«Євразійство на двох»: що об'єднує Росію і Туреччину

Спеціально для Крим.Реалії

9 серпня в Санкт-Петербурзі проходить зустріч президентів Росії і Туреччини. Зустріч – перша після відомих подій листопада 2015 року та збитого російського бомбардувальника, який порушив турецький кордон. Крім того, ця зустріч – перший закордонний візит президента Туреччини після невдалого путчу 15 липня.

В інтерв’ю ТАСС президент Туреччини акцентував увагу громадськості на цілях і завданнях, а також темах майбутніх переговорів, назвавши російського візаві «другом». Всі теми, пропоновані турецькою стороною до обговорення: туризм, сільськогосподарська продукція, турецький потік, турецькі будівельні компанії; лежать у площині інтересів Анкари і зводяться до очікувань, що на «кроки назустріч» наважаться в Москві.

Чи можлива нова російсько-турецька співпраця?

Прес-секретар Дмитро Пєсков заявив, що «Кремль очікує», що на зустрічі президентів Росії і Туреччини Володимира Путіна і Реджепа Тайїпа Ердогана лише «будуть обговорюватися шляхи відновлення двосторонніх відносин». Він також додав, що лідери торкнуться і регіональних питань, у тому числі ситуації в Сирії.

Одночасно надзвичайний і повноважний посол Росії в Туреччині Андрій Карлов, відповідаючи на «незручні запитання» турецької Daily Sabah, був не настільки «багатослівний та позитивно категоричний» як Реджеп Ердоган, і складається враження, що серед глобальних очікувань Анкари немає здійсненних бажань. Ось низка ключових меседжів головного російського дипломата в Туреччині: «Потрібен час для відновлення співпраці. Сирія – важлива частина двосторонніх відносин, але у нас різні бачення. Ми хочемо, щоб Туреччина знову зайняла свій сегмент у російському туризмі, але безпека туристів важливіша. Ми не можемо форсувати скасування візового режиму, адже в Туреччині на найближчі три місяці запроваджено надзвичайний режим. Ми знаємо, що деякі терористичні організації використовують територію Туреччини як ворота для проникнення в Сирію, але в складі цих організацій є громадяни Росії. Позитиви газопроводу Турецький потік для Туреччини очевидні, але щодо вигоди для Росії – треба подискутувати. Ми знаємо про бажання Туреччини закрити всі школи ґюленістів у світі, така робота проведена в Росії у 2006 році».

На сторінках РІСД виступили російські аналітики. «Росія може стати новою точкою опори в зовнішній політиці Туреччини», – вважає старший науковий співробітник Інституту політичних і соціальних досліджень Чорноморсько-Каспійського регіону Віктор Надєїн-Раєвський. «Останнім часом навіть йшлося про вступ Туреччини в ШОС (Шанхайська організація співробітництва – авт.) і ЄврАзЕС (організація, Євразійське економічне співробітництво – авт.)». На думку експерта, обидві країни об’єднує антиамериканізм, але повністю відновити колишню економічну взаємодію скоро не вдасться.

Турецькі спостерігачі відзначають низку складнощів у процесі відновлення співпраці. Як підкреслюють у редакційному матеріалі газети Yeni Şafak, сформульованому на основі моніторингу європейської та американської преси, Захід відчуває себе «незручно» через зближення Реджепа Ердогана з Володимиром Путіним, що не можуть не враховувати в Анкарі. Але, як підкреслює колумніст зазначеної газети Шебнем Оруч (Şebnem Oruç), «Туреччина занадто важлива для чорноморського регіону і забезпечення безпеки держав-членів Північноатлантичного Альянсу, щоб бути виключеною з НАТО».

Європа, сприймаючи претензії Реджепа Ердогана як бурю в шкаралупі волоського горіха, не відштовхнула Туреччину, як того хотіли б у Кремлі. Прес-секретар німецького МЗС Савсан Чеблі (Sawsan Chebli) заявила Reuters, що в Німеччині сумніваються в тому, що зближення Ердогана і Путіна здатне принести наслідки для співпраці Анкари в галузі безпеки з НАТО. Вона і прес-секретар уряду ФРН наполегливо повторили тезу про те, що «Туреччина, безсумнівно, завершить свій шлях до Європи».

Російські дипломати очікують, що Туреччина стримає свою публічну критику на адресу сирійського президента Башара аль-Асада і потай погодиться з позицією Москви, яка наполягає, що його режим – це один із гарантів збереження сирійської державності. Турецькі – сподіваються, що Володимир Путін у відповідь погодиться послабити свою підтримку сирійським курдам, хоча низка російських експертів відзначають, що на практиці здійснити перегляд політики буде складно: зв’язки з курдами сильні.

Тим часом, Володимир Путін, намагаючись поширити ідею євразійства на нові території та створюючи континентальну вісь Північ-Південь, 8 серпня вже зустрівся в Баку з президентами Ірану та Азербайджану. 10 серпня він прийме в Москві президента Вірменії, і в Росії спробують зрозуміти – чи зможе Єреван піти на територіальні поступки Баку в Нагірно-Карабаській проблемі. Реджеп Ердоган прийняв напередодні в турецькій столиці президента Казахстану – одного з ідеологів євразійства, і зажадав від Астани під приводом боротьби з ґюленістамі повної ревізії всіх навчальних закладів країни, після зустрічі зі своїм російським візаві, 21 серпня очікує прийняти у себе в Анкарі державного секретаря США Джона Керрі.

