Спеціально для Крим.Реалії
Російська політика давно перетворилась на «пацанську», як там у них прийнято в підворітті. Радянська дипломатія теж не відрізнялась відкритістю і проявом совісті, але путінська – феномен, який, сподіваюсь, будуть вивчати педіатри, психіатри, лінгвісти та дослідники аномальних проявів у розвитку дитячої психіки уповільненого розвитку. Для російського президента, який сидить на кривавому російському троні сімнадцятий рік, «вибачення» від недавнього «брата» – Туреччини – виявились нині як ніколи доречними.
Російське хамство – явище, добре вивчене лінгвістами: розмаїття синонімів настільки велике, що якби вони були товарами народного споживання, то ними були б завалені полиці магазинів. Варвар, простолюдин, нахалюга, охламон, нахал, хамло, тюха-матюха, обормот, наглец, мужик, хлюст, бурбон, мордоплюй, мужлан, деревенщина, пентюх, грубиян, невежа, деревня – ось лише скромний і пристойний за змістом перелік синонімів вічного стану російської політики. Є ще матюки, тобто найпоширеніші вирази, але залишимо їх для інших видань.
Звісно, для поведінки Путіна та його челяді мають бути підстави – і вони є. Витоки – все в тій самій радянській «миролюбній» політиці, коли товариш Хрущов потрясав ООН своєю хамською поведінкою, а потім послав ракети на Кубу. 1960 року в ООН Хрущов показав своє взуття радянського виробництва, поставивши знятий туфель на свій стіл, а потім вимовив відоме – про «Kuz'kina mother». Жириновському тоді було всього 14 років, і він навряд чи знав про поведінку Першого секретаря ЦК КПРС, але зараз із успіхом продовжує традиції радянського хамства.
Хамство не означає покращення життя, хамство – всього лише частина пропаганди, відповідь на «підступні вигадки»
Щоб визначити якість хамства, не треба бути лінгвістом, досить трохи потерпіти і дочекатись результату. Товариш Хрущов був розлючений тим, що хтось засумнівався в якості радянського комунізму, в можливості бути сильним при виконанні п'ятирічного або семирічного народногосподарського плану. Американці та інші акули капіталізму сиділи і сміялись, а в Радянському Союзі вже вантажили ракети для відправки на Кубу. Ще роком раніше товариш Хрущов відвідав США: захоплювався кукурудзою, помахував качаном, як фалоімітатором радянської економіки, куштував «Кока-Колу», а віце-президент Річард Ніксон уважно стежив, щоб американські бульбашки від напою не пошкодили ніжні стінки радянського стравоходу. Щось змінилось у радянській економіці? Само собою, ні – хамство не означає покращення життя, хамство – всього лише частина пропаганди, відповідь на «підступні вигадки».
Щоб визначити якість радянського хамства, треба бути істориком, настороженим поглядом оглянути ретроспективу досягнень СРСР – велика частина поцупленого не пішла на користь населенню, оскільки було зроблено погано, неякісно і некрасиво. Але радянські конструктори продовжували красти моделі автомобілів і літаків, залишаючи за собою право знову грубіянити, пропонуючи всьому світу захоплюватись досягненнями радянської промисловості. Це і було великодержавним хамством, заснованим на традиційній злодійкуватості і цілковитій відсутності совісті. Там, в концтаборі під назвою Радянський Союз, обплутаному колючим дротом при величезній кількості вертухаїв, які охороняли спокій комуністичної партії та право на постійне хамство. Більшовики колись придумали собі казку про «світле майбутнє», а коли зрозуміли, що у них нічого не виходить, то хамство замінило інженерно-технічну думку.
Більшовики колись придумали собі казку про «світле майбутнє», а коли зрозуміли, що у них нічого не виходить, то хамство замінило інженерно-технічну думку
Відтоді на величезній території хамство стало головним лейтмотивом усього, що там відбувається – від націоналізму і ксенофобії до лавровського «дебилы, бл..ь», від путінського «замучаетесь пыль глотать» до купи металобрухту під назвою «танк Армата» і «Булави», яка ніяк не злітає. Хамство – «червона лінія» російської дипломатії, коли жоден договір, жодна угода, жоден документ ніколи не виконується через те, що за годину або день у діячів МЗС РФ раптом настає хамське осяяння і вони вирішують робити все інакше, ніж годину тому обіцяли, клялись і підписували. Як тільки начальника російської дипломатії припирають до стінки, від нього летить хамське "Who are you to fucking lecture me?" Зараз товариша Лаврова доповнює дівчина Маша, яку зобов'язали грубіянити більше, якісніше, при цьому пританцьовуючи, виконуючи колінця з властивою шинкарському стилю пристрастю.
Російське хамство – явище постійне, воно починає випромінювати отруйні промені гніву, коли Росію вкотре ловлять на підлості. Обіцяли вивести війська з Сирії, навіть відрапортували, а літаки і досі бомблять, російські військові продовжують гинути. Запитувати Путіна і Лаврова вже втомились, знаючи, що у відповідь полине хамство. Турки говорили – не бомбити сирійських туркменів, Путін відповідав – наша справа. Літак турки збили звичайним способом, не підкрадались, не брехали, як у Кремлі, не вивертались, а вчинили так, як це завжди роблять військові. Вслід за попередженням іде покарання. Кремль впав у тривалу істерику, посилаючи прокльони всьому світу, який спостерігав, як невеликого зросту чоловік біснується від безпорадності.
Турки не вибачались. Взагалі у східних мовах, на відміну від російської, існує багато форм вираження засмучення. Одна з них була написана в листі Ердогана Путіну: сенс звичайний – ми шкодуємо, що ви порушили всі мислимі зобов'язання, тому ми вирішили вас покарати, що в умовах війни – природний спосіб пояснення. Якщо ще й мати на увазі підтекст, то він може виглядати коротше – ми шкодуємо, що збили тільки один літак, але будете грубіянити далі – будуть і наступні жертви. Моя смислова інтерпретація занадто вільна, в Росії все сприйняли занадто прямолінійно. Завдяки пропаганді, цьому вірному другу російського хамства, химерність турецького жалю перетворилась на пряме, грубе і безкомпромісне «вибачте».
Російське хамство – невиліковна хвороба. Воно як черв'як підточує атавізми совісті і честі, руйнуючи логіку і порядність
Нехай будуть вибачення, нехай навіть буде компенсація – це буде перемога турецької дипломатії. Переказані в Росію гроші як компенсація будуть платою за російське хамство. Там, у Кремлі, навіть не розуміють, що робити з цими грошима. Їх можуть звично розікрасти, їх можуть витратити на черговий пам'ятник, але навряд чи віддадуть сім'ї загиблих агресорів. Ердоган – президент, лідер країни, яка останні кілька століть була головним подразником російського імперського хамства. Поганий він президент чи хороший – це вирішувати туркам, але він точно пам'ятає про те, що перевага в політиці і дипломатії – у компромісі. Зрештою, від нього не убуде від вибачень, навіть у тій формі, яка подобається росіянам, а результатом буде добробут у турків – росіяни і так зголодніли, спостерігаючи за стратою турецьких помідорів. На турецькі пляжі знову потягнуться хамуваті росіяни, а послужливі турки будуть вечорами підраховувати прибутки і посміюватись над «великою державою», яка знову поставила себе у становище унтер-офіцерської вдови.
Російське хамство – невиліковна хвороба. Воно як черв'як підточує атавізми совісті і честі, руйнуючи логіку і порядність. За хамством нічого немає, окрім тимчасової агресії і ганьби, яку колись Федір Тютчев умістив у кілька рядків відомого вірша. Напевно, ще є люди, які вслід за російським класиком вважають, що «в Росію можна тільки вірити», але відсоток їх настільки малий, що віра перекреслює все хамство, яким переповнена величезна країна, населення якої прочитає цей текст і звично скаже: це написав русофоб. І будуть праві – до російського хамства звикнути не можна, а якщо воно і є державною політикою, то запитайте у Путіна, чому кількість країн, що бажають його бачити в гостях, стає все меншою і меншою.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
