Спеціально для Крим.Реалії
Дошки пошани в Севастополі збереглися ще з радянських часів: у кожному з чотирьох районів і міська – на площі Нахімова. Традиційно на них розміщують фотографії тих, ким пишається місто – найкращі вчителі, лікарі, спортсмени, робітники і службовці, ветерани війни і праці. У нашому місті на дошку пошани нерідко потрапляли командири військових частин, дільничні міліціонери, успішні підприємці. Після «російської весни» все кардинально змінилося. Сьогоднішні дошки пошани – як індикатор усієї російської політики.
У Севастополі міську Дошку Пошани за традицією оновлювали щороку напередодні Першотравня. 2014-го захід не відбувся – нова «влада» відклала його до наступного року. Незрозуміло було, кого й за що шанувати.
2015 року на честь ювілею Перемоги вирішили розмістити фотографії ветеранів Великої Вітчизняної війни. Про це оголосили всенародно, дошки пошани відкрили в урочистій обстановці. Севастопольці ідею святкових стендів пошани схвалювали. Говорили: своїх героїв потрібно знати в обличчя. І з цим важко посперечатися.
У цьому вся суть російської влади: пам'ятати про ветеранів у свята й забувати про них у будні
У нинішньому, вже не ювілейному році все залишилось по-старому – на стендах лише фотографії ветеранів. Причому ті ж самі. Їх ніхто не оновлював. І в цьому вся суть російської влади. Пам'ятати про ветеранів у свята й забувати про них у будні. Але буває і крутіше. Так, два роки тому, перебуваючи в ейфорії після олімпіади, влада Сочі забула привітати ветеранів із Днем перемоги, а на урочисті заходи запросили тільки місцевих активістів. Севастопольські керівники теж зуміли образити ветеранів – цього року жителів Севастополя не пустили на парад.
А в цих ветеранських дошках пошани є ще один прояв сучасної російської політики – так зване «перемогобісся», культ Перемоги й він же культ війни. При цьому сумна російська дійсність мало схожа на перемогу, адже пишатися особливо нічим. Тому політтехнологи-маніпулятори вміло зміщують фокус суспільної уваги в минуле: «Дивіться, які молодці ми були! Фашизм перемогли, країну відновили!». Зауважте, не які ми зараз молодці, а які були молодці наші діди. «Дідивоювали», одним словом.
І ніхто ж не згадає, що за Сталіна і Хрущова день 9 травня був робочим. Що співвідношення втрат СРСР і Німеччини було шість до одного. Що громадяни переможеної країни сьогодні живуть у рази краще за народ-переможець.
Культ Перемоги почав уперше прищеплювати Брежнєв. Генерального секретаря обтяжувала військова слава його попередників. Що не кажи, а як воювали політруки, всім відомо. Тому від імені генсека професійні журналісти написали «Малу землю». У 70-ті роки минулого століття студентам і школярам доводилося брошуру вивчати й конспектувати, а для працівників, у робочий полудень, її зачитували політінформатори. Саме за Леоніда Ілліча почали обвішувати ветеранів ювілейними медалями, серед великої кількості яких згодом стали губитися справжні бойові нагороди.
Ідею про народ-переможець підхопили у Путіна. Складно ж пишатися «досягненнями» в залитій кров'ю і спаленій «градами» Чечні. Значить, треба знову «назад у минуле»
Ідею про народ-переможець підхопили у Путіна, особливо коли рейтинг його похитнувся. Складно ж пишатися «досягненнями» в залитій кров'ю і спаленій «градами» Чечні. Значить, треба знову «назад у минуле». Кремль сьогодні займається створенням фетишів, щоб замаскувати своє повне фіаско у зовнішній і внутрішній політиці.
На це витрачається багато бюджетних коштів, зокрема, навіть георгіївські стрічки (які насправді гвардійські, але кого це цікавить в загальному істеричному стані?) закуповуються десятками мільйонів. «Скріпи Перемоги» перетворилися в офіційний релігійний культ. Формулу «дідивоювали» правляче в Росії угруповання використовує в якості ідеологічного обґрунтування свого перебування при владі.
У Севастополі всі гримаси російської дійсності відображаються, як у дзеркалі. Місцева влада зі шкіри пнеться, намагаючись підтримувати серед населення захоплення досягненнями далеких років.
Минуле країни тяжіє в Росії над сьогоденням і не дає їй розвиватися. В Росії не вчаться у минулого, а поклоняються йому. «День Перемоги» перетворився на черговий ідеологічний штамп, покликаний підтримувати рейтинг путінського режиму. Ті ж, хто цю перемогу здобував кров'ю і потом стали сьогодні інструментом у руках кремлівських маніпуляторів. Перетворились на забутий за життя полк.
Але найстрашніше, що в свідомості російського обивателя війна перетворилася з жахливої події, немислимого, найгіршого, що може статись – у святкову картинку, з салютом, ветеранами й георгіївськими стрічками.
Андрій Покровський, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
