«Кримнаш» і підсумки року: особистий погляд кримчанина

Спеціально для Крим.Реалії

Року, що минув, кримчани остаточно занурилися в «рідну гавань», скуштувавши всю «красу» російської анексії півострова. Кремль провалив всі спроби «обміняти» вкрадену територію на свої сумнівні послуги в Сирії, не добився послаблення режиму санкцій. Війна на Донбасі, затіяна заради відволікання уваги від Криму, перетворилася на тліючий конфлікт, а «мінські домовленості» ‒ на дипломатичний гачок, на який президент Володимир Путін підвісив сам себе. Головним підсумком минулого року можна називати крах двох фундаментальних політичних міфів, які Москва ретельно створювала протягом останніх двох років.

Перший міф: «Росія ‒ багата країна». Прихильники анексії більше двох років перебувають у стані найпотужнішої фрустрації. Навесні 2014 року їм здавалося, що на Крим зійде російський «добробут», який їм так часто показували по телевізору. Щедрий соціальний пакет, високі заробітні плати, якісна медицина, боротьба зі свавіллям чиновників і корупцією ‒ саме таку картину перед обдуреним населенням малювали кремлівські емісари. Нашій країні, навпаки, передрікали фінансовий крах, гостру політичну кризу і повну деградацію державних інститутів. Вчорашні українські депутати і чиновники Криму, переодягнувшись у російський одяг та змінивши прапор, оголосили зазначені соціальні пороки «бандерівською спадщиною», і кинулися з нею активно «боротися».

Захист російської мови, страх перед міфічними «правосєками» були лише прикриттям російського вторгнення з подальшою окупацією суверенної української території. Прихильники Росії бігали на незаконний референдум заради «ковбаси», а не через страх перед етнічними чистками.

Місцеві оптимісти перші півтора роки намагалися пояснити появу негараздів особливостями «перехідного періоду». Потім почалася гнітюча російська повсякденність. Весь 2016-й рік прихильники «Кримнашу» дивувалися, дивлячись на постійні скачки цін, розвалену медицину, жебрацьку (навіть за російськими мірками) заробітну плату, ідіотизм федеральних законів, хамство і бездарність республіканських чиновників.

Найцікавіше, що змінилася риторика кремлівського начальства. У травні 2016 року прем'єр Дмитро Медведєв, перебуваючи з робочим візитом на півострові, зронив сакраментальну фразу: «Грошей немає, але ви тримайтеся». Саме таку відповідь отримали жінки похилого віку, що задали голові уряду просте і одночасно дуже складне питання: «Як прожити в Криму на звичайну російську пенсію в 8 тисяч рублів?». Дмитру Медведєву нічого було відповісти, окрім як побажати їм міцного здоров'я.

Судячи з гнівної реакції в соціальних мережах, слова Медведєва зачепили навіть тих, хто спочатку був готовий до важких російських буднів. До найбільш тверезомислячих прийшло розуміння того, що Володимир Путін затіяв «приєднання» Криму не заради того, щоб засипати кримчан грошима і благами. Кремлівському ватажкові півострів потрібний лише як військова база і плацдарм для подальшої дестабілізації України.

Фінансові проблеми, пов'язані з анексією Криму зруйнували важливий для Кремля міф про нібито «слабкість» американських і європейських санкцій. До початку минулого року російські політики і пропагандисти запевняли себе і оточення, що обмежувальні заходи США і ЄС нібито не заважають Росії освоюватися в Криму. Ще як заважають! До кінця року це стало очевидним навіть найнаївнішим прихильникам анексії. Ще навесні 2014 року федеральна еліта самовпевнено хизувалася тим, що санкцій нібито «не буде». Але як тільки ввели перший пакет обмежень, оточення Володимира Путіна та інформаційна обслуга Кремля почали переконувати самих себе в «безглуздості» і «сміхотворності» західних заходів.

Влада переконувала кримських депутатів, чиновників і бандитів, що «санкції скоро скасують»; мовляв, ніхто з Росією через Крим сваритися не стане. На той момент у Москві любили повторювати: «Європейці з американцями побурчать і заспокояться». Не заспокоїлися, і не мовчать. Рішення Генасамблеї ООН, яка визнала Росію країною-окупантом, стало холодним душем для путінської команди. Відтепер у документах Об'єднаних Націй російська державна машина фігурує як агресор, який спокусився на чуже. Такі рішення створюють Москві додаткові складнощі в питанні (навіть неформальної) легалізації захопленої території.

Минулого року стало очевидно, що Вашингтон і Брюссель не мають наміру закривати очі на вкрадену територію. Крим буде перебувати під міжнародним політичним і економічним тиском доти, поки не повернеться до законного власника ‒ України. Санкції виявилися абсолютно «несмішними». Вельми показовими були два епізоди: німецький концерн Siemens відмовився поставляти турбіни для потреб Криму, через що виникли складнощі при зведенні ТЕЦ; федеральна влада провалила тендер на будівництво під'їзних залізничних колій до місця будівництва Керченського мосту. Просто не було охочих. Російські компанії сахаються від Криму, як чорти від ладану. Ніхто не хоче опинитися в європейських і, найголовніше, американських чорних списках. Для бізнесу, що веде розрахунки в доларах та інтегрований в глобальну економіку, подібні ситуації ‒ смерті подібні. З іноземними інвесторам ситуація ще гірша. З точки зору європейського бізнесу, Крим ‒ «токсична» територія, працювати на якій відкрито не варто. Всі спроби адміністрації російського президента, МЗС та кримського «Радміну» затягнути в республіку європейських підприємців не увінчалися відчутним успіхом.​

До Криму привозили делегації італійських, французьких і навіть турецьких русофілів, які перед кремлівськими журналістам демонстрували вдаване захоплення «російським» півостровом. Не допомогло. Дійшло до того, що «голова» Криму Сергій Аксьонов висловив бажання зустріти «анонімних» інвесторів, щоб у них не було проблем з американським мінфіном. Сумнівно, що його заклик буде почутий у європейських столицях.

Агресивна кремлівська пропаганда вже не може відвернути увагу населення від простого факту: в «рідній гавані» Крим приречений на соціальну деградацію, падіння рівня життя і відтік ініціативного населення. Фраза «потрібно потерпіти» минулого року викликала неприховане роздратування навіть у адептів «Кримнаша». Вони більше не хочуть і не можуть чекати. Їм потрібно потрапити в «Росію з телевізора» вже сьогодні. Гримаса долі в тому, що майбутнього року буде ще гірше.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції