Олег Панфілов: Росія ‒ фейкова країна

Спеціально для Крим.Реалії

Не знаю, наскільки щирий новообраний президент США Дональд Трамп в оцінці того, що витворяли російські кібердиверсанти, але, здається, світ остаточно дозрів для того, щоб зрозуміти, що таке Росія. І виробити нарешті способи боротьби із «русскім міром». Тепер навряд чи варто прикриватися таємничим позначенням «гібридна війна» ‒ настав час визначити, що робити з країною, звідки походять смерть і брехня.

До 1991 року у світі було спокійно ‒ Радянський Союз добровільно обплутав себе колючим дротом, назвав це «залізною завісою», створивши найбільший концентраційний табір. Що творилося всередині, було мало кому відомо ‒ іноземців пускали неохоче, тільки на «будівництва комунізму», які насправді були «будівництвами капіталізму», коли інженерами працювали американці, німці чи французи, а радянськими були тільки працівники, здебільшого в'язні.

Іноді в СРСР запускали іноземців для пропаганди: як правило, це були журналісти та публіцисти комуністичних поглядів, а то й самі діячі комуністичних партій, які зрозуміли, що Кремль готовий стати для них годівницею. Заради грошей можна було з'їздити, зустрітися з лідерами більшовиків, написати книжку і пару десятків статей. У книжках і статтях не завжди були упередженими оцінки того, що відбувається в Радянській Росії, тому перекладалося не все ‒ лише вибране, але натомість масовими тиражами. Для радянських комуністів було важливо переконати своє населення в тому, що там, на Заході, цікавляться «успіхами» Радянського Союзу.

Приблизно так, як останні кілька місяців видавалася думка, що Трамп ‒ друг Росії. Це було якесь божевілля, абсолютно незрозуміла кампанія ‒ ні з точки зору російської імперської ідеології, ні з точки зору здорового глузду. Зрозуміло, що за цим щось приховували, можливо навіть надію на те, що кібератаки вплинуть на громадську думку в США і влада ‒ і минула, і новообрана ‒ стрепенеться і оголосить, що ось Росія виявилася сильнішою за нас, а тому треба терміново скасовувати санкції, годувати росіян і робити все, щоб вони ще більше не розсердилися. Абсурд, який міг прийти в голову або зовсім нахабним людям, або зовсім не здоровим. Друге ‒ реалістичніше.

Російська зовнішня політика останні два-три роки, особливо після невдачі зі створенням «Новоросії» і перетворенням східних і південних областей України в проросійські регіони, стала нагадувати ящірку, яка дереться схилом бархана. Вона біжить, перебирає лапками, пісок обсипається і тягне ящірку вниз, але вона відчайдушно прагне вгору і чим швидше перебирає лапами, тим швидше скочується вниз. У Кремлі складають нові і нові фейки ‒ вони живуть вже не тижні, а дні, години і навіть хвилини, поки настирливий користувач інтернету не знаходить підтвердження брехні. А Кремль все одно продовжує брехати.

Перші два дні істерика з приводу катастрофи Ту-154 поблизу узбережжя Чорного моря в Сочі була настільки лютою, що здавалося, що росіяни нарешті візьмуться і зажадають від Путіна розкрити хоча б цю справу. Не відмахуватися або формально брати «на особистий контроль», а розкрити до кінця, щоб населення нарешті могло зітхнути з полегшенням і сказати: ми знаємо, скільки ворогів у Росії. Про катастрофу забули за тиждень, панахиди з приводу дев'яти днів поминання відбулися небагатолюдно. Тепер вже не чути обіцянки провести ретельне розслідування і, здається, мало хто вірить в те, що слідство захоче щось дізнатися. Люди задовольнилися тим, що якісь лікарні назвали ім'ям «доктора Лізи», а на честь диригента Халілова перейменували військово-музичне училище.

За 17 років правління Путіна в Росії відбулося кілька десятків великих катастроф, терактів і природних лих зі значними людськими втратами. Розкриваність нульова, за винятком кількох, коли винними названі «стрілочники», але не реальні виконавці, а тим більше замовники. За цей час у Росії не розкрито жодного вбивства журналістів чи політичних діячів, а влада наполегливо переконує населення, що винуваті якісь сили ‒ то ваххабіти, то терористи, то «ісламісти», то ІДІЛ, то ще хтось, але не сама влада, яка за службовим обов'язком має створити всі умови для безпечного життя росіян.

Російська влада продовжує наполегливо брехати: в Радянському Союзі брехали, як зараз, тоді просто не було необхідності обманювати населення, у якого не було можливості отримувати альтернативну інформацію ‒ за колючим дротом все було спокійно, всі жили тільки так, як говорив черговий вождь. Нинішній російський вождь хотів би відновлення саме таких умов для свого перебування при владі, для цього залякують користувачів інтернету і блогерів з найменшого приводу, навіть за перепост чужого тексту. Тепер інтернет став як самвидав ‒ він є, але вільно ним користуватися небезпечно, можна сісти до в'язниці. Рівень страху і брехні в Росії виріс неймовірно, такого останнім радянським вождям навіть і не снилося.

