Спеціально для Крим.Реалії
Із моменту анексії Криму перед українською владою й суспільством постало просте й одночасно складне завдання. Захоплення півострова сталося без урахування політичних, економічних і навіть геостратегічних наслідків. Москва, немов невмілий злодій, схопила чужу валізу й кинулася бігти в невідомому для неї напрямку. Завдання України полягало в тому, щоб кожного разу підкладати в цю «валізу» цеглини. Тепер можна впевнено сказати, що українська сторона досягла поставленої мети: Кремль змушений витрачати на Крим набагато більше, ніж на початку анексії.
Велика частина аргументів проти енергетичної блокади базується на емоційних, а не раціональних твердженнях. Перше, нібито через обмеження поставок із материка жителі півострова стали гірше ставитися до України й не захочуть її повернення. Варто нагадати прихильникам такої версії, що громадська думка як соціальний інститут має значення тільки в умовах відкритого суспільства й дієвих демократичних процедур. На окупованій території не може бути громадської думки. Там вона повністю замінена агресивною пропагандою і кремлівським новоязом. Блекаут варто порівнювати не з антиукраїнським «щепленням», яке зробили жителям півострова, а з хірургічною операцією. Нерідко лікарі змушені робити пацієнтам боляче заради їхнього одужання.
На окупованій території не може бути громадської думки. Там вона повністю замінена агресивною пропагандою і кремлівським новоязом
Досить згадати, як вели себе прихильники анексії перед «референдумом». На питання, як вони житимуть без української води з Дніпра, продуктів, електрики й інших благ, вони давали приблизно таку відповідь: «Володимир Путін нагне хохлів, і вони нам продаватимуть за копійки все, що нам буде потрібно». Таку думку відмінювали на всі лади. І якби Україна справно постачала півострів усім необхідним, то російська пропаганда отримала б додаткові козирі. Мовляв, українці «змирилися» чи «прогнулися». Адепти «Кримнаша», як і раніше, наминали б якісні українські продукти, користувались електрикою й водою, дякуючи за це Путіну, тому що так сказали в телевізорі.
Звучить цинічно, але фраза «людей шкода» ‒ в нашій ситуації не аргумент. Якщо виходити з таких міркувань, то пошкодувати в першу чергу треба солдатів і добровольців, які ціною свого життя зупинили російську агресію. До того ж «обуреним росіянам» варто нагадати, як поводилася настільки улюблена ними радянська влада під час масових відступів частин РККА на початку радянсько-німецької війни. Комуністи знищували все, що можна було вивезти: промислові об'єкти, верстати, комунікації й навіть хліб. Долі людей, які залишилися в окупації, їх не цікавили. Або, як казав диктатор Йосип Джугашвілі, на захоплених територіях могли залишитися тільки «зрадники». Україна в цій ситуації виявляє просто верх демократизму й гуманізму. В історії бувають ситуації, коли країна, щоб вижити, має бути відносно себе жорстокою.
Відповідно до міжнародного права, всі зобов'язання із забезпечення «Кримнаша» покладаються винятково на країну-окупанта
Не варто також думати, що блокада Криму погіршила імідж України в очах світової спільноти. Навпаки, політичні структури ООН і НАТО офіційно визнали півострів окупованою територією, а путінську Росію ‒ військовим агресором. Відповідно до міжнародного права, всі зобов'язання із забезпечення «Кримнаша» покладаються винятково на країну-окупанта. Ніяких претензій до офіційного Києва бути не може. Кремль займається відвертим ниттям, скаржачись із трибуни ООН, що Україна не подає воду до Криму. Але при цьому російська влада ніколи не піде до міжнародних судів, тому що заздалегідь знає, яким буде вердикт.
Друге, деякі фахівці вважають, що блекаут зміцнив позиції кримської «влади». Мовляв, «прем'єр» Сергій Аксьонов всидів на посаді, завдяки тому, що «впорався» із блокадою й не допустив соціальних катаклізмів. Насправді, раптове вимкнення електрики показало, що в «Радміні» й «держраді» взагалі не були готові до жорстких сценаріїв. Щоб переконатись у цьому, досить було подивитися пару засідань «штабу з надзвичайної ситуації» й послухати заяви «спікера-комедіанта» Володимира Константинова, який пропонував називати новонароджених хлопчиків Генераторами.
Сергій Аксьонов зберіг посаду тільки тому, що показав потрібний Кремлю результат під час виборів до Держдуми, і в Москві просто не знайшлося охочих ставати «головою» Криму. Судячи з джерел у центральних ЗМІ, адміністрація президента проводила негласний кастинг серед федеральних чиновників. Ніхто не захотів їхати на безнадійний півострів і потрапляти під західні санкції. У більшості великих бюрократів є нерухомість і заощадження у США чи ЄС. Ніхто в здоровому розумі та тверезій пам'яті не стане ризикувати статками заради «сакрального» півострова.
Навіть лояльні до Кремля експерти кажуть, що для повної незалежності від України півострову знадобиться від п'яти до десяти років
Третє, нібито Крим прагне до енергетичної незалежності, в перспективі на півострові зведуть додаткові ТЕЦ. Черговий аргумент із російського телевізора. Кремль та його кримські ставленики не вміють будувати. Вони можуть тільки «освоювати» гроші. Прикладів ‒ маса, починаючи від сумнозвісної «Зеніт-Арени» в Пітері й закінчуючи багатоквартирним будинком у Феодосії, зліпленим буквально з бруду й пилу. Навіть лояльні до Кремля експерти кажуть, що для повної незалежності від України півострову знадобиться від п'яти до десяти років. В умовах санкцій і управлінської бездарності республіканської влади це величезний термін. Особливо враховуючи, що європейські фірми відмовляються постачати до Криму складне обладнання, а свого в Росії немає. У Москві не знають, що вони робитимуть наступного року, не кажучи вже про майбутню п'ятирічку.
Четверте. Найбільш неспроможний аргумент проти блокади полягає в думці про те, що, таким чином, під удар «підставили» кримських татар. На жаль, вони в будь-якому випадку виявилися б у складній ситуації. З точки зору Кремля, корінний народ ‒ зайві люди в республіці. Їхня присутність повністю ламає міф про «народ Криму», який, мовляв, скористався правом на самовизначення. Що російська «влада» зробила в перші місяці свого існування? Вони провели «перепис населення», занизивши кількість кримських татар у більш ніж два рази. Нападки були б у будь-якому випадку. Зараз із них активно ліплять «терористів» і «екстремістів», а ФСБ чи не кожного дня відловлює «українських диверсантів». Така політика російських спецслужб не має ніякого відношення до блокування півострова.
Сергій Стельмах, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