Дугін і Ґюлен – боротьба та єдність протилежностей

Євразійство, як філософсько-політичний напрямок у Росії, зародилося в російському емігрантському середовищі в 20-ті роки минулого століття в Берліні та Парижі, знайшовши друге дихання після розвалу СРСР.

Як і на зорі свого виникнення, теоретичне вчення про євразійство, доповнене Олександром Дугіним геополітикою, націоналізмом і фашизмом, стало знову мати на увазі антизахідні настрої, позитивне сприйняття радянської спадщини та ідею багатополярного світу. В подальшому європейські правопопулістські рухи з їхніми антиліберальними, ксенофобськими, ґомофобськими й антиамериканськими гаслами прекрасно вклалися в євразійську ідеологію.

Після розпаду СРСР Кремль активно почав готувати ґрунт для відновлення тісної інтеграції. На початку XXI століття ідея пострадянського нового євразійства заново набула широкого поширення. Євразійську ідею співпраці відродив президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, ще в 1994 році публічно виступивши, по суті, головним натхненником сучасного формату путінської євразійської інтеграції.

Завдання щодо залучення в ЄврАзЕс і ШОС нових членів активно реалізується Москвою у власних інтересах. І зустріч президентів Росії та Туреччини, а також її результати на тлі зростаючого антиамериканізму і настроїв анти-НАТО набуває значення події, здатної кардинально змінити статус-кво.

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Туреччині Сергій Корсунський у статті для «Дзеркала Тижня»​ «Євразійська дуга Дугіна», аналізуючи сформовані умови, а також комплекс усіх викликів у зв’язку з цим, підкреслив, що, якщо Анкара і Москва досягнуть консенсусу, то «... в цьому випадку Євразія буде «поділена», по-дугінськи, між двома євразійськими – в буквальному сенсі слова – державами. Тим самим амбіції Туреччини стати регіональним лідером будуть реалізовані, але під контролем Кремля. Євразійство, в цій ситуації, виступає тією загальною ідеологічною платформою, яка дозволить знайти точки дотику з Росією і при цьому дасть можливості Анкарі частково реалізувати свої лідерські амбіції».

Однак ідеї співпраці в Євразії, але як основи мирного співіснування і кооперації між протиборчими системами на однойменному континенті, активно підтримувалися і рухом Фетхуллаха Ґюлена.

«Діалог Євразія» – одна з чотирьох діалогових платформ руху Хізмет, покликаних налагоджувати контакти на ділянках ідеологічних і політичних глобальних розломів, зберігає свої позиції в Росії. У 2009 році на черговому піку зближення Анкари і Москви друкований орган ґюленістов – журнал «ДА», був активно залучений до висвітлення контактів між президентами двох країн – Дмитром Медведєвим і Абдуллахом Ґюлем.

І Олександр Дугін, і ще один апологет «Росії як третього Риму» Сергій Марков дуже активно виступали на підтримку Фетхуллаха Ґюлена на сторінках цього видання. Навіть Володимир Путін і патріарх РПЦ не цуралися своїх портретів на сторінках журналу. «Діалог Євразія» продовжує існувати як громадське об’єднання і в Білорусі.

Інший партнер Євразійського руху Олександра Дугіна – верховний муфтій мусульман Росії Талгат Таджуддін після невдалого путчу в Туреччині висловив сумніви в тому, що за спробою перевороту може стояти опозиційний ісламський проповідник Фетхуллах Ґюлен. Саме в Татарстані, вихідцем якого є муфтій, дуже сильні позиції Хізмет.

В одній з останніх своїх публікацій Олександр Дугін, «захвалюючи свої успіхи на турецькому фронті» і жорстко критикуючи відсутність державної підтримки з боку Кремля у справі всебічного забезпечення виходу Туреччини з НАТО, робить висновок про те, що «... в Росії так само існує паралельна держава, як і в Туреччині», що заважає реалізації намічених цілей.

Довгі роки до путчу 2016 року вважалося, що саме люди Ґюлена в силових структурах Туреччини допомагали нейтралізувати змови і загрозу нового перевороту з боку кемалістів. Тепер все виглядає навпаки. Раніше всьому світу Олександр Дугін та лідер турецької Партії «Ватан»​ Догу Перінчек розповідали, що Реджеп Ердоган нібито реалізує американський проект, а вони, як євразійці, намагалися проти нього боротися. «Однак тепер виявляється, що вони самі брали участь в американській змові, спрямованій проти турецького президента, з чого можна зробити лише один з двох висновків. Або вони законспіровані американські агенти, що зображують із себе антиамериканістів, або «корисні ідіоти», як називають у політиці тих, хто в ній нічого не тямить і діє на емоціях, будучи провідниками чужих інтересів», – вважає оглядач порталу ГолосІслама.RU Ікрамутдін Хан.

Виникають закономірні питання: чи про все знають у керівництві Турецької Республіки, і хто вимагатиме екстрадиції Олександра Дугіна як особи, яка очолює фашистську організацію світового масштабу та перебуває під санкціями за анексію Криму, для проведення справедливого міжнародного суду?

Рудольф Медведь, оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції