Коли були старі добрі часи і між Сімферополем і Києвом було залізничне сполучення, то я частенько відвідувала столицю, адже дуже люблю це місто («Як тебе не любити, Києве мій!» – ця стара пісня сьогодні для кримчан особливо актуальна).
Але в останні два роки роблю це рідко, тому що дорога стала складнішою. А перехід кордону – це взагалі для мене стрес, тому що звикнути до того, що нас розділили, ніяк не можу.
Але ось недавно все-таки наважилася на поїздку, вже дуже захотілося знову опинитися в Києві, подихати його вільним повітрям, побачитися зі старими знайомими.
За ціною послуги досить різняться. Є рейси вартістю у дві тисячі рублів, а є й три
Порилася в інтернеті і знайшла безліч оголошень про послуги перевезення пасажирів з Криму до Києва і назад. Зателефонувавши за кількома номерами, вказаними в оголошеннях, вибрала собі прийнятний за часом варіант. Щоправда, за ціною послуги досить різняться. Є рейси вартістю у дві тисячі рублів, а є й три.
Я домовилася на вечірній рейс за винагороду в 2700 рублів (доставка із Сімферополя до Києва). Прийшовши завчасно на п'ятачок, де біля готелю «Артек» у Сімферополі формується посадка пасажирів, здивувалася, як багато рейсів йде в різні міста України звідси.
О 20 годині 30 хвилин прибула із Севастополя маршрутка, на яку я була записана. Посадка пасажирів із Сімферополя відбулася швидко і вже через півтори години ми були на кордоні за Армянськом.
Людей на кордоні було досить багато, але черга йшла жваво. Митників чомусь не було ні з російського, ні з українського боку
Людей на кордоні було досить багато, але черга йшла жваво. Митників чомусь не було ні з російського, ні з українського боку. На російському кордоні прикордонник поцікавився метою візиту і куди їду. Відповіла, що до Києва у справах. Він тут же запитав – у яких справах. Відповіла, що їду зустрітися зі старими знайомими. Більше питань він не ставив і повернув мені паспорт. На українському кордоні все відбулося ще простіше, тут навіть не поцікавилися метою візиту. В цілому кордон перетнула вдало і швидко.
На тому боці автобус затримувався, і наша група з 30-ти людей чекала його до пів на другу ночі. Провідник клявся, що це вперше таке, але народ, звичайно, перенервував.
Через кожні дві з половиною години на автозаправках автобус робив зупинки, щоб пасажири могли сходити до вбиральні і за бажанням чогось перехопити.
Після кримських запущених сільгоспугідь, дивитися на безкраї поля соняшнику, кукурудзи, цукрових буряків, було величезним задоволенням
Коли розвидніло, то я вже не могла відірвати погляду від шикарних українських полів. Після кримських запущених сільгоспугідь, дивитися на безкраї поля соняшника, кукурудзи, цукрових буряків, було величезним задоволенням. На вже прибраних полях зернових жваво працювали новенькі трактори, збираючи у великі компактні тюки солому. Відразу неприємно згадалася риторика російського телебачення та з вуст кримської «команди переможців», які мало не поховали вже українську економіку. А ось мої очі побачили прекрасно розвинене сільське господарство, яке щиро вразило і приємно здивувало мене.
О 12 годині дня ми прибули до Києва на станцію метро «Іподром». Звичайно ж, в першу чергу поїхала на Хрещатик, потім пішла на Майдан. Згадалося, коли я була тут за часів революції проти корумпованого режиму Януковича, і ми обстоювали своє право на свободу і краще майбутнє. Біля будівлі адміністрації Києва робітники укладали новеньку бруківку, люди ходили усміхнені й веселі, а я жадібно вдихала цей дух свободи, від якого після Криму аж приємно крутило голову. Тільки тут я зрозуміла, як же сильно скучила за Києвом, за Україною!
Потім зустрілася зі своїми знайомими, ми прекрасно поспілкувалися. Вони почали питати, як там – в Криму, але я попросила їх, нехай краще вони розповідають, тому що, якщо я почну, то моя ейфорія швидко зникне, а мені дуже хотілося насолодитися нею довше. Ми відмінно поспілкувалися, і я ще сильніше усвідомила, що на Україну чекає гідне і красиве майбутнє. І незважаючи на всі труднощі, тут є перспектива, особливо для молоді, втім, і для всіх, хто хоче йти життям з гордо піднятою головою!
Слухаючи постійну брехню в Криму з вуст «команди переможців» важко зберегти віру в політиків
Опісля, вже увечері, вирушила до готелю «Дніпро». Взяла собі одномісний бюджетний номер за 560 гривень. Номер виявився невеликим, але досить комфортним, чистеньким, з усіма необхідними умовами. З готелю нікуди більше не виходила, бо втомилася з дороги. Увімкнула телевізор і на одному диханні прослухала виступ прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана. Він розповів про ситуацію в країні і подальші плани уряду. Дивно, але я повірила йому, так відкрито і переконливо він говорив. Хоча вже забула, коли комусь вірила з політиків, за винятком Мустафи Джемілєва. Втім, слухаючи постійну брехню в Криму з вуст «команди переможців» важко зберегти віру в політиків.
Наступного дня знову гуляла Хрещатиком, зайшла до Макдональдсу і з задоволенням (про яке вже забула в Криму) поїла. Мені здавалося, що я могла б вічно ходити від одного кінця Хрещатика до іншого, насолоджуючись аурою і красотами цього куточка столиці, і згадуючи події з життя, пов'язані з цими місцями, але потрібно було від'їжджати.
Знову вирушила на зупинку метро «Іподром», де записалася на рейс до Сімферополя на 20 годину в компанії «Південний вітер».
О 6 ранку ми були вже на кордоні. На українському кордоні митниці не було, прикордонники пропускали всіх без проблем. На російському була перевірка і прикордонників, і митниці, але теж все відбулося нормально і досить швидко. На російській стороні нас вже чекав комфортабельний автобус, і о 10 годині ранку я вже була в рідному Сімферополі.
Загалом, поїздка вдалася. Я «підживилась» повітрям свободи і думаю періодично робити це, тому що довго без такого «допінгу для душі» стає якось сумно і нестерпно в кримській повсякденності, де страх витає в повітрі, а доноси стають обов'язковими за законом. І помітно, що багато хто починає звикати до цього...
Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
