Останнім часом стосунки між Києвом і Мінськом істотно ускладнилися. Першим проблемним чинником, що вплинув на дипломатичний клімат між двома країнами, стало ухвалення в середині минулого місяця резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь (Україна)», в якій Росію прямо називають державою-окупантом. Білорусь на засіданні Генасамблеї голосувала проти цього документа.
Наступною «точкою напруги» став інцидент з «Боїнгом» білоруської компанії «Белавіа», який українська сторона повернула до Києва вже після вильоту, щоб повторно оглянути багаж одного з пасажирів. Останнім тривожним фактором стали плани Росії з переміщення великого військового контингенту на територію Білорусі та підготовка спільних стратегічних навчань «Захід-2017» у вересні наступного року.
Про те, як можуть розвиватися україно-білоруські відносини надалі, Крим.Реалії поспілкувалися з білоруським аналітиком, головою Наглядової ради Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень Юрієм Цариком.
‒ Пане Юрію, не секрет, що відносини між Києвом і Мінськом загострилися після голосування Білорусі в Третьому комітеті Генасамблеї ООН щодо резолюції по Криму. При цьому раніше білоруський лідер говорив, що поважає територіальну цілісність України...
‒ У цьому випадку ми маємо дивитися правді у вічі. У Білорусі не було і немає зобов'язань перед Україною голосувати в ООН тим чи іншим чином. Більше того, у Білорусі офіційно існує зобов'язання на міжнародних майданчиках координувати позиції й виступати солідарно з Росією. Зокрема, у нас ухвалюється план спільних дій зовнішньополітичних відомств та інші подібні документи. Я розумію, що це звучить жорстко, але юридично аналогічні зобов'язання у Білорусі відносно України можуть з'явитися тільки в тому випадку, якщо Україна вступить до Союзної держави Білорусі та Росії. Я знаю, що це звучить абсурдно, і що така ситуація може нам всім не подобатися, але наразі вона така, і українська сторона прекрасно була про це поінформована.
‒ Тим не менше, існують зобов'язання, що випливають з того, що Білорусь є незалежним майданчиком для переговорів у рамках російсько-українського конфлікту.
Лукашенко неодноразово відкрито повторював: Білорусь сама ніколи не чинитиме ворожих дій щодо України
‒ Так, у Білорусі, безумовно, є певні зобов'язання відносно України. Це, найголовніше, зобов'язання щодо нездійснення дій, що підривають безпеку, територіальну цілісність і суверенітет України, а також щодо недопущення використання території Білорусі для здійснення таких дій. І Олександр Лукашенко неодноразово відкрито повторював це: Білорусь сама ніколи не зробить ворожих дій щодо України, а також ніколи не допустить використання своєї території для здійснення таких дій.
Якщо спростити, то це означає, що ми ніколи не нападемо на Україну, не введемо проти неї санкції та інші репресії, а також не дозволимо третім країнам, включаючи Росію, використовувати нашу територію проти України, не підтримаємо санкції та інші репресії третіх країн проти України. Так ми поводимося з перших днів української кризи і будемо продовжувати поводитись так і надалі. Тому, а також через економічну доцільність, в Україну йдуть білоруські нафтопродукти, продукція військового і подвійного призначення, інша продукція, а з України в Білорусь ‒ теж багато товарів, які ми із задоволенням купуємо. Аналогічні зобов'язання, до речі, Білорусь взяла на себе і відносно інших сусідніх країн: Литві, Латвії, Польщі ‒ і так само виконує їх.
‒ Але у зв'язку з новим витком військового співробітництва з Росією ця ситуація може порушитися...
‒ Так, російська сторона зробила черговий досить дивний крок, пов'язаний з плануванням в односторонньому порядку переміщення великої кількості військ на територію нашої країни. Це в деякому сенсі повторює дії Москви при такому ж односторонньому плануванні й «продавлюванні» розміщення на території Білорусі російської військової авіабази в 2015 році. Здається, цього разу переміщення великої маси військ буде запропоновано здійснити під виглядом навчань «Захід-2017». Однак білоруська сторона може тільки здогадуватися про плани Москви, оскільки ніякої офіційної інформації з цього приводу нам не надавали. Ці плани не узгоджені з білоруською стороною. І можна з упевненістю сказати, що не будуть узгоджені білоруською стороною, адже вони несумісні з миролюбною зовнішньою та оборонною політикою Мінська.
‒ Таким чином, можливість нападу виключати не можна?
‒ Теоретично, звичайно, так. Але важливо розуміти, що в умовах, коли до влади в країнах Заходу приходять політики, орієнтовані на покращення відносин із Москвою, завдання встановлення повного військово-політичного контролю над Білоруссю російській стороні вигідніше буде вирішити на легітимній основі. Тобто, це буде зроблено або за згодою білоруської сторони, або під слушним приводом, наприклад, виконання союзницького зобов'язання. Але для цього в Білорусі має розпочатися великий внутрішній конфлікт, з яким сам Мінськ не зможе впоратися. Цього, на мою думку, не буде. Або ж на Білорусь мають напасти країни НАТО або Україна, чого, як ми всі розуміємо, теж не буде. Зважаючи на це, виходить, що зручного приводу для односторонніх дій у Москви не виявиться.
Москва може використовувати внутрішні конфлікти для нав'язування білоруському керівництву «союзницької допомоги»
Окрім того, білоруські збройні сили готові до відображення агресії з будь-якого напрямку, включаючи російський. І чи є підстави вважати, що зіткнення з ними буде «легкою прогулянкою» навіть для такого потужного у військовому відношенні суб'єкта, як російська армія. Тому мені здається, що прямий напад треба все-таки відкинути. Джерело загроз ‒ це, в першу чергу, внутрішні конфлікти, які можуть бути використані Москвою для нав'язування білоруському керівництву «союзницької допомоги». У цьому сенсі не можна виключати і такі сценарії, як той, що був розкритий у Чорногорії.
‒ Як, на вашу думку, надалі розвиватимуться білорусько-українські відносини?
‒ Білорусько-українські відносини мають стратегічний характер. І я очікую, що розуміння цього стратегічного характеру дозволить нам подолати всі тимчасові негаразди, поготів, що реальних, а не вигаданих, протиріч між нашими країнами практично немає. А взаємні інтереси при цьому ‒ величезні. Досить лише сказати, що Білорусь і Україна зараз опрацьовують питання про постачення нафти на білоруські НПЗ з альтернативних російським джерел (швидше за все, з Азербайджану). Але є і безліч інших перспективних проектів.
Головні ризики в наших відносинах пов'язані з внутрішньою політикою кожної з наших країн. Дуже важливо, щоб і Білорусь, і Україна забезпечили стабільність і спадкоємність своєї зовнішньої політики, для чого, зрозуміло, необхідні успішні дії зі збереження стабільності та недопущення внутрішніх конфліктів.
