Росіяни вважають своїми головними «ворогами» американців, українців і турків, а «друзями» – білорусів, казахів і китайців. Такими є дані останнього опитування на цю тему, опублікованого експертами московського «Левада-центру». До США погано ставляться 70 відсотків респондентів, до країн об'єднаної Європи – 62 відсотки. При цьому переважна більшість опитаних наголошує, що їхнє сприйняття цих країн і націй обґрунтоване нібито «вічно ворожим», як вони вважають, ставленням США, України і Туреччини до Росії.
Найбільш «вороже» до Росії налаштовані США, вважають 72 відсотки росіян. На другому місці за «індексом ворожості» опинилася Україна, «ворожою» державою її назвали 48 відсотків опитаних – це найвищий рівень за всю історію подібних опитувань. Ще 2015 року про «вороже» ставлення України до Росії говорили лише 37 відсотків росіян. Третє місце в опитуванні російського «Левада-центру» посіла Туреччина: в її «ворожості» до Росії переконані 29 відсотків респондентів, а 2015 року так вважали менше 1 відсотка жителів Росії.
Головним же «другом» і «союзником» Російської Федерації у світі названа Білорусь – у цьому переконаний кожен другий опитаний «Левада-центром» росіянин. На другому місці в «індексі дружби» опинився Казахстан (39 відсотків), на третьому – Китай (34 відсотки, при цьому минулого року в «дружелюбності» Пекіна і китайців до Москви та росіян не мали сумніву 43 відсотки респондентів). Крім того, що не дивно, 10 відсотків, відповідаючи на запитання соціологів, назвали «дружньою» країною Сирію на чолі з Башаром Асадом.
Про символізм цих відповідей і про те, як змінювалися протягом століть образи іноземних «ворогів» і «друзів» Росії, присутність яких була важливою невід'ємною частиною суспільної свідомості, розповідає професор Оксфордського університету, фахівець з історії російської державної ідеології і культурної історії емоцій Андрій Зорін:
– Ідея, що «завжди у нас є ворог», що існують «народи-вороги» Росії, – вона не імперська за своєю суттю, а націоналістична. Оскільки саме в рамках ідеології націоналізму нація сприймається як єдине ціле, єдиний організм і єдина людина. І виникає, відповідно, ідея, що той чи інший народ може бути сам по собі нам ворожий, дружній тощо. Це найбільш класичне романтичне уявлення про націю як про єдиний організм.
– Звичайно, величезну роль в створенні образу ворога чи друга відіграє пропагандистська машина. Можна згадати агітаційні плакати часів ще царської Росії, Першої світової війни, де німці зображені в ролі агресивних горил. Є лубки 200-річної давності, де такими зображували французів. Підтримка стійкості влади за рахунок боротьби з ворогом, зовнішнім або внутрішнім, – це історія не нова, прикладів безліч, але чому ж люди як і раніше із задоволенням, що називається, ведуться на цю приманку?
Те, що Україна сприймається як «ворог», – це перше, дуже симптоматичне визнання того, що російська громадська думка починає розуміти, що українці – все ж таки інший народ
– Приклади, які ви навели – воєнного часу. Цікавіше, коли «ворогів» знаходять в невоєнний час. Є уявлення, і релігійне коріння його, мабуть, в російській історії, про те, що Росія – така єдина хранителька святої віри, оточена «ворогами» з усіх боків, яке потім набуло національного забарвлення. І в цій схемі дуже часто виникає якийсь набір таких ось стійких валентностей. Є «головний ворог», який хоче нас знищити – ним, як правило, в російській історії довго була Франція, але потім ця роль перейшла до Америки. І є ті, кого вони хочуть спокусити, наші начебто «брати», але які нас «зрадили» і перейшли на бік «ворога». І в традиційній російській історії це були зазвичай «окатоличені» поляки! І ми говорили: «Ви ж слов'яни, ну, що ж ви, їй Богу, не розумієте, чи що, що ви – наші «брати?». А вони щось не розуміли – і швидко стали «ворогами». Зараз про поляків всі забули, вони вже мало кого цікавлять, і цю роль «ворогів» функціонально виконують українці. І те, що Україна сприймається як «ворог», – це перше, дуже симптоматичне визнання того, що російська громадська думка починає розуміти, що українці – все ж таки інший народ.
– А якщо говорити про зовнішнього ворога, яка країна стає ним швидше – далека, незнайома, чи сусідня, добре відома? І чи є тут якісь закономірності?
Сьогоднішнє ставлення Росії до США, звісно, пов'язане зі специфічною заздрістю
– Тут є закономірність, тому що це різні ворожості! Є ворожість до сусіда, яка зрозуміла, побутова, і яка пов'язана з тим, що він якийсь інший, не схожий на тебе. А є ворожість до міфічного, дивного, незрозумілого, і вона дуже тісно завжди пов'язана з почуттям, що я хотів би бути таким же, але у мені не вдається. І це завжди повинен бути хтось, на кого я орієнтуюся, кому заздрю тощо. Як в цей образ вписується Америка – очевидно. Сьогоднішнє ставлення Росії до США, звичайно, пов'язане зі специфічною заздрістю. Але це не абсолютно одній Росії властиво, антиамериканський психоз помітний в дуже багатьох країнах. У Європі він дуже широко поширений, особливо в освіченому середовищі.
– Важко собі уявити, що людина захоче жити виключно в оточенні вороже налаштованих сусідів. Але від зовнішньої політики Росії є відчуття, що вона свідомо себе оточує ворогами. І Туреччина, і Україна, і Польща, і Фінляндія, і Грузія, в ту чи іншу епоху, – це все близькі сусіди.
– Воюють же з сусідами, ким ще воювати, як не з сусідом? З Польщею було багато воєн. З Туреччиною теж. З нею все цікаво і загадково, тому що турки були «друзями» зовсім нещодавно, вони були прекрасні наші «брати», а ось китайців ми боялися страшенно. Цікаво було б подивитись, наскільки все це носить регіональний характер. Наприклад, на Далекому Сході Росії китайців теж сьогодні сприймають як кращих друзів чи ні?
– До речі, в цьому шорт-листі «індексу дружби» є Сирія, яку, насправді, і на карті багатьом росіянам знайти буде складно.
– Це лише результат пропаганди, ніщо інше. За цим взагалі немає нічого, крім телепропаганди! Завтра будемо дружити з кимось ще, ну, буде у нас такий ще «друг» чи «ворог». А сьогодні – такий. Це відчуття майже реактивне. Про кого кажуть сьогодні по телевізору, що він поганий або хороший, той, відповідно, «друг» чи «ворог».
– Так в тому і справа, що ту ж Білорусь періодично на російських телеканалах лають. Але її поставили на перше місце, кожен другий росіянин з опитаних вважає, що білоруси – це «брати навік».
– Лаяли, але м'яко. Білорусь трошки себе «якось не так поводить», дійсно, але не так все-таки, як українці, які нас «абсолютно зрадили» і «перейшли на бік Заходу», як зараз вважає громадська думка значною мірою. Це такий набагато серйозніший страх, ніж Білорусь.
– А можна собі уявити країну, державу, жителі якої сказали б: «У нас немає ворогів»?
– Може, в якихось багатих і невеликих країнах це можливо. У державах, впевнених у собі, що не мають великих міжнародних амбіцій і не заздрять сусідам. Для цього потрібно, по-перше, відсутність відчуття програного змагання, і по-друге, відсутність значних амбіцій. Напевно, за цих двох умов таке можливо.
