Брюссель – Чи є в України шанс стати регіональним лідером із поваги до засадничих прав? Чи могла б українська столиця, як Амстердам, завдяки «Маршу рівності» притягувати сотні тисяч глядачів і туристів? Чому режим Путіна перетворив гомофобію на інструмент політики протиставлення Росії Євросоюзу? Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла одна з учасниць недільного «Маршу рівності» в Києві Софі Інт Велд, євродепутат від Нідерландів, яка віддавна бореться за рівність прав усіх груп населення в Україні й за її межами.
– Що Євросоюз радить Києву робити у справі поваги до ЛГБТ-спільноти?
– Насамперед, навести лад у антидискримінаційному законодавстві й законах, спрямованих проти риторики ненависті. По-друге, свою роль відіграє й поведінка самої влади. Якщо влада підтримуватиме й популяризуватиме розмаїття й толерантність, то це впливатиме на населення. Це допоможе долучитись і видатним спортсменам, телезіркам чи іншим лідерам громадської думки до відкритої підтримки ЛГБТ-спільноти. Саме сприйняття розмаїття покращиться. Основний аргумент такий: розмаїте суспільство є більш квітучим і стабільним, це ми бачимо у світі всюди. Отже, йдеться не лише про моральні, а й про матеріальні аргументи на підтримку розмаїття.
– А як щодо того аргументу, що покращення толерантності й поваги серед українського суспільства вплине й на зближення України із ЄС?
– Звісно. І не лише з ЄС, але й із Радою Європи, де українці є членами і де є основне правило: не можна дискримінувати людей через їхню сексуальну орієнтацію. Будьмо відвертими, в державах ЄС теж є багато гомофобії. Однак влада в цих країнах робить усе можливе для захисту й поваги до фундаментальних прав і різноманітності. Дивлячись на сусідні квітучі держави, доходиш висновку, що повага до різноманітності – це добра модель і це краще за культ гомофобії, ненависті й інших форм нетолерантності. Я вважаю, що якщо Україна хоче бути лідером у європейській і міжнародній спільноті, то саме тут вона може покращити свій імідж.
– Деякі статистичні дані свідчать, що тільки невелика частина українців вважає, що ЛГБТ-спільнота може вільно жити й працювати, де їм заманеться. Чи з часом змінюватиметься така громадська думка?
Населення чомусь боїться цих спільнот, бо вони оповиті численними міфами. Влада може докласти зусиль для розвіювання цих міфів
– Я сподіваюся на це, і саме тут урядові є над чим працювати. Населення чомусь боїться цих спільнот, бо вони оповиті численними міфами. Влада може докласти зусиль для розвіювання цих міфів, проводячи освітні заходи, надаючи адекватну інформацію. Молодь уже є більш спокійною й відкритою щодо існування й сприйняття різноманітності. Ми це бачимо на всіх континентах, ставлення людей змінюється. Це станеться і в Україні.
Але ми бачимо й держави, де гомофобію зробили частиною національної й зовнішньої політики. Зокрема, режим Путіна. Я не впевнена, що сам Путін дуже цим переймається, але він використовує гомофобію як політичний інструмент, зокрема, як протиставлення Європейському Союзові. Він пов’язує права ЛГБТ-спільноти із підтримкою Євросоюзу. Тож це стало не лише соціальним, але й політичним питанням.
– Що ви можете порадити представникам ЛГБТ-спільноти в Україні й тим, хто висловлює спротив?
– Мені смішно, бо я бачила багато супротивників «гей-прайдів» у державах, де це залишається дуже проблематичною справою. Спочатку, коли такі марші відбуваються, їх приходить дивитися чимало людей, які налаштовані бачити лякливі й потворні речі. Зрештою, усвідомлюючи, що там ідуть нормальні люди, з друзями, сім’ями, усміхнені, святкові, думки змінюються. А візьміть ще й такий аспект: я з Нідерландів, де в Амстердамі щороку гей-прайд відбувається на човнах через міські канали. Видовище настільки незвичне, що щороку його приходять дивитися півмільйона людей. Підрахуйте, скільки це приносить коштів міському бюджетові й популяризації міста.
Кияни мають себе запитати: який імідж я хочу для мого міста?
Кияни мають себе запитати: який імідж я хочу для мого міста? Чи це має бути відкрите, толерантне й розмаїте місто, де панує креативність і винахідливість? Чи, може, ми хочемо сказати: «наше місто – столиця гомофобії, де немає місця для людей з іншими поглядами, ідентичностями й думками»? Йдеться про міський маркетинг, про те, як ти демонструєш себе світові. Тому є міста, де ще якихось десять років тому на цих маршах було багато насилля й спротиву. Нині «гей-прайд» для них – це саме те, про що йдеться, а саме: про святкування розмаїття, про захід щасливих людей, де участь беруть не лише спільноти геїв і лесбійок, а й представники всіх верств населення. Тому я звертаюся до українців: приходьте і святкуйте різноманітність. Права ЛГБТ, як на мене, – це тест на демократію. Тут ідеться загалом про стан усього суспільства.
