Олег Панфілов: Яка третя світова?

Спеціально для Крим.Реалії

Путін і його оточення періодично говорять про початок Третьої світової війни. Кажуть часто, із придихом, як ніби про щось сокровенне, про що мріяли все своє життя. Іноді іноземці теж піддаються на кремлівські настрої й теж намагаються розмірковувати про «третю світову», але виходить якось скуто й непереконливо ‒ по-перше, сили нерівні, а по-друге, щоб війна була світовою, Росії треба мати хоча б кілька союзників.

У зв'язку з легендою про «третю світову» за останні дні сталися кілька подій. Привертає увагу інтерв'ю нинішнього диктатора Сирії Башара аль-Асада «Комсомольській правді». Молодший аль-Асад ‒ найзапекліший і дуже дорогий друг, на порятунок якого Путін поклав залишки авторитету й неабияк пошарпаного російського державного бюджету.

Несподівано сирійський диктатор не підтримав свого російського колегу в прагненні повоювати у світовому масштабі. «Що стосується Третьої світової війни, цей термін часто використовується ‒ особливо після нещодавньої ескалації в Сирії. Сьогодні ми спостерігаємо ситуацію, схожу на холодну війну в стадії розвитку, ‒ сказав Башар аль-Асад. ‒ Тому цей запах війни, яку ви описали як Третю світову війну, відчувається в повітрі, але це ще не пряме військове зіткнення». Хоча ще в червні під час візиту Путіна до Китаю він, не замислюючись, ляпнув: «Необхідно пам'ятати уроки Другої світової війни, щоб запобігти майбутній Третій світовій війні». Про це він сказав на зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном.

Особливого враження слова Путіна не справили, але з того моменту все його оточення, всі патріоти Росії, зокрема й ті, хто ще нещодавно говорив про «велич і непереможність російської зброї», стали навперебій лякати Третьою світовою. Своєю заявою, як почали писати патріотичні сайти, «Володимир Путін застеріг весь світ від нагнітань у сфері геополітики, які провокують Третю світову війну. Більшою мірою цей посил був адресований Європі, яка підтримує вектор зовнішньої політики США, хоча подібна стратегія завдає істотної шкоди країнам Євросоюзу». Окрім претензій на аналітику, будівельники «русского міра» не відмовлялись і від хіромантії: «згідно з пророцтвами Ванги, в яких вона бачила Третю світову війну, Європа була порожньою і зруйнованою».

Спеціально для поширення страхів у російському інтернеті був створений сайт, який так і називається ‒ «3 світова війна». Сайт Правда.ру навіть опублікував із посиланням на якусь канадську незалежну організацію ‒ The Centre for Research on Globalization (CRG) ‒ текст «Бажання Америки повалити Путіна може спричинити Третю світову». Тобто йдеться про конкретну людину, яка в себе у країні створила культ особистості, перетворивши саму себе з дрібного чиновника в КДБ СРСР на видатного діяча сучасності. І якщо «третя світова» й розпочнеться, то тільки тому, що світ боїться втратити світило геополітики.

Що сталося? Чому така істерика й постійне нагадування про те, що нічого на землі не залишиться ‒ не тільки у зруйнованій Європі, а й самій Росії. Відповідь досить банальна ‒ на саміті G20 у Китаї Путін сказав про «третю світову». І хто дасть гарантії, що Росія в такому стані й із таким президентом узагалі здатна говорити однію мовою з європейцями?

Друга подія ‒ саміт ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку ‒ КР) в Єревані, на якому Путін постав у дещо іншому світлі ‒ не тільки як людина, яка внесла новий мілітаристський дух у свідомо мертвонароджену організацію, а й як головний розповсюджувач чуток про третю світову. Певно що ОДКБ ‒ єдина структура, яка може бути кинута на фронт для захисту Росії. Хоча до цього ОДКБ була створена винятково для підтримки міфу про протистояння з НАТО. Точно так, як був 1955 року створений її попередник ‒ Варшавський договір. Але той деякий час був діючою організацією, беручи участь у придушенні повстань у Будапешті 1956 року і Празі ‒ 1968-го. Як і в ОДКБ, командування Варшавським договором здійснювалося тільки з Москви, як і фінансові витрати узгоджувалися з ЦК КПРС.

Щоб говорити про нову світову війну, необхідно зрозуміти, які сили будуть один одному протистояти. З логіки поведінки Путіна, проти нього й Росії настроєний Захід, насамперед, США. Однак, якщо слідувати логіці поведінки інших країн, які голосують, наприклад, в ООН за резолюцію проти агресивної Росії, то союзників у Заходу набереться щонайменше півсвіту. Якщо не військових, то політичних ‒ точно. З іншого ж боку ‒ одна Росія. І не факт, що члени ОДКБ пошлють своїх солдатів гинути за ту країну, з якої до Таджикистану везуть по тисячі трун співвітчизників, убитих російськими скінхедами чи померлих у результаті вчасно не наданої медичної допомоги. До того ж, сприймати всерйоз армію Таджикистану навряд чи варто. Як і армію Казахстану з 16-мільйонним населенням, який має союзника в особі Китаю, ближчого, ніж Росія. У Вірменії свої проблеми з невирішеним конфліктом у Карабасі. Білорусь розпочала власну гру із Заходом.

Існує ще один привід для російської істерики ‒ розгортання американських ППО в Європі безпосередньо біля кордонів Росії. Це означає, що російські ракети можуть бути збиті майже одразу після зльоту, і міфічні ядерні заряди, якими оснащені російські ракети, можуть бути розсіяні над самою Росією. Нарешті, тільки в ледачих є проблема з пошуком доступної інформації про статистичні дані щодо озброєння США й Росії ‒ остання у два рази за чисельністю військ і в кілька разів за видами озброєнь поступається американській армії. І це дані без військ країн НАТО серед яких найбільші ‒ в Туреччині, Німеччині, Франції й Великій Британії. Перевага вже в кілька разів.

Третя світова ‒ красива казка, особливо, коли знаєш, скільки російських грошей сховано в західних банках, скільки нерухомості скуплено російськими олігархами й політиками в Європі та США. Багато що з того, що відбувається в Росії й безпосередньо чи опосередковано зачіпає Захід, ‒ це чистої води пропаганда, спрямована на консолідацію росіян для захисту вождя від зовнішньої міфічної загрози. Санкції нарешті почали працювати ‒ й Росія все швидше падає в економічну прірву. Для збереження довіри росіян потрібен новий міф ‒ про третю світову.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції