Генеральна Асамблея ООН на 71-й сесії ухвалила резолюцію «Про права людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)». Текст документа внесла українська делегація, на пленарному засіданні про нього висловився заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця. З протестом виступив представник Москви. За ухвалення резолюції проголосували 70 країн, ще 77 утрималися, а проти виступили 26 делегацій, зокрема від Росії, Вірменії, Білорусі, Китаю, Індії, Сербії, Узбекистану та інших країн.
За тиждень до голосування в ООН постійний представник Криму при президенті Росії Георгій Мурадов висловлював сумнів щодо можливості ухвалення резолюції. «Я сумніваюся, по-перше, що вона буде ухвалена. По-друге, сумніваюся, що її можна зберегти в тому вигляді, в якому вона є, тому що тут багато речей абсурдних і не підтверджених нічим, зокрема про порушення прав кримськотатарського населення», ‒ сказав Мурадов. Чиновник помилився, Третій профільний комітет ООН ухвалив український проект резолюції, а Генасамблея рішення підтвердила.
Україна внесла текст резолюції про права людини в Криму на розгляд профільного комітету ООН ще в першій половині листопада, повідомивши, що співавторами тексту є 38 делегацій. Через кілька днів комітет резолюцію схвалив, і більшість ЗМІ помилково написали, що її ухвалила ООН, хоча це не зовсім коректно: голосування на Генасамблеї не було. Втім, зазвичай, результати голосувань в обох структурах рідко відрізняються. Так сталося і цього разу.
Текст резолюції починається з нагадування про ухвалене в березні 2014 року рішення ООН, яке підтверджувало приналежність Криму Україні, а референдум, який на півострові провела Росія, називало нечинним. Тут же «знову підтверджується невизнання анексії». Ця преамбула викликала досить поширену критику у цілої низки делегацій, які брали участь у голосуванні. Йшлося про те, що в резолюцію про права людини були внесені такі політичні поняття, як «анексія», «територіальна цілісність».
Деякі країни вважали, що це політизує розмову про права людини. Делегація Казахстану, яка проголосувала проти резолюції, пояснила своє рішення таким чином: «Казахстан не заперечував проти резолюції, ми заперечуємо проти політизації питання про права людини в цілому. Казахстан проти вибірковості в оцінці ситуації з правами людини і використання прав людини як інструменту для чинення тиску на держави-члени в політичних цілях. Тому позиція Казахстану відображена в голосуванні щодо резолюції про територіальну цілісність України (27 березня 2014 року ‒ прим. РС). Наше голосування щодо резолюції про права людини в Криму не відображає нашу позицію про його статус».
Таке ж пояснення ще раніше дав представник МЗС Білорусі Дмитро Мирончик, який сказав, що резолюція з приводу ситуації з правами людини в Криму не має стосунку до питання про українські території, щодо яких позиція Білорусі не змінилася. Зрозуміло, що українська сторона не могла не згадати про анексію в тексті резолюції, але частину країн це явно відлякало.
Серед прикладів погіршення ситуації з правами людини на півострові в резолюції названа конкретно лише заборона Меджлісу кримськотатарського народу, який визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду Криму в квітні 2016 року. Ще вказується факт призову кримчан в армію. Без конкретики перераховуються позасудові вбивства, викрадення, насильницькі зникнення, політично мотивовані переслідування, дискримінація, утиски, залякування, насильство, довільні затримання, тортури і жорстоке поводження із затриманими, їх переведення з Криму до Росії, а також нехтування свободою висловлення поглядів, релігії або переконань і правом на мирні зібрання. Окремим пунктом резолюції вітаються зусилля ООН із забезпечення доступу до Криму незалежним спостерігачам.
Від Росії автори резолюції зажадали «дотримуватися всіх своїх зобов'язань відповідно до чинного міжнародного права як держави-окупанта», «звільнити українських громадян, які були незаконно затримані і засуджені без урахування елементарних норм справедливості», створити умови для роботи правозахисників і журналістів на півострові, скасувати рішення про визнання Меджлісу екстремістською організацією і взагалі дотримуватися прав людини. Управління Верховного комісара ООН, ухваливши резолюцію, взяло на себе зобов'язання скласти докладну доповідь про порушення прав людини в Криму. Інших конкретних підсумків резолюція не передбачає.
‒ З моменту окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь ситуація з правами людини на півострові різко погіршилася, продовжують надходити численні повідомлення про серйозні порушення і зловживання, скоєні щодо жителів Криму, ‒ повідомив під час Генасамблеї заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця. ‒ Ті, хто страждає від рук окупаційного режиму в Криму, налякані і безпорадні. Вони живуть без будь-яких шансів захистити свої права, протестувати або бути почутими.
