Росія була й залишається «державою ідеологічною». Саме ідеологія відігравала в ній надзвичайно важливу роль. Вона не лише консолідувала цю державу, фактично будучи чинником управління, а й виправдовувала російські «визвольні походи» (простіше кажучи – агресію).
Уже на початках існування Російська імперія позиціонувала себе як православна держава. Не випадково її головною ідеологемою стало гасло «православ’я, самодержавство, народність». У ХІХ століття до православ’я додалося ще слов’янофільство. Відповідно, Росія почала претендувати на роль як опікуна православних, так і «визволительки» слов’ян. Жовтневий переворот 1917 року, здавалося б, кардинально змінив ідеологію Росії. На місце православ’я прийшов комунізм, слов’янофільство змінилося інтернаціоналізмом. Російська імперія отримала нову личину, яка йменувалася Союз Радянських Соціалістичних Республік. Ця держава претендувала вже на всесвітню «визвольну місію», тобто на всесвітнє панування. Створення 1991 року Російської Федерації фактично поставило хрест на комунізмі й інтернаціоналізмі. Знову відбулося повернення до православ’я. Правда, витворився специфічний ідеологічний гібрид, де православні ідеологеми поєднувалися з ідеологемами радянськими. Вважайте, маємо класичну Гегелівську тріаду: теза-антитеза-синтез.
Останнім же часом спостерігаємо кризу «російської ідеології». Яскравим симптомом цього можна вважати дві ідеологічно-символічні події, що відбулись у Москві на початку листопада. Це – відкриття пам’ятника Київському князю Володимиру й парад-реконструкція на Красній площі в день 99-ї річниці «Великого Жовтня».
Русифікований князь Володимир
Відкриття пам’ятника князеві Володимиру, що відбулось у Москві на День народної єдності 4 листопада, одразу викликає чимало питань. Зокрема, який стосунок мав Київський князь до Москви? Адже коли він жив, то цього міста на далекому Заліссі навіть у проекті не було. Тому патріарх Московський Кирило намагався якось виправити цей курйоз, заявивши: «Пам’ятник батькові може бути скрізь, де живуть його діти…»
Показовою була риторика президента Росії Путіна. «Це велика, значима подія і для Москви, і для всієї нашої країни, і для всіх наших співвітчизників, – говорив він на відкритті монумента. – Новий пам’ятник – шана нашому видатному предку. Особливо шанованому святому, державному діячеві й воїну, духовному засновнику держави російської».
Можна зіронізувати про значимість цієї події. Дехто підсміювався: мовляв, Путін, ставлячи пам’ятник князю, насправді ставив його собі. Далі російський президент говорив, що князь Володимир, вибравши православ’я, заклав моральні й ціннісні основи, які й сьогодні визначають життя росіян. «Російське суспільство, – наставляв Путін, – має протистояти сучасним викликам і загрозам, слідуючи духовним заповітам, які залишив князь Володимир». Тобто цей князь ніби й далі є захисником росіян, допомагаючи їм протистояти сучасним загрозам.
Думки Путіна ніби продовжив розвивати патріарх Кирило. Правда, якщо в російського президента промова виглядала більш-менш серйозно, то в патріарха майже анекдотично. Кирило охарактеризував князя Володимира як безсрібника, котрий «дистанціювався від приватної вигоди». І всі, хто проходитиме біля пам’ятника, наставляв цей церковний ієрарх, мали б так само дистанціюватися від спокус розкішного життя.
В устах Кирила, який аж ніяк не гребує матеріальними благами, подібні словеса виглядають дивно. Хоча тут є «логіка». Певно, патріарх Московський готує своїх пасомих до того, що грядуть труднощі. Економічні й політичні кризи, за словами Кирила, це другорядне. Справжньою бідою є «брак любові». Ось ту «любов», так можна зрозуміти, і дав нам Володимир, прийнявши православ’я. Тому, розглагольствував патріарх, «ніхто не може переглянути вибору князя Володимира, не зруйнувавши своєї цивілізаційної ідентичності». «Сказати, що князь Володимир зробив щось не те й не так, – це все одно що заснути під склепінням соборів, а прокинутись у лісі біля вогнища, не вміючи ні читати, ні писати», – сказав глава РПЦ. Думка просто вражає своєю «глибиною».
Загалом Путін і Кирило представили неісторичного князя Володимира, намагаючись його вписати в сучасний російський імперський дискурс. Виглядало це настільки незграбно, що навіть деякі лояльні до російської влади мас-медіа дозволили собі відпускати шпильки.
Парад-пародія
Проте відкриття пам’ятника князю Володимиру – це квіточки в порівнянні з парадом на Красній площі 7 листопада. Проводити парад до 99-ї річниці «Великого Жовтня» було не дуже гарно. Але хотілося. І тут був знайдений «геніальний» вихід. Пригадався парад 7 листопада 1941 року, коли німці стояли біля воріт Москви, а доблесне радянське керівництво всерйоз подумувало перебиратися в інше місце. Відтоді минуло 75 років. Дата, вважайте, кругла. Ось і вирішили російські керманичі відзначити цю подію парадом-реконструкцією. Дійство мало б нагадати і про «велику країну», що виникла в результаті «Великого Жовтня», і про той самий «Жовтень», і «Велику Вітчизняну».
Однак воно перетворилося на пародію. Саме так виглядав цей парад на тлі колишніх «жовтневих» парадів. Якісь абсурдні театралізовані дійства, присмачені примітивними піснями й танцями, марширування всіляких курсантів, серед яких, виявляється, є внуки героїв, демонстрація документальних кадрів, які не дуже то мали стосунок до реконструйованої події. Та, певно, вершиною абсурду в цьому параді було поєднання триколорів із червоними знаменами. Варто нагадати, що 75 років тому триколор у СРСР сприймався як символ, ворожий комуністичному режиму. Те саме можна сказати й про «георгіївські стрічки», які були тут на кожному кроці.
Спостерігаючи за цим дійством, мимоволі виникала думка, що то останній парад на Красній площі.
Загалом можемо констатувати: нинішнє російське керівництво не може дати ні своїм підопічним, ні світу якихось нових ідей. Те, що пропонується, – це старі ідеологеми, ефективність яких майже нульова. Чи хтось усерйоз їх зараз сприймає? Хіба що поодинокі маргінали.
Подібне спостерігалося наприкінці існування СРСР. Люди начебто вірили в комуністичні ідеї й водночас сміялись із радянських вождів, розповідаючи про них анекдоти.
Напевно, й нинішня криза ідеології в сучасній Росії є свідченням того, що ця, третя уже, модифікація Російської імперії добігає кінця. Будемо сподіватися, що четвертої модифікації не буде.
Петро Кралюк, проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