Історія з «рибалками», з якими Путін і його місцеблюститель Медведєв спілкувалися влітку на озері Ільмень, які виявилися зовсім не рибалками. Зараз, після різдвяної служби у Великому Новгороді, де поруч з Путіним стояли все ті ж «рибалки», він з ними після служби чаював. У рибальській «бригаді» опинилася доглянута дама середніх років, з обличчям, якого торкався винятково вітерець фена, але ніяк не північний колючий вітер. Вона зображала «рибалку», сиділа навпроти вождя. Таємнича «рибалка» виявилася Ларисою Борисівною Сергухіною, заступником генерального директора компанії «Єврохімсервіс», а не рядовим фахівцем з ловлі риби в риболовецькому господарстві Великого Новгорода.

Звичайно, у служби охорони будь-якого президента є свої «торовані» прийоми, щоб убезпечити свого підопічного ‒ використовують, наприклад, двійників або порожній кортеж, але щоб ось так видавати за «рибалок» співробітників охорони і «бригадира» Ларису Борисівну ‒ хамству немає меж. ФСО або звичайні помічники російського вождя мають знати про можливості інтернету, про те, що за фотографією знайти людину ‒ раз плюнути, але як і раніше, як у радянські часи, нахабно брешуть, де тільки можна. Вони вже не зважають на думку населення ‒ реальну, а не ту, що видають за соціологічні дослідження. Як сказав би головний радянський вождь Ленін, «брехали, брешуть і будуть брехати», оскільки іншого російська політика не знала останні сто років.

За радянських часів великої біди від СРСР не було, окрім того, що радянські війська наполегливо гинули на різних континентах. Що відбувалося всередині країни, мало кого турбувало ‒ всі розуміли, що через 74 роки комуністичної ідеології та тоталітарного режиму чекати від населення свободи чи демократії абсолютно безглуздо. Рідкісні туристи везли в СРСР жуйку або джинси ‒ як дрібний або дорогий подарунок, ‒ знаючи, що за це можна було поплатитися вигнанням і забороною відвідувати країну, «де так вільно дихає людина». Суспільство було замкнутим у своєму маленькому світі, в якому було багато ідеології про «світле майбутнє», казки про «могутність» і легенди про те, що «нас всі бояться». Радянські люди не здогадувалися, що боязнь була не тому, що СРСР був «могутнім» ‒ це був страх перед лепрозорієм.

Що тепер робити, багато хто знову не знає: кордони відкрили не лише для російських туристів, які традиційно не знають ні мов, ні елементарних норм пристойної поведінки. Межі відкрили і для пропаганди ‒ такої ж брехливої і безпардонної. Кремль не знає обмежень і правових норм, оскільки ніколи не дотримувався законів власної країни. Тепер нахабство і хамство ‒ звичайні норми поведінки в міському підворітті або сільській пивній ‒ наполегливо поширюють як російський бренд. Світу нав'язують думку, що Росію виправити не можна, а значить всім доведеться жити за її правилами.

Кібератаки ‒ не новина, і почалися вони не зараз. Першою жертвою стала Грузія 2008 року, коли в перший же день були атаковані урядові та інформаційні сайти, і була організована диверсія для знищення урядового сервера. Дивно, але тоді мало хто розумів, що непокарана країна стає рецидивістом, закоренілим злочинцем ‒ для неї тепер немає обмежень, не кажучи вже про совість. Росію так і не покарали за Грузію і вона стала здійснювати нові злочини.

Два роки тому всі європейські структури заговорили про необхідність створити російськомовне телебачення, щоб протистояти російській пропаганді. Багато говорили і обговорювали, але нічого не зроблено. У той же час, Путін структурував свою пропаганду, збільшив фінансування і став чинити інформаційний тиск на західні країни. Кібератаки ‒ всього лише частина плану з інформаційного домінування, бажанням придушити свободу слова і змусити людей слухати путінську брехню. Фейкова Росія стала величезною проблемою, яку американці відчули на собі повною мірою.

Чи зможе світ покінчити з країною, яку колись Рональд Рейган назвав «імперією зла» і яка за останні роки перетворилася на імперію брехні? У Путіна немає іншого механізму продовження своєї влади, окрім елементарної брехні ‒ він бреше населенню, бреше світу, бреше самому собі, відтягуючи неминучий фінал. Наївний Захід, що вірить у правду і неминучість покарання за брехню, нарешті починає усвідомлювати, що фейкова Росія ‒ не віртуальна реальність.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції