Не маючи сил визнати тотальне виселення кримських татар 1944 року злочином проти людства, радянські пропагандисти придумали, а їхні теперішні спадкоємці охоче підхопили, «виправдання» депортації нібито численними «гріхами» кримських татар. І перше звинувачення в цьому списку – нібито 1941 року кримці масово дезертирували з лав Червоної армії.
Початок звинуваченням було покладено на найвищому рівні. У доповідній записці заступника наркому держбезпеки СРСР Богдана Кобулова і заступника наркому внутрішніх справ СРСР Івана Сєрова на ім'я Лаврентія Берії було написано:
«Усі призвані до Червоної Армії складали 90 тисяч осіб, у тому числі 20 тисяч кримських татар... 20 тисяч кримських татар дезертирували 1941 року з 51-ї армії під час відступу її з Криму».
Однак сама записка створена 22 квітня 1944 року – набагато пізніше від описуваних подій, але дуже близько до дати депортації кримських татар. Зазначена цифра «перекочувала» в лист самого Лаврентія Берії до Йосипа Сталіна від 10 травня 1944 року.
«З частин Червоної Армії 1941 року дезертирували понад 20 тисяч татар, які зрадили батьківщину, перейшли на службу до німців і зі зброєю в руках боролися проти Червоної Армії».
Цифра «20 тисяч» послужила зручним обґрунтуванням для виправдання депортації і шовіністичної пропаганди проти кримських татар
У результаті згадки такими «авторитетами», як Берія, ця кількість «кримськотатарських дезертирів» почала некритично відтворюватись у десятках, якщо не сотнях сучасних текстів. Цифра «20 тисяч» набула певної сакральності і послужила зручним обґрунтуванням для виправдання депортації та шовіністичної пропаганди проти кримських татар. Найчастіше її наводять у первісному вигляді з посиланням на записку Кобулова і Сєрова, але іноді, у пориві натхнення, автори, наприклад Сергій Кремлев, збільшують число «втікачів» утричі.
«Або, якщо пригадати часи трохи пізніші – осені 1941 року, можна побачити близько 60 тисяч молодих кримських татар, що майже поголовно дезертирували з лав РККА».
І навіть якщо в тексті трапилась банальна помилка, на визначення кримських татар як «поголовних дезертирів» вона не вплинула.
Щоправда, в суто наукових працях, присвячених проблемі кримського колабораціонізму в Другій світовій війні, можна зустріти інші цифри. У Олега Романька так:
«1941 року до Червоної армії було призвано близько 10 тисяч кримських татар, багато з яких або дезертирували, або потрапили до німецького полону під час осінньо-зимових боїв».
Які ж цифри правдиві, і скільки насправді кримських татар врятувалися втечею з лав Червоної армії? Через безглуздий режим секретності у Центральному архіві Міноборони Російської Федерації у Подольську ми не маємо прямих документальних свідчень, тому змушені йти іншими шляхами.
Спочатку порахуємо загальну кількість призовників і мобілізованих із Криму 1941 року. Згідно з підрахунками Володимира Брошевана, після оголошення 22 червня загальної мобілізації чоловіків від 23 до 36 років із Криму до лав Червоної армії попрямували 72,4 тисяч осіб. Призовники з 19 років і так несли строкову службу, їх кількість ледь дотягувала до 21 тисячі чоловік, відповідно, до серпня 1941 року всього у діючій армії перебували приблизно 93 тисячі кримчан. Схожу цифру – 90 тисяч – ми зустрічаємо у доповідній записці Кобулова і Сєрова.
Усі призовники віком від 18 до 36 років до серпня 1941 року вже перебували на різних фронтах і до Криму жодного стосунку не мали
Оскільки кримські татари вважались лояльними до радянської влади і не потрапляли під призовні обмеження (як німці чи поляки), немає причин вважати, що у військах їх частка була меншою, ніж серед кримчан загалом. З урахуванням природного приросту між часом перепису (1939 рік) і початком бойових дій (1941 р.) кількість кримськотатарського населення оцінюється мною у 232-233 тисяч осіб. Іноді з формулюванням «за даними архівів» можна зустріти цифру 250 тисяч, але мені жодного разу не траплялася вказівка на номер фонду і справи з такою інформацією. З іншого боку, частка кримськотатарського населення протягом десятиліття неухильно зменшувалась: 1934 – 23,8%; 1937 – 20,7%; 1939 – 19,4%, тож можна припустити, що 1941 року цей показник склав приблизно 18%.
Використовуючи демографічну пропорцію, ми підрахували, що на початку війни у Червоній армії служили майже 17 тисяч кримських татар. Але, всупереч поширеній думці, вони не воювали на території Кримського півострова. Усі призовники віком від 18 до 36 років до серпня 1941 року вже перебували на різних фронтах і до Криму жодного стосунку не мали.
Дослідник Олександр Неменко пише, щоправда, не вказуючи джерело, що:
«За даними Кримського військкомату з 22-го червня до 1 серпня 1941 року було мобілізовано 17 254 мешканців Криму, у яких у графі «національність» стояло «кримський татарин». З них 876 осіб було направлено до 106-ю дивізії, яка перебувала у Криму, 276 осіб до інших кримських частин, інших відправили на «велику землю»... Ця цифра не враховує тих, хто боровся у Кримських дивізіях народного ополчення».
Бачимо дивовижний збіг цифр.
Рахуємо далі. Завдання оборони півострова було покладене на 51-у Окрему армію, до якої кримчани до 1895 року народження мобілізувались додатково з 14 серпня, згідно з директивою Ставки ВГК №00931. Решта кримчан-призовників до цього моменту вже воювали на «великій землі».
«1. Для оборони Криму сформувати 51-у Окрему армію (на правах фронту)...
3. До бойового складу військ новосформованої 51-ї Окремої армії включити 106, 156, 271 і 276-у стрілецькі дивізії, 40, 42 і 48-у кавалерійські дивізії...
5. Військовій раді 51-ї Окремої армії:
а) за рахунок призову людських ресурсів Криму до 1895 року включно сформувати дві-три стрілецькі дивізії і необхідну кількість бронемайданчиків...»
Створену армію, яка налічувала 68,5 тисяч осіб, можна було умовно розділити на дві частини. Першу становили згадані у директиві «старі» кадрові стрілецькі дивізії: 106-а і 156-а; «нові» дивізії: 271-а і 276-а, а також три кавалерійські дивізії: 40-а, 42-а і 48-а – всього 39,5 тисяч бійців. Кримчан серед солдатів цих дивізій до початку війни не було – вони формувались за межами півострова.
В цілому до 51-ї армії мобілізували до 5,5 тисяч кримських татар
Другу частину армії становили 1-а, 2-а, 3-я і 4-а «кримські дивізії народного ополчення» (КДНО, пізніше 321-а, 184-я, 172-а і 320-а стрілецькі дивізії відповідно), до яких набирали місцевих жителів, мобілізованих згаданої вище директиви – всього 29 тисяч осіб. Друга кримська дивізія нараховувала лише 4 тисячі солдатів, однак створена була на базі прикордонних військ НКВС. До останніх кримських дивізій, таким чином, набрали в середньому по 8,3 тисяч осіб до кожної. Якщо попередні пропорції вірні, то в цілому до 51-ї армії мобілізували до 5,5 тисяч кримських татар.
Однак ще частину мобілізованих влили до вже сформованих частин. Той же Неменко, і знову без посилань, стверджує, що «за даними Кримського республіканського військкомату, станом на кінець серпня 1941 року додатково мобілізовано з призовного віку 54 тисячі осіб, із них 12,5 тисяч кримських татар. У вересні було призвано стільки ж».
Зрозуміло, що у вересні, на момент прориву німців на Перекопі, військкомати «загрібали» і старих, і малих. Отже, з 12,5 тисяч мобілізованих у серпні кримських татар (щодо боєздатних, мабуть) до 5,5 тисяч були розподілені до дивізій народного ополчення, решта 7 тисяч вирушили на посилення кадрових дивізій або були спрямовані на будівництво укріпрайонів («бронемайданчиків» зі згаданої вище директиви»).
Пропорції вересневого призову вже обмежено боєздатних нам невідомі, найімовірніше, ці люди не брали участь у бойових діях.
Олег Романько, як ми бачили вище, що нарахував у двох дивізіях 10 тисяч кримців, посилається на статтю Анатолія Вяткіна, але той називає зовсім інші цифри.
«Проте до татар ці розрахунки не застосовуються, оскільки в кінці червня 1941 в армії служили тільки 4,5 тисячі татар, а ті, хто був мобілізований у липні-серпні того ж року для оборони півострова, частково загинули, а в основному дезертирували».
Але і цей дослідник не навів джерела своїх розрахунків. Таким чином, у мене немає обґрунтованих сумнівів у правильності своїх підрахунків, за якими у різних кадрових частинах Червоної армії напередодні захоплення півострова служили до 30 тисяч кримських татар (12,5%), що не набагато перевищує їхню мобілізаційну межу. Решта явно вийшли з призовного віку і не брали участі у бойових діях.
Як уже зазначалось, 17 тисяч кримців воювали поза півостровом, 8 995 з них дожили до перемоги і були демобілізовані у місця спецпоселень до своїх депортованих сімей.
На півострові залишились у різних частинах 12,5 тисяч кримських татар, і після розгрому, який влаштувала 11-я армія Еріха фон Манштейна радянської 51-ї армії, з неї розбігались призовники всіх національностей, а нелише кримці. Відхід додому для бійців, що залишились без командування часто був єдиним способом вижити. До речі, в обороні Севастополя брали участь, за даними Неменка, 3 671 кримський татарин, причому майже 2 тисячі прибули в місто добровільно.
«20 тисяч» – це округлена кількість усіх кримських татар, які служили в Червоній армії після 1941 року на великій землі і у Севастополі
Отже, з 12,5 тисяч у боях загинули і зникли безвісти 1 290 осіб (розрахував В. Поляков за «Книгою пам'яті» АРК), 3 671 у різний час опинились у Севастополі, а в таборах полонених у Миколаєві, Херсоні та Криму – без малого 4 тисячі осіб (довідка Головного командування сухопутних військ Німеччини від 20 березня 1942 року про формування допоміжних військ).
Разом перебіжчиків, дезертирів і ухильників серед кримських татар – лише 3,5 тисячі, а не міфічні 20 тисяч. Загалом, «20 тисяч» – це округлена кількість усіх кримських татар, які служили в Червоній армії після 1941 року на великій землі і у Севастополі. І з урахуванням 9 тисяч тих, що вижили, серед яких – двічі Герой Радянського Союзу Амет-Хан Султан, п'ятеро Героїв і два повних кавалера Ордена Слави, взятися «20 тисячам кримськотатарських дезертирів» було просто нізвідки.
До речі, згідно з офіційною «Довідкою про чисельність дезертирів із Червоної Армії за три роки Великої Вітчизняної війни», складеної у вересні 1944 року, серед вихідців з Кримської АРСР було затримано 479 дезертирів (без вказівки національності). І хоча це число не включає втікачів із 51-ї армії восени 1941 року, все одно навіть із ними «20 тисяч» ніяк не набирається 20 тисяч кримськотатарських дезертирів.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
