Спеціально для Крим.Реалії
54% кримчан і 57% мешканців Севастополя 1 грудня 1991 року на референдумі проголосували за незалежність України. А перед цим було 24 серпня 1991 року, коли Україна проголосила незалежність. А ще трохи раніше ‒ у тому ж році ‒ кримчани на референдумі висловилися за збереження СРСР і відновлення Кримської АРСР як суб'єкта нового союзного договору.
Чому ж так часто кримчани змінювали свою думку? Ну, по-перше, у березні 1991 року, коли проводився референдум про збереження СРСР, в цілому в Україні за збереження союзної держави висловилися більше 70 відсотків. Однак після провалу ГКЧП для української еліти відкрилося вікно можливостей, яким вона не могла не скористатися. Україна стала незалежною державою. Це не говорить про те, що українці не боролися за незалежність, це не говорить про те, що українці не хотіли незалежності. Це говорить лише про те, що настав момент, коли бажання народу, людей біля керма держави і ситуація у країні збіглися.
Ну а кримчани 1991 року жили своїм звичайним життям ‒ зустрічали курортників і помічали, що у магазинах все менше товарів, а ті, що є, стають все дорожчими. Як і у всіх регіонах тодішнього Радянського Союзу, була дуже поширеною думка, що саме наш регіон годує всі інші.
Кримчанам хотілося спокою. Особливо під палючим серпневим сонцем. Щоб «все було як раніше»
Кримчанам хотілося спокою. Особливо під палючим серпневим сонцем. Щоб «все було як раніше». Як раніше ‒ це у період раннього Брежнєва. Коли нафта була дорогою, а в магазинах було багато і продуктів, і імпортного одягу та взуття. Це зараз є приватні готелі і пансіонати, чий заробіток залежить виключно від кількості приїжджих туристів і привезених і витрачених ними грошей. 1991 року все було не так. Живі гроші від курортників діставалися хіба що нечисленним власникам кооперативних кафе і таксистам. Тобто, за великим рахунком, турист у сприйманні звичайного кримчанина тоді просто приїжджав і скуповував м'ясо, цукор і хліб, за якими місцевим доводилося годинами стояти в чергах.
Коли на початку 1991 року була відновлена Кримська АРСР, над півостровом витав солодкий запах швидкого покращення вже сьогодні. Здавалося, що досить відновити автономію, стати повноправним учасником союзного договору ‒ і тебе допустять до розподілу союзного пирога, і життя налагодиться. Те саме, застійне сите життя з бензином по 10 копійок за літр і ковбасою по 2.20.
У серпні 1991 року Союзу не стало. Підписувати новий союзний договір стало просто ні з ким. До того ж, Крим і на той момент залишався справжнім комуністичним заповідником. Так, на підтримку ГКЧП не було мітингів. Але не було і масових акцій протесту. Після провалу путчу багато кримчан дійсно були налякані подіями у Москві. Ось ці, з триколорами, ‒ вони хто? Яке право вони мали посадити до в'язниці керівника КДБ та інших вищих осіб радянської держави? А Горбачов? Він же все протринькав і союз розвалив! Ні, таке керівництво кримчанам було не потрібне. У той же час складалося враження, що, на відміну від Росії, в Україні повне збереження колишнього порядку. Так, КПУ як частина КПРС потрапила під заборону. Але всі лідери-комуністи до того моменту вже пересіли у крісла голів обласних рад або українського парламенту.
Тоді, 25 років тому, все було по-іншому. Порожні магазини. У прямому сенсі слова порожні. На прилавках сімферопольських супермаркетів лежав хіба що турецький чай і банки з морською капустою
А тут ще й численні листівки із закликом підтримати незалежність України на референдумі 1 грудня. І дуже проста, але дієва аргументація ‒ Україна виробляє 1000 кілограмів пшениці на людину, а споживає всього 140. Виробництво цукру ‒ 118, а споживання ‒ 49. Куди дівається решта? Це зараз молодим людям може здаватися, що це абсолютно неважливо, скільки країна виробляє цукру, хліба або м'яса ‒ адже все можна купити у будь-яку пору доби, у будь-яку пору року в будь-якому магазині без черг і без обмежень. Але тоді, 25 років тому, все було по-іншому. Порожні магазини. У прямому сенсі слова порожні. На прилавках сімферопольських супермаркетів лежав хіба що турецький чай і банки з морською капустою. Все інше було за талонами-купонами і, природно, з чергою.
І багатьом тоді здавалося, що досить звільнитися від нахлібників, від горезвісного центру, який забирав і перерозподіляв вироблену продукцію, ‒ і життя налагодиться. Без особливих змін у самій економіці, без болючих реформ. І цим Крим не особливо відрізнявся від більшості регіонів України.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