Відповідь Росії була традиційною. Ще раніше, під час обговорення резолюції в Комітеті, представник Москви Євген Загайнов назвав текст необ'єктивним і упередженим. «Проект повністю ігнорує односторонні наслідки для жителів Криму від дій української влади», ‒ сказав Загайнов, маючи на увазі цивільні акції блокади півострова, зокрема й енергоблокаду ‒ після руйнування лінії електропередач восени 2015 року. Перед голосуванням на Генасамблеї представник Росії ні слова не сказала про права людини на півострові, і багато говорила про порушення прав людини на материковій частині України. Назву документа вона не озвучила повністю жодного разу.
‒ Внутрішньоукраїнський конфлікт продовжує забирати людські життя, приносячи смерть і руйнування в колись мирні й квітучі райони, ‒ згадала російський делегат про війну на Донбасі. ‒ Коли повсюдно на території України масово і систематично порушуються основоположні права людини, множаться випадки тортур і насильства з боку державних органів України, тут ухвалюється резолюція про права людини в Криму. Очевидно, що Києву політично невигідне врегулювання конфлікту на південному сході України. З тим, щоб відвернути увагу міжнародної відповідальності від свого небажання виконувати політичну частину Мінських домовленостей, київська влада продовжує раз за разом експлуатувати образ зовнішнього ворога й агресора. Тільки для цього їм і потрібна була ця резолюція. Вона також вкрай вигідна групі спонсорів, яка виступила ляльководом цієї затії. Аж надто добре ця ініціатива вписується в загальну схему інформаційної війни проти нашої країни.
Поняття «спонсор» щодо низки країн, яких не називають, але, очевидно, вважають ворожими, міцно увійшло в побут російського дипломатичного корпусу. «Політичний, замовний і відірваний від реалій характер розглянутого проекту для нас очевидний. Не секрет, що на державу чиниться безпрецедентний тиск з боку спонсорів України», ‒ сказав директор департаменту з гуманітарного співробітництва та прав людини Анатолій Вікторов.
В Україні резолюцію також не всі зустріли однозначно доброзичливо. Про порушення прав людини на півострові останнім часом в Києві говорять багато, особливо після свідчень про жорстокі тортури, яких зазнали захоплені в серпні «диверсанти» Євген Панов і Андрій Захтей, у яких російські силовики вибивали зізнання в підготовці терактів на півострові.
Постійні обшуки й арешти серед кримських татар також регулярно стають предметом обговорення серед українських правозахисників. Проте, здається, ніхто з них не брав участі в підготовці проекту резолюції. Відразу після його ухвалення в Комітеті з критикою висловилися Тетяна Печончик з київського Центру інформації про права людини і Флоріан Ірмінгера з женевського Human Rights House Network. Дві головних претензії правозахисників у тому, що серед відповідальних за погіршення ситуації з правами людини на півострові в резолюції не названі ще два фігуранта: «ті, хто виконує накази системи, агенти де-факто влади Криму» і, власне, сама Україна.
«Об'єктивна резолюція мала б засудити громадянську блокаду Криму і будь-які майбутні спроби подібних акцій. Також у документі мали згадати відповідальність України за ускладнення доступу до Криму для іноземних журналістів, правозахисників, адвокатів», ‒ називають недоліки резолюції правозахисники.
Останнє дійсно дивно, враховуючи, що в резолюції особливе місце приділяють проханню до міжнародного співтовариства і вимозі до Росії забезпечити роботу спостерігачів і журналістів у Криму. Ставлення до кримчан в українських банках правозахисники називають дискримінацією і вказують, що через постанову про заборону ввезення в Україну цілого списку речей, переселенці змушені переїжджати, залишаючи в Криму буквально все, що у них було. Було б дивно очікувати, що державний апарат, який підготував резолюцію, раптом вкаже і на власні недоліки, але київські правозахисники вважають, що ухвалення документа, ‒ це «також можливість закликати країну до дотримання її власних зобов'язань перед своїми громадянами, а також її справжнього, непідробного бажання реагувати на порушення прав людини і наслідки окупації Криму».
У голосуванні Генасамблеї ООН голоси тих, хто утримався, а таких було більше, ніж тих, хто схвалив, не рахуються. Необхідно лише, щоб кількість «за» була більшою, ніж «проти». Ухвалення резолюції, яка фіксує порушення прав людини в Криму, це, звичайно, перемога української дипломатії. При цьому навряд чи вона принесе якийсь результат, окрім декларації, з якою і так всі згодні.
Росія не бажає навіть обговорювати свої зобов'язання як держави-окупанта, не вважаючи себе такою. Після того, як Міжнародний кримінальний суд у Гаазі визнав дії Росії в Криму окупацією, у відповідь Росія оголосила про те, що виходить з-під його юрисдикції. Фокус уваги російської дипломатії явно змістився в бік Близького Сходу. За весь день засідання Генеральної Асамблеї ООН 19 грудня офіційна відповідь зовнішньополітичного відомства Росії була тільки щодо однієї ухваленої резолюції ‒ ситуації в Сирії.
