Доступність посилання

ТОП новини

«Кримнаш» ‒ марна політична іграшка


Карикатура Сергія Йолкіна
Карикатура Сергія Йолкіна

Спеціально для Крим.Реалії

Нещодавнє опитування «Левада-центру» показало, що росіяни поступово втрачають інтерес до політичних подій в Україні, а тема Криму перестала бути чинником, що мобілізує громадську думку. На другий рік анексії до росіян приходить розуміння, що економічні наслідки від захоплення українських територій і системний конфлікт із Заходом негативно позначається на економіці й рівні життя громадян. «Кримський фактор» повільно, але неухильно втрачає популярність серед широких верств населення.

«Левада-центр» ‒ одна з небагатьох дослідних установ, робота якої заслуговує на увагу. Деякі дослідження відверто дратували Кремль. Після публікації «незручного» рейтингу «Единой России» та заяв керівника «Левада-центру» про «мафіозну владу» в країні, організацію затаврували «іноземним агентом». Спроба оскаржити таке рішення влади в суді не увінчалась успіхом. Наразі центр продовжує роботу, але статус «іноземного агента» може в будь-який момент призвести до його закриття.

Варто звернути увагу на нещодавнє дослідження центру. Інтерес російської громадськості до українських подій повернувся до «докримского» рівня 2013 року. За інформацією «Левада-центру», на питання «чи стежите ви за останніми подіями в Україні?» у грудні 2013 року «дуже уважно» відповіли 4 відсотки опитаних, до червня 2014 року показник досяг максимальних 20 відсотків, до листопада 2016 року ‒ впав до 6 відсотків.

У відповідь на питання «як ви думаєте, чи приєднання Криму принесло в цілому більше користі чи більше шкоди?» у березні 2015 року 70 відсотків росіян відзначили «більше користі», до листопада 2016 року показник думки про «користь приєднання» знизився до 64 відсотків. Разом із тим, у двох третин росіян досі зберігаються уявлення про «напружену» ситуацію на сході України.

Люди частково обмануті, почасти залякані різними ініціативами влади

Труднощі аналізу російських соціологічних відомостей полягає в тому, що громадська думка як соціальний інститут у країні вкрай слабка. Люди частково обмануті, почасти залякані різними ініціативами влади. Наприклад, «пакетом Ярової». Тому будь-яке питання, що стосується «Кримнаша» розцінюється як тест на лояльність до влади. Людям простіше відповісти так, як говорять у телевізорі, ніж піддавати себе потенційним неприємностям. Наприклад, деякі переселенці з Криму, спілкуючись із родичами і знайомими, що залишилися на анексованій території, помічають, що люди починають говорити фразами й цілими реченнями «з телевізора». Як наслідок, соціологам, щоб отримати відносно виразні результати, доводиться «промацувати» громадську думку за допомогою непрямих питань.

Відсоток тих, хто сумнівався в анексії Криму, розпочав повільно, але неухильно зростати ще навесні минулого року. Отже, відомості «Левада-центру» свідчать, що рівно через рік після «кримської весни» кількість тих, хто вважав анексію «торжеством справедливості» знизилась із 31 відсотка до 28 відсотків; кількість тих, хто мав «почуття радості», знизилась із 19 до 14 відсотків. Тих, кого розпирало від «гордості за країну», теж стала меншою ‒ із 34 до 32 відсотків. Це і є непрямі питання, що дозволяють заміряти «температуру» громадської думки щодо найбільш делікатних тем. При цьому частка тих, хто називає «приєднання» Криму «великим досягненням російського керівництва», через рік після захоплення півострова знизилася з 85 до 81 відсотка. Здавалося б, минулого року зниження було незначним, але тренд упевнено йшов вниз. І тепер він набирає обертів.

Окрім того, в суспільній свідомості, не зважаючи на всі потуги російської пропаганди, закріпилася думка, що «приєднання» Криму ‒ швидше виняток із правил. Якщо навесні 2014 року на хвилі «Кримнашу» й масової істерії у ЗМІ в деяких росіян виникло вперте бажання «приєднати» що-небудь іще, то вже через рік картина була зовсім іншою. Навесні 2015 року 57 відсотків опитаних «Левада-центром» висловилися за те, що країна має існувати в нинішніх кордонах (разом із Кримом), не претендуючи на території колишнього СРСР. Хоча в березні 2014 року такої думки дотримувалися 32 відсотки опитаних, а 1998 року ‒ тільки 19 відсотків.

Тема Криму й війни на сході України ‒ явно не на перших позиціях. Навпаки, мілітаристська істерія, розгорнута в російських ЗМІ з весни 2014 року, дратує уважних глядачів

«Магія цифр» полягає в тому, що 57 відсотків ‒ це й був репрезентативний показник підтримки «Кримнашу» минулого року. З огляду на тенденцію, зараз реальних прихильників анексії в Росії має бути приблизно 50 відсотків. Міфічні 85 відсотків існують тільки в паралельній реальності, створеній російським телебаченням. Адміністрація російського президента систематично замовляє закриті дослідження. Вони мають на руках реальну інформацію про те, що саме в цей час турбує громадськість. Тема Криму й війни на сході України ‒ явно не на перших позиціях. Навпаки, мілітаристська істерія, розгорнута в російських ЗМІ з весни 2014 року, дратує уважних глядачів. Країна третій рік «встає з колін», «приєднала» Крим, бореться з терористами «на дальніх підступах» у Сирії й усіляко показує Заходу «кузькіну мать», але чомусь життя не покращується. Зокрема й із цієї причини президент Володимир Путін у нещодавньому посланні до Федеральних зборів узагалі не згадав про Україну, а тема Криму прозвучала лише в контексті транспортних проблем. «Кримнаш» із символу політичного тріумфу перетворився на непотрібну політичну іграшку.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG