Батьки заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза – Зейтулла і Аліє – живуть зараз у селищі Долинному Бахчисарайського району. Біля їхнього будинку майорить старий прапор – золота тамга на небесно-блакитному тлі. Коли заборона Меджлісу кримськотатарського народу російською владою набуде чинності, цей прапор, можливо, також буде під забороною. Батьки Ахтема Чийгоза пам'ятають депортацію 1944 року: як їх везли у вагонах, вивантажували дорогою трупи, як їм довелось жити на новому місці, щоб потім повернутись додому. Вони порівнюють репресії сталінського часу з сучасними подіями в Криму і знаходять багато спільного. «Він нікому не скорився», – кажуть вони про арешт свого сина Ахтема.
Про депортацію
Зейтулла Чийгоз: Раніше ми жили в Малому Маяку неподалік Алушти – колись він називався Біюк-Ламбат. Спочатку в Малий Маяк стали приїжджати вантажні автомобілі. І якось близько другої години ночі, може, ближче до ранку, до будинку вриваються один офіцер і два солдати. Потім я дізнався, що так вривались у кожен будинок. Заходять і відразу оголошують, що ми зрадники, пособники, служили німцям – і виводять із будинку. Брати з собою нічого не дозволяють. Мало не голими, хто в чому був, виводять. Може, хтось і встиг щось прихопити, але ми – ні. Всіх збирають в одному місці й садять у вантажні машини. Нас везуть до Сімферополя. А там – телячі вагони. Нас туди заганяють, причому в два яруси, нижній і верхній. Пам'ятаю, я заліз нагору і сидів біля вікна. Тому що мені було цікаво, коли потяг повертає, дивитись на його хвіст. Я звідти все бачив.
Аліє Чийгоз: Мама вранці вийшла і цибулю поливає у дворі. А він прийшов, цей солдат, розтоптав і каже: «Мати, не поливай, ти її їсти не будеш». Мама каже: «Чому не буду їсти?». А він їй: «У тебе багато дітей, мені тебе шкода. Якщо у тебе є якісь цінності, збери їх, сьогодні вночі вас будуть виселяти. Але, якщо зараз моєму головному розкажеш, що я тобі сказав, – мене тут же розстріляють. Не говори». Мама побігла до дядька. А дядько їй: не вір, радянський уряд цю підлість не зробить. Але мама повернулась додому і зібрала срібло, золото, всі цінності, продукти деякі. Батьки взагалі жили непогано, тому що батько в той час їздив по закордонах, піднімав колгоспи. Авторитетна, сильна людина був. Килими в будинку були, хороші меблі. Потім, коли ми маму привезли в Алушту, вона все згадувала: ось тут килим висів, там – ножна швейна машинка стояла, тут круглий стіл німецький був. І ось мама зібрала все цінне. Старшому братові тоді було 12, мені – два з половиною рочки. Мама дала братові крупу з чайником, набрала в пляшки води. І, дійсно, серед ночі – стук у двері. Сказали, що татар вивозять з Криму, дали 15 хвилин на збори. Зібралася мама, з чотирма дітьми. Потім вона часто говорила: «Якщо цей солдат живий, дай Бог йому здоров'я, він мене підготував». Потім, приїхавши на місце виселення, мама міняла все, що взяла з собою, на борошно і зерно. Так і врятувала своїх чотирьох дітей.
Про Батьківщину
Зейтулла Чийгоз: Ось нас везуть. Ми у вагоні. Дорогою потяг зупиняється, чекає зустрічного. У цей час відкривають двері, запитують: «Мертві є?». «Є». Забирають. Зачиняють двері. Паровоз набирає воду. Як думаєте, що робили з тими, кого залишили? Ховали, чи що? Вони залишались там. Тому, коли ми читаємо молитви, то читаємо їх і про тих, хто тоді залишився непохованим. Поминаємо їх.
Не можу сказати, скільки діб ми їхали. Але точно близько 20 до Самарканда. Привозять нас туди, ми виходимо. Стоять узбецькі брички з великими колесами. Забирають нас і розвозять: кого в бараки, кого в узбецькі будинки, три на три. По дві-три сім'ї заганяють туди. Якщо не того дня, то наступного обов'язково хтось помирав. Їсти у узбека немає, якщо запитаєш. Та ми й не могли запитати. Голодні, холодні. За три дні батько помер – випив води з арика. Я теж пішов, коли ховали батька. За звичаєм на цвинтарі дають щось їсти. І я, маленький пацан, іду, щоб поїсти. Йдемо назад – а там несуть когось з іншої сім'ї. І так майже щодня. І щодня я йду туди, куди несуть небіжчика.
У наших матерів серця були не залізні – сталеві. Діти плачуть: їсти хочемо. А що вони можуть дати? Голод, холод, маляріяЗейтулла Чийгоз
Пам'ятаю, як ховали. Узбеки – на війні, наші – на війні. Виселяли дітей і людей похилого віку. Вони і ховали. Які там лопати? На півметра яму викопати могли. А там водяться шакали. І через те, що могили неглибокі, шакали витягали тіла і при людях, в 50-100 метрах від нас, їли. Навіть це я бачив.
У наших матерів серця були не залізні – сталеві. Діти плачуть: їсти хочемо. А що вони можуть дати? Голод, холод, малярія. У перший же рік померло майже 50% кримських татар. Лягати в лікарні наші боялися. Адже нас вивезли на знищення – не важливо, яким шляхом.
Аліє Чийгоз: Коли у 80-х ми відпочивали в Алушті, з нами була пара з Ленінграда. Вони викладали в інституті. І вони нам сказали таку річ: «Вас визнають тоді, коли ви відмовитесь від того, що Крим – ваша Батьківщина. У Кремля одна мета – асимілювати кримських татар, щоб не було такої нації».
Ми, кримські татари, не боїмось праці. І щойно народ став заробляти, будуватись, діти стали здобувати вищу освіту – і приперлись ці «зелені чоловічки» рятувати росіян. Від кого і від чого? Сусіди мої – зомбі. Так і думають. Як я поважала їх. І що ж?
Щойно народ став заробляти, будуватись, діти стали здобувати вищу освіту – і приперлись ці «зелені чоловічки» рятувати росіян. Від кого і від чого?Аліє Чийгоз
Нещодавно бачила, як опитували росіян в Москві, Пітері. Питали, за кого вони будуть голосувати на наступних виборах. За Путіна. Їм все одно, кого вбивають, скільки вбивають.
Про виховання патріотизму
Аліє Чийгоз: Повернувся батько з Куйбишевського держбудівництва – і тут же зрадник, ворог народу. Засудили на 25 років. Чи можна цю владу любити, чи можна їй довіряти? Так ми і жили. Ані дня не забували. І завжди говорили своїм дітям: ви народились в Узбекистані, але це ваша вимушена батьківщина. Це не ваша Батьківщина, ваша Батьківщина – Крим. Вони з цими словами виросли. І, приїхавши до Криму, боролись за свою Батьківщину. І іншої нам не треба, іншої ми не хочемо. У всіх є Батьківщина. У греків – Греція, у болгар – Болгарія, у вірмен – Вірменія. І нехай ніхто не говорить, що всі кримські татари однакові. Так, караїми теж жили в Криму, у них теж іншої батьківщини немає. І коли бачиш, що підтримують не від душі, але зі страху Росію... Їм не потрібна Росія. Їм потрібна їх шкура, щоб врятуватися.
У нас усе забрали, нічого не залишили. Якщо вони і зараз так хочуть, то Аллах їх рано чи пізно покарає. У нас навіть маленькі діти просять Аллаха: допоможи, спаси нас від цих нелюдів. Моляться.
Перший час було: сидимо ми вдома, а навпроти – прапори. І кричать: «Хай живе «Новоросія»! Ура!». Ми змушені були з дому йти, щоб цього не чути.
Зейтулла Чийгоз: Хто зміг передати своїм дітям – ті всі знають. 18 травня ось виступав російський поп і сказав: «З вами так зробили, що ваші діти вам не повірять». Так. Так воно і є. Це передати неможливо. Ми своїм змогли передати, але не всім це вдалось. Я, знаєте, як робив? Аліє дає їсти дітям. А я у своїх синів Рустема і Ахтема забираю, не даю їсти. Спочатку розповідаю, що з нами зробила Компартія, радянська влада, а потім даю їсти. Аліє каже: коли діти їдять, не чіпай. Ні. Ось таким шляхом я їм пояснював. І це все моя провина – що мій син так любить свою Батьківщину і так бореться за неї і за свій народ.
Це все моя провина – що мій син так любить свою Батьківщину і так бореться за неї і за свій народЗейтулла Чийгоз
Люди самі не розуміють, хто зрадник. Ті, хто давав присягу Україні, раптом виявляються за «Єдину Росію». А що зробили кримські татари? Вони були проти «референдуму»? Ось в Нідерландах провели референдум. То що, 45% населення посадити? Або взагалі не визнавати? Референдум є референдум. Але кримські татари прекрасно розуміли, що це буде за референдум, тому і були проти.
Про сина
Зейтулла Чийгоз: Росія вважає, що вона у виграші. Але це не так.
Ось тут люди при Україні кричали «ура». Тепер те ж саме – при Росії. Невже Путін вірить цьому народові? Я не вірю. Хто любить зрадника, скажіть?
Я виховував сина, щоб він любив свій народ, свою Батьківщину. Перші його труднощі були в Києві 1992 року. Сльозогінний газ зазвичай пирскають здалеку, а тут – прямо в обличчя. І били кийками на забій. Таке він пережив у Києві, після розпаду Союзу. Там як було: впадеш – затопчуть. І він кріпився, тільки голову тримав, але не падав. І чув, як один силовик говорив іншому, мовляв, вистачить, вб'єш.
Мітинг 26 лютого 2014 року в Сімферополі пройшов би нормально, якщо б не привели партію супротивників. Наші стояли з голими руками і протестували проти «референдуму».
Я завжди казав: дай Бог, щоб із жодним народом не сталось те, що сталось із кримськими татарами. А тепер кажу інакше: дай Бог, щоб сталось, щоб ви хоч зрозуміли, як це було.
Адже тоді як було: всіх забрали на фронт. А тих, хто міг чинити спротив – у трудову армію. Залишили дітей та людей похилого віку. Урок взяли з Чечні. І що тепер? Сказати, що з нами цього не було? Нас не виселяли – нас корчували.
Ахтем у мене – орел. Його я люблю сильною любов'ю. Він строгий, не дає поруч із ним стати ніжною. Обійму його – стоїть, чекає, поки сама не відійдуАліє Чийгоз
Аліє Чийгоз: Мене питали: якого сина більше любиш? Усі кажуть, мовляв, Рустема більше. Ну як можна так? Всіх люблю, але по-різному. Рустема ніжною любов'ю – він сам такий ніжний був. Де яку пісню почує про маму – запише, включить мені. У студентські роки з Харкова записи привозив. Говорив: коли поїду – включиш і будеш слухати. Я включала і плакала. Ахтем у мене – орел. Його я люблю сильною любов'ю. Він строгий, не дає поруч із ним стати ніжною. Обійму його – стоїть, чекає, поки сама не відійду.
Думали, його в крайньому випадку просто не пустять до Криму з України. А вийшло, що викликали з кордону на допит і залишили. Тому що він нікому не скорився. Ось і сидить синочок наш дорогий. Гріх, звісно, когось проклинати. Але іноді мимоволі виходить. Скільки ще буде страждати наш бідний, нещасний народ через свою Батьківщину?
Ахтема Чийгоза заарештували за підозрою в організації масових заворушень у лютому 2014 року, коли відбулись два мітинги – на одному кримські татари і проукраїнські активісти виступили проти сепаратистських законів, а інший був організований партією «Русское единство». На другому загинули в тисняві двоє людей.
Україна розглядає арешт Ахтема Чийгоза як незаконне позбавлення волі. Прокуратура Криму порушила з цього приводу кримінальну справу.
