Спеціально для Крим.Реалії
Той, хто вигадав нібито сказану пілотом Ту-154 фразу «закрилки, с...а», точно знав, що в неї повірять. По-перше, пілоти російських літаків завжди в екстрених ситуаціях матюкаються. По-друге, «закрилки» ‒ магічний термін, начебто всі знають, що у літака є закрилки, а якщо вони є, значить вони можуть зламатися. Начебто всі забувають, що перед злетом пілоти обов'язково перевіряють, чи працює механізм усіх консолей: передкрилки, спойлери, елерони, інтерцептори тощо.
Історія із загибеллю старенького, 33-річного Ту-154 повторює інформаційну долю інших російських катастроф. З появою в Кремлі чекіста (Володимира Путіна ‒ КР) до всіх катастроф стали підходити не до як трагедій, а як до інформаційної вигоди. Згадайте атомний підводний човен «Курськ» ‒ чого тільки не говорили і не писали зі слів офіційних осіб про ту трагедію: і «американська торпеда», і «таран натовського човна». Тоді Путін взагалі назвав вдів загиблих моряків «10-доларовими повіями».
Провину і покарання визначає не закон, а вождь. Вождь Путін тоді відігрався на вдовах, а маршала пожалів.
Чи ви не пам'ятаєте, чим закінчилося розслідування загибелі 118 осіб? Кримінальну справу, порушену 23 серпня 2000 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 263 КК Росії, було припинено в серпні 2002 року. Слідство вели 43 (!) людини, до огляду піднятого «Курська» були залучені близько 50 фахівців ЦКБ «Рубін», а також командири відсіків з підводних човнів цього ж проекту. Маршала Ігоря Сергєєва, який обіймав тоді посаду міністра оборони Росії, вигнали? Ні, він сам пішов через рік ‒ без зниження в званні, без звинувачення і без нарікань. Як це заведено в російській історії ‒ провину і покарання визначає не закон, а вождь. Вождь Путін тоді відігрався на вдовах, а маршала пожалів.
На місце Сергєєва був призначений чекіст Сергій Іванов, який, хоча і є генерал-лейтенантом, але, швидше за все, зброї, важче іменного пістолета в руках не тримав. Путіну важливо було тримати при собі на такій відповідальній посаді саме чекіста, старого знайомого і тепер ‒ соратника. Різниця в званнях їм не заважала займатися улюбленою справою ‒ тримати в чіпких руках батьківщину. Для війни в Грузії Іванов не годився, а ось генеральний директор АТ «Меблі-Маркет» із Санкт-Петербурга Анатолій Сердюков ‒ згодився. Але він не згодився для війни в Україні, а інженер-будівельник Сергій Шойгу ‒ виявився доречним.
Усіх цих «видатних» воєначальників, які ніколи не були військовими, призначав особисто Путін для виконання, як кажуть у чекістів, «специфічних завдань». Жоден з них, незважаючи на величезну кількість катастроф військової техніки, загибель військовослужбовців в боях і в мирний час не був звільнений або понижений на посаді. Вони всі просиджували визначений Путіним час. Анатолій Сердюков спокійно просидів у кріслі міністра до 2012 року, а саме до серйозної поразки, якої зазнала російська армія в період його керівництва, якою була війна в Грузії в 2008 році. Політичною метою було захоплення країни, яка чинила спротив і ніяк не хотіла знову дружити з Росією. Міхеїл Саакашвілі просто послав Путіна, наголосивши, що Грузія має бути членом НАТО, а не в ОДКБ.
Росія втрачає десятки тисяч своїх солдатів і офіцерів, але ніхто ніколи не дізнається точної цифри
Війна була вісім років тому, і за цей час російські офіційні діячі, військові чиновники мали б остаточно визначитися з кількістю втрат своєї армії. Але це зовсім не так: за інформацією заступника начальника Генштабу ВС Росії генерал-полковника Анатолія Ноговіцина, станом на 13 серпня втрати російських військовослужбовців нараховували 74 людини загиблими, 19 зниклими безвісти, 171 ‒ пораненими. 3 вересня головний військовий прокурор Росії Сергій Фридинський зазначив: втрати російських військовослужбовців склали 71 людину загиблими і 340 ‒ пораненими. У лютому 2009 року заступник міністра оборони генерал армії Микола Панков повідомив, що загинули 64 військовослужбовці, 3 ‒ зникли безвісти і 283 отримали поранення. У серпні того ж року заступник міністра закордонних справ Григорій Карасін повідомив про 48 загиблих і 162 поранених. Росія втрачає десятки тисяч своїх солдатів і офіцерів, але ніхто ніколи не дізнається точної цифри ‒ ні кількості загиблих на війні в Грузії, ні в Україні або Сирії. Як невідомо, скільки полягли в «контртерористичній операції» в Чечні з 2000 року,і під час «відновлення конституційного ладу в Чечні» в 1994-1996 роках.
