Аксьонов і медаль ганьби

Спеціально для Крим.Реалії

Голова ради муфтіїв Росії Равіль Гайнутдін вручив кримському гауляйтеру Сергію Аксьонову медаль «За духовне єднання». Голова «уряду» півострова отримав нагороду за активну участь у культурній асиміляції кримських татар.

Нагородження відбулося під час «конференції «Організація хаджу російських мусульман: минуле й сьогодення. Іслам проти тероризму» в Сімферополі.

«Я не підведу, збережемо і мир, і дружбу, і повагу між людьми всіх віросповідань і національностей», – сказав Аксьонов, отримавши медаль. Він у жовтні минулого року вручив Равілю Гайнутдіну кримський нібито орден «За вірність обов'язку», заснований «держрадою» в перші місяці окупації. Тепер головний муфтій Росії зробив жест у відповідь. На тлі переслідування кримських татар, українців, журналістів і громадських активістів на півострові подібне нагородження виглядає як відкрите знущання. Насправді дії Равіля Гайнутдіна мають свою внутрішню єзуїтську логіку.

По-перше, іслам «кремлівського спрямування» й «політичне православ'я» у виконанні РПЦ де-факто є державними релігіями в сучасній Росії. Їх об'єднує безмежне служіння інтересам Кремля і особисто президента Володимира Путіна. Клевретам, які вирядилися в одяг праведників, не потрібно давати команди чи розпорядження. Вони знають, що саме цікавить господаря, і яким чином можна заслужити його подяку, яка має конкретний матеріальний еквівалент.

Такими діями пан Гайнутдін демонструє Києву й цивілізованим країнам, що його влаштовує антикримськотатарська політика московських маріонеток. Поки громадські активісти б'ють на сполох, а правозахисники другий рік обговорюють можливість введення на півострів моніторингової групи з прав людини, головний муфтій Росії їм ніби відповідає: «Ми згодні з геноцидом і асиміляцією корінного народу. Ми Аксьонова ще й нагородимо». У такому світлі так звана медаль «за духовне єднання» – це не стільки символ ісламофобії, скільки хизування нехтування законними правами корінного населення півострова.

По-друге, від початку анексії керівників Татарстану, чиновників і депутатів республіканського парламенту відрядили на півострів для «привернення» кримських татар і залучення їх на сторону Москви. Президент Рустам Мінніханов особисто прилітав до Сімферополя для зустрічей із керівництвом Меджлісу. Аналогічне завдання було й у Равіля Гайнутдіна. Його діяльність не була особливо помітною на тлі бюрократичної тяганини й політичної тріскотні окупантів, які обіцяли золоті гори. Але саме він домігся найбільших успіхів, у порівнянні з іншими емісарами Кремля.

До його «заслуг» варто віднести «вербування» кримського муфтія Еміралі Аблаєва, який зайняв відверто колабораціоністську позицію. Перший рік він ще намагався маневрувати, робити вигляд, що співпрацює з окупантами заради захисту співвітчизників. Тепер маски скинуті. Кримських мусульман обшукують, фабрикують кримінальні справи, ліплять ярлики «терористів» і «екстремістів», не знайшовши в них зброї й вибухівки. Людей кидають за ґрати за нібито поширення «неправильних» думок і суджень. Голова ДУМКС вдає, що нічого не відбувається й усіляко підтакує окупаційній адміністрації, яка всіма силами намагається знищити національні інститути кримських татар.

Окрім цього Равіль Гайнутдін зміг використовувати кримську карту в апаратному протистоянні зі своїм головним конкурентом – Верховним муфтієм Росії Талгатом Таджуддіном. 2014 року його прихильники створили так званий Таврійський муфтіят, кістяк якого склали релігійні діячі, які критикували політику Еміралі Аблаєва під час перебування української влади на півострові. Незважаючи на показушну прокремлівську позицію, новоявлений муфтіят не має істотного впливу на кримських мусульман. Пан Аблаєв за підтримки ради муфтіїв Росії й силовиків намагається узурпувати право одноосібно представляти мусульман півострова.

Кримським татарам нав'язують Казань як національний центр, а казанських татар – як «старших братів». Муфтія Гайнутдіна, мабуть, влаштовує, як «прем'єр» Аксьонов на пару з товаришем Аблаєвим заганяють корінне населення до «Казанського стійла». Почасти повторюється радянська історія. 1944 року більшу частину кримських татар депортували до республіки Центральної Азії. Сталін і його сатрапи розраховували, що народ, ослаблений насильницьким переселенням, асимілюється серед місцевого тюркомовного населення. Після смерті диктатора ситуація особливо не змінилася. Депортованих звільнили від режиму спецпоселення, але повернутися на півострів не дозволили. Як тільки проблема кримських татар вийшла на світовий рівень, радянські дипломати на чолі з горезвісним головою МЗС Андрієм Громиком хором повідомили, що такого народу «не існує». Отже, проблеми немає.

Тепер кримських татар, у культурному й релігійному планах, намагаються змішати з казанськими. Обставини складаються таким чином, що колабораціоністи планують вирішити «кримськотатарське питання» до 2018 року; щоб потім оголосити, що «проблеми не існує», а корінний народ нібито горить бажанням жити в Росії. Горизонт кремлівського планування впирається в майбутню кампанію з виборів президента; що буде далі, ніхто не думає. На місцях, відповідно, також орієнтуються на цю дату. Нагородження Сергія Аксьонова – символічний жест і фінал проміжного етапу. Підім'явши під себе кримського муфтія, окупанти перейшли безпосередньо до «обробки» вірян.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції