Таємниці зі зламаної пошти Суркова: про анексію Криму і «Новоросію»

Хакери з української групи «КіберХунта» опублікували у вівторок понад 2 тисячі листів, отриманих у результаті зламу скриньки електронної пошти приймальні колишнього заступника керівника адміністрації президента Росії і радника Володимира Путіна Владислава Суркова.

Листи проливають світло на те, як Кремль готувався реагувати на український Майдан, який ще не почався, як прораховував варіанти дій, спрямованих на анексію Криму в України (до і після перемоги Революції гідності), як у Москві створювали і курували проект «Новоросія».

Прес-секретар президента Росії Володимира Путіна Дмитро Пєсков прямо не підтвердив, але і не спростував автентичність викладених в інтернет листів, вибравши для коментаря максимально нейтральні формулювання. За його словами, «Суркову всі намагаються щось приписувати, і найчастіше це не відповідає дійсності». На запитання журналіста про те, чи стосується це твердження інформації зі зламаною поштою, Пєсков відповів словом «звісно». У середу Пєсков повідомив, що «Сурков взагалі не користується електронною поштою», – проте і це твердження не спростовує справжність листування: хакери з самого початку акцентували увагу на тому, що зламу зазнала не особиста пошта Владислава Суркова, а поштова скринька його приймальні.

Російська редакція Радіо Свобода подзвонила до приймальні Владислава Суркова за загальнодоступним телефонним номером. Слухавку підняла одна зі згаданих у зламаній пошті співробітниць, Марія Виноградова (в розмові вона підтвердила свої ім'я та прізвище). Судячи з листування, Виноградова була однією з як мінімум трьох осіб, що мали доступ до зламаної поштової скриньки. Марія Виноградова не змогла підтвердити або спростувати достовірність опублікованих листів, сказавши, що «не володіє такою інформацією». Інша співробітниця приймальні Суркова, Євгенія Кудрявцева, якій адресована частина листів у зламаній пошті, відмовилася від будь-яких коментарів. Зв'язатися з керівником апарату Владислава Суркова Олександром Павловим Радіо Свобода не вдалося.

Про те, що викладені листи, швидше за все, не є підробкою, заявили вже кілька російських і міжнародних експертних груп (Bellingcat, Atlantic Council, InformNapam). У середу ввечері справжність листування підтвердив і один з її фігурантів, що живе в Лондоні, російський бізнесмен Євген Чичваркін. В опублікованих листах є надіслана Чичваркіним Суркову чернетка рецензії на книгу Натана Дубовицького (літературний псевдонім Суркова). Через кілька тижнів рецензія була опублікована в журналі «Русский пионер».

​
Опубліковані листи охоплюють період з осені 2013-го до літа 2014 року. Саме у вересні 2013 року Сурков повернувся в адміністрацію президента з апарату уряду і розпочав роботу як помічник Путіна з питань взаємодії з Абхазією і Південною Осетією. Багато неофіційних джерел припускали, що Сурков, звільнений за 2 роки до цього з посади першого заступника керівника адміністрації президента, повернувся в Кремль, щоб курувати не тільки так званими «республіками» Закавказзя, але і займатися відносинами з Україною. Переписка підтверджує ці припущення і в деталях показує, як Росія здійснювала підготовку до анексії Криму та організовувала проект «Новоросія».

Є в листуванні і просто кумедні моменти – наприклад, запрошення на святкування Нового року від Романа Абрамовича. На святі очікувався виступ британського співака Роббі Вільямса – через півтора роки він зніме кліп, який висміює розкішний спосіб життя російських олігархів. До курйозів можна віднести документ під назвою «Основні напрямки діяльності по лінії «Росдруку» – в ньому Суркову надсилають план заходів з просування російської культури в Україні, в якому є проект «Книжковий пароплав по Дніпру». За задумом авторів, він повинен був пропливти через Кіровоград (нині – Кропивницький), розташований за десять кілометрів від головної української річки.

​Українські хакери обіцяють найближчим часом оприлюднити й інші фрагменти листування зі зламаної скриньки приймальні Владислава Суркова. За їхніми словами, вони отримали доступ до листів і за більш пізній термін – 2015 і 2016 роки. Однак, за словами зломщиків, ці файли відправлили українські спецслужби і поки не можуть їх оприлюднити через свою «оперативну цінність».

Про найцікавіше в опублікованих листах редакція Радіо Свобода розмовляла з експертом міжнародної групи розслідувачів Conflict Intelligence Team Кирилом Михайловим, який уважно вивчив вміст електронної пошти приймальні Владислава Суркова.

– Чи можна підтвердити справжність викладеного листування?

– Те, яке виклали за 2013-2014 рік, воно, безсумнівно, є справжнім. По-перше, це підтверджують технічні експерти, такі як наші колеги з Bellingcat. По-друге, варто звернути увагу на величезний масштаб непотрібної і марної для дослідників інформації, яка є в цьому масиві. Це є маркером будь-якого справжнього листування. 95 відсотків її займають зведення, огляди ЗМІ щодо Абхазії, Південної Осетії, України, Республіки Молдова. Дуже багато особистої інформації, наприклад, про те, як співробітники апарату Суркова підшукували йому щоденники з натуральної шкіри тощо. Загалом фактично потрібно дуже багато переглянути словесної руди, щоб щось знайти. Думаю, що робити таку масштабну роботу з підробки було б дуже складно. Крім того, там немає нічого такого «супер-компрометуючого», чого ми ще не знаємо. Про те, що Сурков керує «ДНР» та «ЛНР», було відомо. Зараз це просто підтверджується тим, що до нього приходять кошториси, списки призначенців. Там немає чогось конкретного, якоїсь «бомби», наприклад, «Владислав Юрійович, ми збили «Боїнг», давайте викручуватися». Цього ми там не знайшли. Мені здається, якби це була дійсно підробка, там було б щось дуже гучне, серйозні заяви. Тому той масив інформації, який викладений, виглядає справжнім.

– Хто є власником зламаної поштової скриньки? Це особиста пошта Суркова, пошта його секретаря або чиясь ще?

– Цю поштову скриньку ведуть дві секретарки Суркова, спочатку одна, потім до неї долучається інша. Туди приходить дуже багато службового листування, є і кілька важливих вихідних листів. Там буквально один-два листи, де сам Сурков щось пише, і то це передається через його секретарку. Це секретаріат Суркова. При цьому це офіційна приймальня, це скринька на домені gov.ru.

– На які умовні категорії можна розділити найцікавіші листи з опублікованого листування?

– По-перше, це 2014 рік, це Абхазія і Південна Осетія, де показують механізм контролю Росії над цими «республіками». Видно, що законодавство Абхазії і Південної Осетії узгоджується і перевіряється в Міністерстві юстиції Росії, в Міністерстві економіки Росії, в Росії ведеться робота над законопроектами, над зовнішньополітичною діяльністю цих «республік», тримають руку на пульсі подій в Абхазії, конфлікті опозиції з президентом тощо. Власне, це була основна робота Суркова до того, як 2013 року з'являється дуже цікавий масив листів, з того моменту, як постало питання про те, чи підпише Янукович Угоду про асоціацію з ЄС. Починаючи з цього моменту в приймальню Суркова приходить дуже багато різноманітної аналітики, починаючи з даних про регіони України і закінчуючи інформацією про виборчий процес, про те, як влаштовані «вибори» в Криму і Севастополі. Костянтин Ернст надсилав список українських телеканалів, хто їх контролює. Вся ця інформація йшла великим потоком в листопаді 2013 року, і ця аналітика досить цікава.

​
Є ще й інші чудові речі – це наради. Дуже цікаво їх розгадувати. Наради називаються абсолютно невинно – «Питання прикордонного міжрегіонального співробітництва з Республікою Крим», наприклад. Проводять її в грудні 2013 року і бере участь в ній – сюрприз! – Сергій Глазьєв. Сергій Глазьєв – це радник Путіна, який фігурував у прослуховуваннях, оприлюднених не так давно Генпрокуратурою України, на яких видно, що він, власне, займався організацією проросійських протестів в Криму і на південному сході України навесні 2014 року. Сергій Глазьєв бере участь у нарадах про «міжрегіональне співробітництво», одна з цих нарад відбувається в Бєлгороді, на кордоні з Україною, по іншу сторону кордону від Харкова, куди, за заявами українських активістів, згодом завозили на автобусах протестуючих з Бєлгорода, – це про щось каже, мені здається.

​

Ще один дуже цікавий масив – це інформація безпосередньо з «ДНР», насамперед це Денис Пушилін, колишній «емемемщик», якого давно підозрювали у зв'язках з Владиславом Сурковим. Зараз це просто підтверджується: він надсилає кошторис на газету «ДНР», списки персоналу «верховної ради» «ДНР», аж до прибиральниці, якісь «закони». У пошті приймальні Суркова з'являється «декларація» про створення «союзної держави «Новоросія», за 10 днів до її публікації в пресі, тощо.

Ще є цікаві, як мені здається, речі для українських спецслужб. Це люди, з якими (в Кремлі) працюють або мають намір працювати. Там опубліковані списки українських діячів, частина з яких відома своєю проросійською позицією. При цьому, звичайно, складно сказати, чи дійсно вони мали певні контакти з Кремлем, можливо, це люди, яких просто рекомендовали, щоб адміністрація президента Росії вийшла з ними на контакт. Я думаю, до цього вже придивляються українські спецслужби. Деякі з цих людей вже перебували в Росії, а потім були вигнані в Україні, наприклад, харківський журналіст Андрій Бородавка. Ще цікавий склад учасників деяких нарад за літо 2014 року. Влітку 2014 року в нарадах в адміністрації президента на Старій площі брали участь такі багатьом відомі персонажі, як Олег Царьов, відомий харківський сепаратист Костянтин Долгов і їм подібні. Поки ми не закінчили вивчення цього масиву листування, але думаю, що там можна знайти дуже багато корисної інформації про такі буденні дії з управління і контролю за подіями на південному сході України.

​
– Чи можна з цих листів зробити висновок про те, що Росія виношувала плани з дестабілізації ситуації в Україні ще до того, як Віктор Янукович відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС?

– Я б так не сказав. Інформація з'являлася (в пошті), тому що Сурков був відповідальним за СНД. Він повинен був отримувати цю інформацію в жовтні, коли було зрозуміло, що в Україні скоро щось почнеться. Перша нарада після Майдану, яка відбулася на цю тему, називалася «Міжрегіональна взаємодія з Україною». Ця нарада відбулася 29 листопада 2013 року, через 9 днів після того, як люди вперше зібралися на Євромайдан. Дуже цікаво, що вже незабаром після цього відбулися наради в Бєлгороді, і на всіх них так чи інакше присутній радник Сергій Глазьєв, відомий «яструб» в адміністрації президента. Я припускаю, що в листопаді вони вже стали промацувати варіанти, що можна зробити і як. Почала у величезних кількостях надходити інформація про внутрішню політику України, про дії проросійських організацій, і вже в лютому ми бачимо, що щось конкретно готували, щось конкретно робили. Тут уже виступає на перший план такий персонаж, як Костянтин Затулін. Костянтин Затулін, колишній депутат Держдуми Росії, займався кримським сепаратизмом ще за Лужкова, який теж був великим прихильником ідеї «повернення Криму». І Костянтин Затулін вже в лютому перебував у Криму і проводив там усілякі наради з місцевими «казаками», форуми, на яких фактично вперше зазвучали вимоги «федералізації України», і про все це він звітував Суркову. Також він звітував Суркову і тому ж Глазьєву – про це ми знаємо з прослуховувань, оприлюднених Генпрокуратурою України. Я думаю, можна сказати з упевненістю, що активна робота з розвитку проросійського руху в Криму і на південному сході України велася в лютому, ще до втечі Януковича і задовго до розстрілу протестувальників на Майдані.

– Чи є в листах, які посилав Суркову з «ДНР» Денис Пушилін, якісь свідчення участі російських військових у війні на південному сході України?

– Поки ми не бачили масив листів за серпень-вересень – там це, звичайно, може бути. Але треба відразу зазначити, що Сурков займався насамперед політико-економічною частиною, тобто практично не контактував з Ігорем Гіркіним, який, до речі, був його великим ненависником. Він контактував з Денисом Пушиліним, який займався політико-економічними питаннями. Ми, звичайно, будемо уважно вивчати листування за липень, серпень і так далі, коли було помічено максимальну участь безпосередньо регулярних російських частин у конфлікті на сході України. Однак вже зараз є, наприклад, така інформація: у червні 2014 року Суркову передали список загиблих мирних жителів, так званих «ополченців», серед яких були загиблі під час першого великого бою за Донецький аеропорт. Там один з них вказаний як «Псковський ВДВ». Але враховуючи, що бій був у травні 2014 року, у нас великі питання до того, чи дійсно це Псковський ВДВ, і є припущення, що це людина, яка там просто відслужила або воювала в складі цієї дивізії на Кавказі. Я сподіваюся, що коли ми докладніше вивчимо інформацію за липень, серпень, вересень, то спливуть якісь більш цікаві подробиці. Але я б не став говорити про це з упевненістю, тому що Сурков, повторюся, займався в основному політичними і економічними питаннями існування «народних республік».

– Чи правильно я розумію, що навіть кандидатури «депутатів» «народної ради» «Новоросії», «міністрів» «республіки» – все це затверджувалося в Москві, включаючи, зокрема, кандидатуру нинішнього ватажка «ДНР» Олександра Захарченка?

– Ми не можемо бути впевнені. Ми знаємо, що вся ця інформація до її оприлюднення потрапляла до Суркова. Дуже цікаво, що цей гучний список «міністрів» відправив Суркову помічник засновника компанії National Capital Костянтина Малофєєва, знайомого багатьом православним олігархам, який підтримував Гіркіна, Бородая і їм подібних. Ця інформація відправлялася Суркову, можливо, він щось погоджував, але складно дізнатися, що саме, бо у нас не так багато вихідних повідомлень. Вихідні від секретаріату досить рідкісні. Можливо, Сурков писав вихідні з власної пошти, яка не була зламана. Можливо, він телефонував. Можливо, він записував все в той самий щоденник за 7 тисяч рублів з натуральної шкіри, і дуже хотілося б його почитати, до речі. Але факт такий, що вся ця інформація принаймні повідомлялася в Москву, аж до персоналу «народної ради», так званого «парламенту» «ДНР», аж до прибиральниць.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода