У Херсонській області триває громадянська акція блокади Криму. Незважаючи на те, що з початку 2016-го року акція змінила формат, і частина активістів перейшли на службу на адмінкордон з півостровом, «блокадники» продовжують облаштовувати наметове містечко неподалік адмінкордону з Кримом.
Серед місцевих жителів, переважно, з-поміж кримських татар, трапляються ті, хто активно підтримує блокаду.
Так, домогосподарка з Новоолексіївки Аміна Аметова вже другий рік ледве не щодня зранку виїжджає на Чонгар. Разом з нею вирушають й інші жінки-волонтери з різних населених пунктів Генічеського району. Багато хто не бажає говорити з журналістами, тому що непокоїться за безпеку своїх родичів, що живуть у Криму.
Аміна ‒ активний учасник блокади. З перших днів вона бере участь в різних заходах і допомагає на кухні. Тут готує обіди і вечері, намагається побалувати активістів різноманітними стравами, випічкою.
В інтерв'ю для Крим.Реалії, вона зазначила, що в такій формі допомагає активістам, «вносить і свій внесок до спільної справи ‒ повернення Криму».
‒ Аміна, розкажіть, звідки Ви родом, що привело Вас на акцію блокади Криму?
‒ Я народилася в місцях висілки в Узбекистані. 1990 року, коли було масове повернення кримських татар на свою історичну батьківщину, наша сім'я теж переїхала з Узбекистану до Криму. А потім я зустріла чоловіка, який визначив мою подальшу долю, ми одружилися 25 років тому, я перебралася на материкову частину України, і живу в Новоолексіївці Херсонської області, сьогодні у нас двоє дітей, двоє синів.
З минулого року, спочатку громадянської блокади Криму, я надаю допомогу нашому національному батальйону. Надати матеріальну допомогу я не можу, але я прибираю, мию посуд, готую їжу, таким чином допомагаю
Я довго не могла знайти собі застосування, я прибирала, прала, готувала, але коли два роки тому відбулися ці події, коли був окупований Крим, у мене всередині зародилося таке відчуття, що на словах складно передати... Це як вулкан, який довгий час знаходиться в сплячому стані, і коли настає момент, він просто викидається. У мене всередині сталося те ж саме. З минулого року, спочатку громадянської блокади Криму, я надаю допомогу нашому національному батальйону. Надати матеріальну допомогу я не можу, але я прибираю, мию посуд, готую їжу, таким чином надаю допомогу.
До цього я ніде не брала участі, ні в яких масових заходах, але після того, як Крим окупували, і після того, як почалася громадянська блокада Криму, в мені все перевернулося.
‒ Чи розглядали Ви повернення до Криму як можливе?
‒ Повернутися до Криму ‒ це мрія кожного кримського татарина, бо Крим є нашою історичною батьківщиною, і ми, кримські татари, ‒ корінний народ Криму. Ми просто маримо цим день і ніч, з цим лягаємо і з цим прокидаємося. Звичайно, ми, незважаючи на те, що вже багато років живемо на материковій Україні, думали про це.
‒ Чому саме Ви вирішили підтримати таку акцію?
‒ Мене охоплювало двояке почуття. З одного боку, відчуття злості, помсти, тому, що у нас брудно, підло віджали Крим, з іншого боку, я горда, що мій народ, будучи нечисленним, ‒ це єдина сила, яка чинить спротив ядерній державі.
Перебуваючи тут, на громадянській блокаді Криму, я висловлюю свою громадянську позицію. Таким чином я вношу свій внесок в нашу спільну справу ‒ повернення Криму.
‒ Ви досить активні в соціальних мережах, це також пов'язано з громадянською позицією?
З першого дня блокади Криму я фотографую все, що тут відбувається, пишу про це. Щоб це увійшло в історію, я робила знімки і викладала у Фейсбуці щодня
‒ Так, раніше я не була така активна. З першого дня блокади Криму я фотографую все, що тут відбувається, пишу про це. Щоб це увійшло в історію, я робила знімки і викладала у Фейсбуці щодня. Кожен новий день ‒ це нова сторінка історії. Фотографії у мене в архіві, я як патріотка, як кримська татарка хочу своїм дітям і внукам розповісти через фото про те, чим я займалася, передати любов до батьківщини, незламність.
‒ Який розпорядок дня, коли Ви вирушаєте допомагати активістам?
‒ Розпорядок дня починається зранку. З Новоолексіївки виїжджаю о пів на дев'яту, о дев'ятій, дивлячись яку страву буду готувати.
Коли я приїжджаю, починаю робити заготовки, прошу хлопців з батальйону, вони допомагають чистити, нарізають овочі. А їду після вечері, буває о восьмій, дев'ятій годині вечора. Наші аскери («воїни» в перекладі з кримськотатарської ‒ КР) миють кожен за собою тарілочку, так допомагають мені.
Люблю займатися тістом, готувати самсу різних видів. Готуємо страви кримськотатарської кухні, і не тільки.
Їжджу я сюди іноді щодня, це теж фізичне напруження, долає втома, не завжди буває, що можу через здоров'я, намагаюся щодня, але іноді через день.
‒ Як Вам вдається поєднати таку допомогу з турботою про сім'ю, з домашніми клопотами?
Мої рідні, і мої близькі питають постійно: як ти можеш розриватися між батальйоном і домом?
‒ Ви знаєте, ви не перша, хто ставить мені це питання. І мої рідні, і мої близькі його ставлять постійно: як ти можеш розриватися між батальйоном і домом?
Коли приїжджаю ввечері додому з Чонгара, я намагаюся часом і до дванадцятої години ночі приготувати щось смачненьке своїм чоловікам, щоб мої чоловік і сини були нагодовані, речі випрані.
‒ Жителі Вашого селища підтримують чи проти такої Вашої діяльності?
‒ Одні пишаються, що я вже понад рік надаю саме у такій формі свою підтримку, свою допомогу і висловлюю свою позицію. А інші, звичайно, проти, ставляться дуже негативно, кажуть: «Навіщо воно тобі треба, що ти з цього матимеш, тебе використовують».
Я кажу: ніхто дорослу жінку не зможе змусити щось робити, це я роблю добровільно, мені за це нічого не треба. Це стан моєї душі, нарешті я знайшла те, що шукала, бо 25 років я сиділа вдома: прала, готувала, прибирала, в городі працювала, а ось тепер знайшла собі застосування, реалізувала себе. Мені дуже подобається виконувати таку роботу, коли дивишся в ці вдячні очі. Хочеться балувати наших аскерів, адже вони далеко від дому, від своїх рідних.
‒ Яка для Вас найбільш пам'ятна подія на блокаді?
‒ Це святкування Нового 2016- го року на блокаді. Без алкоголю, звичайно, святкували, багато хто прагнув з дому щось привезти. Зібралися всі разом, однією великою родиною. І рівно опівночі ми загадали одне бажання. У нас одне бажання на всіх ‒ щоб Крим швидше повернувся до «неньки» України.
На адміністративному кордоні з Кримом 20 вересня 2015 року почалася безтермінова акція блокування вантажного транспорту, який прямує до Криму з продуктами і товарами, ініційована лідерами кримських татар. Економічна «блокада» стала першим етапом запланованих дій. У листопаді 2015 року розпочався другий її етап ‒ енергетичний.
У січні 2016 року акція змінила формат. Частина активістів несуть спільну з українськими прикордонниками службу на адміністративному кордоні з Кримом в складі громадського формування «Аскер». Інша частина виявила бажання створити окремий батальйон імені Номана Челебіджихана і надалі брати участь у деокупації Криму.
