Спеціально для Крим.Реалії
Насильницьке переселення кримськотатарського народу, здійснене сталінським режимом у 1944 році, – одна з найтемніших подій у багатовіковій історії півострова. Для «влади» республіки 18 травня – незручна дата, особливо з урахуванням того, що в сучасній Росії намагаються поєднати сталінські адміністративні «напрацювання» і монархічні атрибути в публічній політиці. Кремль і його кримські прислужники відкрито взяли курс на стирання з національної пам'яті трагічних подій і культурну асиміляцію корінного народу.
Кримські татари в більшості проігнорували заходи, що проводилися містечковою «владою», але зібралися на жалобні молебні. Поки в Україні обговорювали створення національної автономії, захист прав корінного населення, на півострові окупанти вирішили «порадувати» кримських татар, встановивши якийсь «пам'ятник» жертвам депортації. З дозволу сказати, меморіал являє собою звичайний товарний вагон на станції Сірень Бахчисарайського району. Тут у чорний травневий день 1944 року для багатьох кримських татар почалася дорога смерті. Без медичної допомоги, їжі, пиття і людських умов взагалі. Людей похилого віку, жінок і дітей везли, як худобу. Ховати трупи не дозволяли. Солдати НКВС викидали померлих, не виявляючи жодного співчуття.
З усього цього окупанти пропонують запам'ятати тільки вагони. Щоправда, так званий віце-прем'єр Руслан Бальбек відзвітував перед журналістами, що до 2019 року на станції буде цілий комплекс. Вагон – лише одна з частин. Згідно з проектом, «меморіал» жертвам депортації зведуть у вигляді хліва з розломом посередині. У ньому хочуть обладнати музей, що розповідає про насильницьке переселення. Освітлення в хліві буде приблизно таким, як у вагоні для худоби, щоб краще передати атмосферу історичного моменту. За ним розташується сама теплушка. Вінчати цей витвір будуть мечеть і православна каплиця як символи єднання «багатонаціонального російського народу».
У кримському політикумі багато латентних і явних татарофобів. Ними рухає комплекс неповноцінності й виразне розуміння того, що вони на півострові – приблуди, які зайняли чужий дім
Проектувальники спеціально відмовилися від об'ємних статуй. Інакше б картина була зовсім іншою: чекісти-карателі, застиглі від жаху старі, жінки, які притискають до грудей дітей і нехитрі пожитки. У нинішніх умовах окупанти не можуть собі такого дозволити. У кримському політикумі багато латентних і явних татарофобів. Ними рухає комплекс неповноцінності й виразне розуміння того, що вони на півострові – приблуди, які зайняли чужий дім. Під час перебування української влади в Криму вони із занепокоєнням чекали чергової річниці депортації, розцінюючи жалобні заходи як персональний виклик. Тепер їм підвернулася можливість переробити політичні декорації під себе, «обрізавши» найбільш незручні історичні фрагменти.
Кримськотатарські колабораціоністи і кремлівські куратори, які стоять за ними, намагаються видавити із суспільної пам'яті та публічної дискусії питання геноциду 1944 року. Нівелювання складних тем, карнавалізація протестних настроїв – апробована політична технологія, яку зараз застосовують проти корінного народу. Показушні гуляння на Хидирлез, спроба нав'язати корінному народу образ добродушних і недалеких аборигенів, загальний одобрямс на місцевих телеканалах націлені на створення ілюзорної картинки політичної стабільності.
У цьому світлі «колоритно» виглядала зустріч кримського муфтія Еміралі Аблаєва з Марією Романовою та цесаревичем Георгієм Романовим – нащадками царської династії. Вона відбулася саме 18 травня. Під час милої бесіди княгиня кинула кілька беззмістовних фраз про необхідність взаємоповаги і мирного співіснування між представниками різних релігій. У відповідь муфтій розповів, що головне для нього – зберегти національну самобутність і традиції народу. Про переслідування, затримання, обшуки в будинках кримських мусульман він дипломатично промовчав, щоб не бентежити монаршу особу подібними «дрібницями».
Саме з приходом Російської імперії на півострів почалися депортації та утиски корінного народу
Голова ДУМК забув або зробив вигляд, що не пам'ятає, що саме з приходом Російської імперії на півострів почалися депортації та утиски корінного народу. З таким же успіхом можна провести зустріч із спадкоємцями Йосипа Джугашвілі, обговорити з ними питання міжнаціональної гармонії на півострові, запевнивши, що справи його предка принесли кримським татарам багато користі.
Вельми показово, що, порадившись із княжною, пан Аблаєв помчав до Казані на черговий всеросійський форум татарських релігійних діячів «Національна самобутність і релігія». Там він виступив на секції, присвяченій питанням ісламського виховання татарської молоді. Духовний керівник журився, що молоді хлопці останнім часом потрапляють під вплив «недоброзичливих людей». І нібито винні в цьому дорослі. Тому, зазначив пан Аблаєв, він має намір більш ретельно стежити за майбутнім поколінням. Тобто він прямо вказав, що особисто готовий брати участь у зміцненні «багатонаціонального російського народу» на півострові.
Кримськотатарський муфтій свідомо вирушив на захід, який стосується самобутності іншого народу. Еміралі Аблаєв поводиться так, немов між кримськими і казанськими татарами взагалі немає жодних відмінностей. Тут ми бачимо повторення кремлівської байки про те, що українці та росіяни – «один народ». Російська влада руками таких, як пан Аблаєв, намагається нав'язати кримським татарам модель, яку вони успішно відпрацювали на казанських татарах. З тією різницею, що у них є своя, нехай і картонна, державність, а кримським татарам нахабно відмовляють у власній історії, можливості самостійно провести жалобні заходи і вшанувати пам'ять тих, хто назавжди залишився в місцях заслання.
Сергій Стельмах, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
