Спеціально для Крим.Реалії
У Криму образ російського президента Володимира Путіна став символом позачасся. Навіть московські журналісти і блогери неодноразово звертали увагу на велику кількість зображень кремлівського лідера на кримських вулицях. Справа не тільки в культі особи. Проблема набагато глибша, ніж декому може здатися на перший погляд. Жителі півострова, перебуваючи в стані фрустрації, намагаються втекти від гнітючої дійсності, переконавши себе, що ними опікується кремлівський «благодійник». Так звана «влада» Криму, що ніяк не може зупинити соціальну деградацію республіки, змушена паразитувати на міфі про «кримську весну». Півострів живе вічним сьогоднішнім днем.
У кримській столиці вирішили гучно відзначити день народження російського президента Путіна. В анонсі вказали, що в плані заходів значиться вікторина, присвячена біографії голови держави, концерт, виступ почесних гостей і презентація «листівки президенту». Захід, ініціаторами якого виступили кілька громадських організацій, запланували провести в Дитячому парку Сімферополя. За української влади подібний анонс міг би викликати лише веселе здивування. Народні гуляння з нагоди дня народження «національного лідера» завжди асоціювались із азіатськими деспотіями чи латиноамериканськими режимами. Тепер таке можливе й у «російському» Криму.
Нічого дивного в цьому немає. «Кримнаш» ‒ концентроване вираження перевернутої російської дійсності. Після анексії українських територій теперішній спікер Держдуми В'ячеслав Володін на одному з форумів кинув фразу: «Є Путін ‒ є Росія, немає Путіна ‒ немає Росії». Він слово в слово повторив слова поплічників Адольфа Гітлера, які саме так розуміли долю нацистської Німеччини. З тактичної точки зору, такий пропагандистський хід виглядав вдало. Після будь-якої критики путінського режиму людину можна було оголосити «ворогом батьківщини» чи «націонал-зрадником». До речі, теж гітлерівський оборот, який пан Путін використовував в офіційному виступі з нагоди «возз'єднання» Криму з Росією.
Російська «влада» намагається постійно тримати кримчан в отруйній атмосфері «російської весни» ‒ фальшивого вічного свята й карнавалу
Північнокореїзація півострова йде у прискореному темпі. І тому є своє пояснення. Російська «влада» намагається постійно тримати кримчан в отруйній атмосфері «російської весни» ‒ фальшивого вічного свята й карнавалу. Культ особистості Путіна на анексованому півострові ‒ пародія на як би всенародну любов до радянських вождів. Генсек Леонід Брежнєв, наприклад, любив нагороджувати себе численними орденами й медалями. Партійні агітатори з радістю розповідали підвідомчому населенню, що все найкраще в країні відбувається за особистої участі дорогого Леоніда Ілліча.
Нинішній кремлівський ватажок колекціонує не медалі, а окуповані території. Кожна публічна промова (особливо під час нещодавніх виборів до Держдуми) кримського чиновника розпочиналась і завершувалась вихвалянням «історичного референдуму» й особистих заслуг президента Путіна. Слухачі вдають, що вірять у такі байки. Інакше, прийшовши до тями, адепти анексії збагнуть, куди їх завели кремлівські емісари. Адже велика частина жителів Криму на момент анексії не знала, що собою являє путінська Росія. Вони в ній ніколи не жили, черпаючи інформацію про країну з ефірів кремлівського ТБ. Кримчанам середнього віку вона здавалась абстрактно найбагатшою країною, але без конкретики. Пенсіонери бачили в ній продовження Радянського Союзу. Саме ця група населення побігла на «референдум», мріючи потрапити до СРСР транзитом через Російську Федерацію. Реальність, що відкрилась уже першого року анексії, розчарувала багатьох із них. Замість квітучої країни вони потрапили до абсолютного позачасся.
Реальність, що відкрилась уже першого року анексії, розчарувала багатьох із них. Замість квітучої країни вони потрапили до абсолютного позачасся
Тут варто зробити застереження, що питання «проросійських настроїв» на півострові ‒ тема дуже хитка. Багаторічні спостереження показували, що кількість кримчан, готових зі зброєю в руках рватись до «рідної гавані», ніколи не перевищувала критичних показників. Російська більшість фактично мала на півострові національну автономію, а політичні конфлікти з Києвом вирішувалися за столом переговорів. Якби справи йшли інакше, то Кремлю не довелося би вводити війська для захоплення території. Путін і його наближені могли би скористатися місцевими «ополченцями», надаючи їм точкову силову підтримку. В реальності все було зовсім інакше. Широкої соціальної бази в окупації не було. Довелося використовувати «зелених чоловічків» і різну кримінальну наволоч, привезену з Ростова чи Краснодарського краю.
Навесні 2014 року прихильники входження півострова до Росії активно підтримали анексію, сидячи на диванах. Велика частина з них пов'язувала перебування в «рідній гавані» з ростом особистого добробуту. Їх не цікавив захист російської мови чи порятунок від міфічних «бандерівців» і «хунти». У глибині душі вони розуміли, що кремлівські журналісти тиражують брехню, яку просто вигідно повторювати. Вже до кінця першого року окупації стало очевидно, що їх банально «кинули». Обіцяний добробут обернувся зростанням цін і падінням реальних прибутків. Санкції, проблеми з логістикою, перебої з електрикою й постачанням обладнання, відсутність інвестицій зробили економічний розвиток неможливим. Прихильники «Кримнаша» намагаються робити вигляд, що нічого поганого не відбувається, але нескінченно довго так тривати не може.
Сергій Стельмах, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
