москви дотримання відповідних норм міжнародного права.
Заява Смирнова ‒ пропаганда, розрахована на внутрішнього користувача
Заява «урядовця» Смирнова ‒ пропаганда, розрахована на внутрішнього користувача. Окрім зазначеної резолюції з прав людини, в Криму є також резолюція Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року, яка підтверджує територіальну цілісність України. В основоположних документах Організації Об'єднаних Націй півострів фігурує як українська територія. Крим не має окремої суб'єктності в рамках організації. Москва також не може ініціювати розгляд подібного документа.
Судячи з того, що рупором обрали саме Смирнова, велика частина претензій стосуватиметься політики української влади щодо кримських татар. З початку української незалежності відносини офіційного Києва і корінного народу були не безхмарними. Але в останні роки перед анексією більша частина претензій юристів і правозахисників стосувалася випадків неправомірних дій з боку співробітників правоохоронних органів.
«Класичний» приклад ‒ історія родини Хаїрових з села Мирне Сімферопольського району. У лютому 2009 року озброєні співробітники підрозділу «Беркут» напали на їхнє житло. Міліціонери закинули в будинок світлошумову гранату, при вибуху якої глава сім'ї Мустафа Хаїров отримав серйозне каліцтво лівої руки. Керівництво кримського главку міліції наполягало, що «Беркут» пішов на штурм, бо в будинку нібито ховалися особи, які перебували в розшуку.
До анексії не йшлося про цілеспрямовану державну політику Української держави з обмеження кримських татар
Сюди варто додати силові акції з розгону самозахоплень і політичні прорахунки офіційного Києва щодо корінного народу. Перш за все, йдеться про провальні спроби ухвалити закон про відновлення прав депортованих, невирішене земельне питання, відсутність виразної освітньої і національної політики. Окремо варто винести факти дискримінації кримських татар за етнічною ознакою під час прийому на роботу в деякі установи. Але і тут ініціатива йшла від місцевих шовіністів, які навесні 2014 року масово побігли за російським триколором.
До анексії не йшлося про цілеспрямовану державну політику Української держави з обмеження кримських татар. На півострові вільно діяли політичні інститути корінного народу ‒ представницький орган Меджліс і національний з'їзд Курултай. Незважаючи на наявні конфлікти, вже з середини 90-х років минулого століття органи національного самоврядування де-факто були вмонтовані у владну вертикаль республіки. Київ в цілому лояльно ставився до нетрадиційних для Криму течій ісламу. Прихильники «Хізб ут-Тахрір» діяли відкрито і навіть видавали власну газету.
«Влада» республіки взяла курс на відкритий терор проти політичних активістів і мусульман
Сумнівно, що тепер кримські колабораціоністи закинуть Києву відмову надати корінному народу автономію. Для них тема кримськотатарської державності табуйована в будь-якому контексті. Якщо відкинути пропагандистське лушпиння, то стане зрозуміло, що становище кримських татар до лютого-березня 2014 року разюче відрізнялося від нинішнього. «Влада» республіки з подачі федерального центру взяла курс на асиміляцію корінного народу і відкритий терор проти політичних активістів і мусульман. Російська «влада» побічно визнає факти утиску кримських татар, але при цьому намагається довести, що за України справи були гірші. З боку виглядає сумно і смішно.
Правове фіґлярство Москви та її кримських ставлеників має раціональне пояснення. Останні кілька місяців Росію на всіх міжнародних майданчиках систематично «копали» за окупацію Криму. Західні політики (окрім маргіналів на кремлівській зарплаті) давали зрозуміти Москві, що їй взагалі не варто розраховувати на визнання анексії з боку цивілізованого співтовариства. Дискусії в ООН, ПАРЄ і політичних структурах НАТО завершувалися визнанням українського суверенітету над тимчасово окупованим півостровом. Жорстким ударом для Кремля став звіт прокурора Гаазького суду, в якому російський «референдум» на півострові визнаний військовою агресією проти України.
До наявних проблем Москви додалися позови Києва в міжнародні суди. Перший стосується незаконного використання Росією природних ресурсів в акваторіях Чорного та Азовського морів. Другий позов поданий до Міжнародного суду ООН на підставі фактів порушення Кремлем конвенцій з протидії фінансуванню тероризму та расової дискримінації. На сході України Москва готує та оснащує терористичні угруповання. У Криму йдеться про систематичні порушення прав етнічних українців і кримських татар.
Москва змушена реагувати, але вона не має дипломатичних і юридичних інструментів для дієвого захисту. Доводиться займатися політичним трюкацтвом, складаючи беззмістовні «проекти резолюцій». Генасамблея ООН не візьме подібний документ до розгляду. Зате у Кремля з'явиться черговий привід звинуватити західне співтовариство в «ангажованості» і небажанні визнати якісь права «народу Криму». Тільки заради цього Зауру Смирнову і доручили написати «кляузу» в ООН.
Сергій Стельмах, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погяд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
