Поблизу будівлі підконтрольного Кремлю уряду Криму 25 грудня планують встановити пам'ятник «Народному ополченню всіх часів». Чи чекають цей пам'ятник в Криму, хто його автор і чи буде він сприйнятий кримчанами? Про це говоримо з істориком, співробітником науково-дослідної частини історичного факультету Київського національного університету ім. Шевченка Василем Павловим.
«Наш дім ‒ Росія»: перший пам'ятний знак, присвячений так званій річниці «референдуму», відкрили в березні 2015 року біля адміністрації Сімферополя. Пізніше з'явився пам'ятник, присвячений Ялтинській конференції 1945 року: скульптури Рузвельта, Черчілля і Сталіна встановили в Лівадійському палаці. Фігура лідера СРСР, при якому з Криму виселили весь кримськотатарський народ, викликала негативну реакцію. Але на думку корінного народу ніхто не звертав уваги. Скульптуру «ввічливої людини» з кошеням на руках спочатку встановили в Бахчисараї ‒ так на півострові називають російських військових, які блокували українські військові частини і державні будівлі під час анексії. Автор ідеї ‒ Віктор Жиленко. «Ввічливій людині» в Сімферополі дівчинка дарує квіти ‒ цю скульптуру освячував священик, а школярі в інтерв'ю кримським виданням говорили про солдата як про свого нового кумира ‒ тому що такі люди «патріоти» і «робили все через доброту душевну, а не тому що їх змусили».
У серпні в Сімферополі відкрили пам'ятник російській імператриці Катерині ІІ з ініціативи громадської організації «Руська єдність». Саме цією партією керував Сергій Аксьонов до анексії. При цьому заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял вважає, що установка пам'ятника мала обговорюватися з громадськістю.
Окрім вождів і «ввічливих людей», в Криму з'являються й інші скульптури: в ялтинському сквері встановили дві величезні лампочки. Інсталяцію присвятили блекауту, який півострів пережив через припинення подачі електрики з материкової частини України. А 25 грудня планують відкрити так званий пам'ятник народному ополченню всіх часів. Ідея нібито належить кримчанам, які під час «Кримської весни» встали на захист півострова і приєднання до Росії, проте російський голова Криму Сергій Аксьонов подав думку, що це має бути пам'ятник ополченцям всіх часів. В основу покладена ідея трьох оборон Криму ‒ і «Кримська весна» також. Підконтрольний Кремлю голова адміністрації Сімферополя Геннадій Бахарєв повідомив, що вартість проекту висока ‒ понад 20 мільйонів рублів, і гроші виділяються здебільшого з бюджету, проте «історична справедливість» того варта. При цьому початкова ідея пам'ятника кримським ополченцям 2014 року, запропонована Аксьоновим, викликала неоднозначну реакцію громадськості і тому була змінена.
‒ Василю, чи можна говорити про існування спадкоємності між народним ополченням часів Кримської війни, Другої світової та нинішньої «Кримської весни»?
Якщо проаналізувати пам'ятники, встановлені в Криму за минулі два роки, то це маркери території державою, яка захопила владу
‒ Якщо ми говоримо про «народне ополчення всіх часів», у мене питання: а де народні ополченці грецьких полісів: Херсонеса, Пантікапея, потім Генуезьких фортець, Ак-мечеті і Карасу-Базара? Якщо проаналізувати пам'ятники, встановлені в Криму за минулі два роки, то це маркери території державою, яка захопила владу. Таким же знаковим елементом є пам'ятник «народному ополченню Криму». Взяли тільки три епохи, які зараз героїзуються в Росії: епоха Кримської війни, яка завжди була фетишем, не менше фетишизували і Велику Вітчизняну ‒ і події весни 2014 року. Ніякого логічного зв'язку тут немає.
‒ Як же народне ополчення в Кримську війну?
‒ Якщо взяти так зване кримське ополчення 1853-1856 років, так це були кріпаки, набрані в Орловській, Курській, Нижегородській губерніях і послані до Криму на забій. Росія не могла зібрати народне ополчення на цій території з двох причин. Перша ‒ не було умов. Друга ‒ етнічна карта Криму була аж ніяк не такою, як зараз. Не варто забувати про депортації кримських татар кінця 18 століття, середини 19 століття. На той момент кримчани ніяк були затятими прихильниками «русского міра». Та взагалі народне ополчення Росії 19 століття ‒ окреме питання. Країна була покріпаченою, яке вільне волевиявлення і добровільний захист царя-батюшки? Росія перебувала на межі економічного і політичного колапсу. 1855 рік ‒ це хвиля селянських повстань. Тому що селяни не були в захваті через те, що їх посилають на чергову війну. Далі величезна лакуна майже в 100 років ‒ до подій Другої світової. При цьому якось не беруться до уваги 1917-1921 роки, коли Крим був ареною бойових дій. І єдина група, що зуміла створити умовні загони народного ополчення ‒ це кримські татари. Ні Червона, ні Біла армія створити ефективні загони народного ополчення з місцевого населення не змогли. Однак почекаємо 2017 року ‒ може, Росія визначиться, червона вона чи біла.
‒ Але ж у Вітчизняну війну спротив все ж був?
Хто був в основі так званого «народного ополчення»? Зверніть увагу на цю обмовку за Фрейдом нинішніх кримських чиновників: спочатку хотіли поставити пам'ятник російському солдату.
‒ Що стосується 1941-1942 років, тут теж все неоднозначно. Кампанія в Криму була швидкоплинною. Зібрати потрібну кількість солдатів на призовні пункти не вдалося, хоча мобілізація почалася з червня 1941 року І це була саме мобілізація, а не створення загонів народного ополчення. Мій дід тоді жив у Севастополі, а на фронт він був покликаний з Астрахані. Тобто весь мобілізаційний ресурс в призовному віці з Криму вирушив до інших навчальних центрів, тому що Крим могли здати в будь-який момент, і радянське командування це чітко розуміло. Що стосується весни 2014 року, то вона дуже показова. Хто був в основі так званого «народного ополчення»? Зверніть увагу на цю обмовку за Фрейдом нинішніх кримських чиновників: спочатку хотіли поставити пам'ятник російському солдату. Під ополченням, мабуть, мається на увазі «народна самооборона» Криму. Більшість з них ‒ люди, що потрапили в Крим з боку материкової Росії. Ще одна значна частина ‒ зрадники зі складу Збройних сил України або колишні військовослужбовці України, які пішли у відставку, мабуть, мали ідеологічні претензії до існуючої на той момент української влади.
‒ Тобто пам'ятник так званому народному ополченню всіх часів маніпулятивний: показує те, що потрібно показати?
‒ Він показує те, що хочеться показати. Але у будь-якої мало-мальськи думаючої людини викличе більше питань, ніж відповідей. Хоча тут чітко видно державну ідеологію: православ'я, самодержавство, народність. Класика.
‒ Якщо говорити про художньо-історичну цінність, це має бути якась колона, на гранітному постаменті, зверху ‒ хрест народного ополчення часів Кримської війни. Кого нагороджували хрестом народного ополчення в Кримську війну ‒ кріпаків?
‒ Нагороди Російської імперії були становими. Вони мали градації. Для тих, хто організовував ополчення. Наприклад, народне ополчення 1812 року на території України організовував Іван Котляревський. Хоча на той момент був чинним офіцером російської імператорської армії. Так і тут: полки організовували офіцери у відставці або ті, хто продовжував служити на інших посадах. Хрестом народного ополчення нагороджували насамперед офіцерські посади. Для солдатів, селян були пам'ятні медалі, які в майбутньому дозволяли мати певні пільги.
‒ Чи зіграло так зване народне ополчення в Кримську війну, Другу світову, а також «самооборона Аксьонова» в так звану «Кримську весну» істотну роль, без якої всі ці події б не відбулися?
‒ Складно сказати. Візьмемо подібне одночасне явище в іншій країні: народне ополчення Півночі і Півдня в нинішніх США. Або зароджуване ополчення першого німецького Рейху. Всі порівняння не на користь народного ополчення. У Російській імперії і в СРСР народне ополчення завжди використовували для затикання дірок. Візьмемо Другу світову. Було два народних ополчення: московське і ленінградське. Однак майже всі вони були знищені до підходу сил регулярної армії і своїми тілами захистили обидва міста.
Так зване «народне ополчення» Криму виконувало роль живого щита, гарматного м'яса. Якби Збройні сили України застосували зброю, як мали, ці люди загинули б першими.
Історія народних ополчень інших територій вкрай суперечлива, тому що вони були втрачені. Адже населення певної території йде в ополчення з однією метою ‒ відстояти цю територію. Якщо вона здана, таке населення ‒ першочерговий об'єкт терору для окупантів. Якщо ми беремо «Кримську весну», основну роль у захопленні півострова зіграла російська армія. Так зване «народне ополчення» Криму виконувало роль живого щита, гарматного м'яса. Якби Збройні сили України застосували зброю, як мали, ці люди загинули б першими. Зрівнялися б з народним ополченням Москви або Ленінграда. Що стосується оборони Севастополя 1854-1855 років основну роль зіграли регулярні полки російської армії, матроси Чорноморського флоту, які за указом ясновельможного князя Потьомкіна набиралися винятково з вихідців з малоросійського Півдня. Знову питання ‒ якому народному ополченню ставиться пам'ятник?
‒ Що станеться з усіма цими пам'ятниками, якщо Крим повернеться під юрисдикцію України?
‒ Думаю, більшість зникне, як зникали пам'ятники Сталіну, Гітлеру. Сумлінне місцеве населення знищить їх саме, щоб вірнопідданськи показати новій владі, що вони завжди були готові до спротиву. Думаю, проблем з цими пам'ятниками не буде.