Реальні цифри втрат ‒ найбільша таємниця, навіть більше, ніж улюблене заняття Сталіна ‒ посилати на вірну смерть свої армії під час Другої світової війни. Неможливо уявити, щоб зараз хтось вів облік і збирав документи, щоб дослідники майбутнього могли дізнатися правду.
Щодо трагедії Ту-154 можна провести ту ж паралель ‒ офіційно повідомляється про загибель 92 людей, хоча в перші години називалися і 93, і 90, хоча місткість Ту-154Б до 180 осіб. Оскільки з офіційних джерел поки ніяких витоків не було, офіційно вважається, що на борту були 92 людини. Інша дивина ‒ посадка в аеропорту Адлер і «дозаправка», хоча дальність польоту літака 2650 кілометрів, і він пролетів з Москви до Адлера менше половини шляху. Чи сідав хтось у Сочі і скільки людей ‒ ніхто не повідомляє, і ця версія існує поки тільки у здогадах.
Що ще об'єднує цю та інші катастрофи? Інформаційна і громадська кампанія, а також супутні рішення російської влади, які звичайною мовою називаються «увічнення». Ще не знайдені тіла загиблих, а вже в Єкатеринбурзі і в Грозному вирішили назвати дитячу лікарню і хоспіс на честь загиблих. З людської точки зору це абсурд ‒ називати в пам'ять людини, чия смерть юридично не підтверджена. Чи означає, що влада і, в першу чергу, Міністерство оборони знають, що насправді сталося, а не намагаються заспокоїти родичів і громадськість тим, що раптом у морі знайдуть пліт або живих людей у рятувальних жилетах. Але за законами чорного гумору: генерали сказали, що всі мертві, значить ‒ мертві.
У Росії взагалі люблять влаштовувати «оргії» на кладовищах ‒ іноді на могилах реальних людей, часто ‒ на «могилах невідомих солдатів». Якщо влада сказала, що вони герої, значить весь народ має переживати. За 17 років після загибелі підводного човна «Курськ» було проведено величезну кількість пам'ятних заходів: за цей час було відкрито 29 пам'ятників, пам'ятних дощок, названі вулиці, відкриті каплиці і навіть названий Клуб юних моряків у селищі Горки-25 Дмитрівського району Московської області. Було знято 10 (!) документальних фільмів, написано 30 пісень і навіть поставлена одна вистава.
У підйомі затонулого підводного човна брали участь близько 120 компаній з 20 держав, витрачено до 130 мільйонів доларів. У серпні 2002 року кримінальна справа за фактом загибелі людей була закрита. Через кілька днів після загибелі Ту-154 ніхто з чинних чиновників Міністерства оборони Росії, відповідальних за польоти літаків, їхній технічний стан і безпеку польотів не покараний. Абсолютно немає впевненості в тому, що хтось відповідатиме. Але, як і сімнадцять років тому, чиновники ініціювали «полювання на відьом». Щоб відвернути увагу від самої трагедії і відмахнутися від запитань: хто винний і хто буде покараний ‒ російська пропаганда почала звинувачувати українців у тому, що вони «недостатньо сумують».
Путін зумів більшість росіян переконати у своїй брехні, і вони беззаперечно його підтримали
У перші дні з Росії мчала істерика, якої ніколи ще не було, це був розпач людей, яких постійно обманюють, але назвати брехуном російську владу вони бояться ‒ інакше зникне та благочинність, яку Путін створював сімнадцять років. Він зумів більшість росіян переконати у своїй брехні, і вони беззаперечно його підтримали, як у класика ‒ «Ах, обмануть меня не трудно!.. Я сам обманываться рад!». Російська пропаганда зробила класичний маневр, який називається «переведення стрілок». І ось тепер українці, які не мають ніякого відношення ні до російського літака, ні до російських артистів, ні до Єлизавети Поскрьобишевої, яка лише за іронією долі носила українське прізвище Глінка, виявляються винними.
Про інформаційні кампанії в Росії, коли влада підміняла правду істерією, можна написати десятки товстих томів, а то й більше. Нинішня істерика пов'язана не тільки з тим, що вона приховує правду про причини загибелі літака, а й спробою замінити винного ворогом. Призабута технологія 1930-х років, коли трудові колективи збирали для однієї мети ‒ затаврувати ворогів радянської держави, а НКВД називали десятки тисяч саботажників, шкідників, японських, польських, німецьких та інших шпигунів. Ніхто ж не перевіряв, як можна одночасно працювати на декілька розвідок відразу.
Путіну багато вдалося у створенні подоби СРСР, але навіть відтворене виглядає безглуздо в нинішніх умовах: закрити інформацію в епоху інтернету або чавити продукти тільки тому, що вождю так захотілося, ‒ навряд чи таке може тривати вічно. Радянському Союзу співчували і допомагали створювати промисловість американці й німці, італійці та французи. Тепер у них краще виходять санкції, за допомогою яких Росія перетворюється не тільки в міжнародного вигнанця і країну з недорозвиненою економікю, а й істеричну масу, здатну оббрехати всіх, хто не любить їхнього вождя.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
