Спеціально для Крим.Реалії
Після Лютневої революції 1917 року через два місяці найбільша російська партія РСДРП чітко позначила давній розкол – на більшовиків і меншовиків. До тимчасового уряду не ввійшов жоден соціал-демократ, а більшовики задумали переворот, який потім голосно назвали «Великою жовтневою революцією». Події відбувались у Петрограді й частково в Росії, а на околицях Російської імперії місцеві політики вирішили скористатися моментом і де створити, а де й відтворити оновлені держави.
У Грузії з'явився шанс стати самостійною країною, чим і скористалися меншовики з Соціал-демократичної партії Грузії і двох інших – соціалісти-федералісти й націонал-демократи. 26 травня 1918 року в Тбілісі оголосили про незалежність Демократичної республіки Грузія. 7 травня 1920 року підписали Московський договір – Росія визнавала суверенітет Грузинської демократичної республіки. В лютому 1921 року Грузію захопила Червона армія. Грузинські більшовики на чолі з Йосипом Джугашвілі (Сталіним) вичікували три роки, щоб розправитись із опонентами й ворогами – з керівництвом незалежної Грузії. Сталін уже був на той час впливовим російським політиком, який інтригами і підсиджуванням колег фактично змусив Леніна почати захоплення Південного Кавказу.
Нова країна починала своє існування з проблем – зі спроб після Лютневої революції об'єднати національні інтереси етнічних вірменів і азербайджанців і створити Закавказький комісаріат, за розпорядженням Тимчасового уряду. Закавказький сейм не визнав результатів Брестського договору, що викликало агресію з боку Османської Туреччини. Допомогла Німеччина, зуміла налагодити стосунки з Туреччиною, і 26 травня 1918 року в Тбілісі була проголошена незалежність Грузії. За невеликий термін існування нову Грузію визнали Горська республіка, Кубанська Народна республіка, Україна, РРФСР, Польща, Німеччина, Італія, Франція, Великобританія й інші країни.
Ленінці одразу після перевороту 1917 року почали захоплення територій, які вирвались із імперських обіймів і почали самостійне життя
Серед усіх договорів, що підписувала Росія, особливе місце займають ті, що підписували більшовики. Ленінці одразу після перевороту 1917 року почали захоплення територій, які вирвались із імперських обіймів і почали самостійне життя. Серед них найуспішнішою країною стала Грузія, яка оголосила незалежність 26 травня 1918 року, встигла створити уряд і провести парламентські вибори. Грузію визнали країни Антанти і противники більшовиків, Білий рух. У травні 1918 року в Тбілісі проголосили незалежність трьох кавказьких країн – Грузії, Вірменії й Азербайджану. Через два роки більшовики почали їх поперемінно захоплювати: навесні 1920 року захопили Азербайджан, наприкінці того ж року – Вірменію. 15 грудня 1920 року Кавказьке бюро ВКП (б) наказало 11-й армії перейти кордон Грузії, але потім операцію із захоплення скасували – Ленін був проти. 12 січня 1921 року Пленум Центрального комітету знову відхилив пропозицію Кавказького бюро, але, не зважаючи на те, що Ленін був, як і раніше, проти, Сталіну і Троцькому вдалося схилити бюро на свій бік. Уже через місяць було сформовано військове угруповання під командуванням Володимира Гіттіса. У ніч на 12 лютого 1921 року в Борчалінському й Ахалкалакському повітах Грузії місцеві комуністи підняли повстання, скоординоване з командуванням 11-ї армії. Більшовиками були зайняті Горі, Душеті й весь Борчалінський повіт. Ленін, нарешті, віддає наказ штабу Кавказького фронту, і 16 лютого Ревком Грузії на чолі з Філіпом Махарадзе проголошує «Грузинську радянську республіку» і звертається із проханням про військову допомогу до уряду РРФСР.
Така класична схема випробувана згодом більшовиками багато разів, особливо коли проросійські сепаратисти звертались за моральною і військовою допомогою в балтійських країнах, в Україні й Білорусі, Абхазії, «Південній Осетії», Придністров'ї й Карабасі. Точно так Кремль зробив 1992 року в допомогу Таджикистану, беручи участь у громадянській війні на боці нинішнього уряду. З тієї ж причини наприкінці грудня радянська армія увійшла до Афганістану, була придумана красива причина – «інтернаціональна допомога». Захоплення країн Південного Кавказу на початку 20-х років відбувалось за однією схемою – за допомогою місцевих більшовиків, які звертались за допомогою до Москви, введення Червоної армії і проголошення радянської влади.
Відмінною рисою всіх більшовицьких переворотів – від Леніна до Путіна – було кримінальне підґрунтя. Це потім радянська пропаганда старалася щосили, розповідаючи про «вірних ленінців», «борців за світле майбутнє», насправді лідерами більшовиків були банальні кримінальники, а в Грузії – ще й рецидивісти, які відсиділи по кілька термінів за грабежі, як Сталін на прізвисько «Коба», або за контрабанду зброї, як Григол Орджонікідзе на прізвисько «Серго». Власне, поділ на більшовиків і меншовиків був здебільшого ментальним, оскільки крило меньшовиків РСДПР було інтелектуальним, а серед більшовиків було більше кримінальних авторитетів.
Коли Червона армія увійшла до Тбілісі, то «переможці» більшовики почали захоплювати для себе найкращі будинки
Ця кримінальна історія супроводжуватиме весь період радянської влади, повторюючись у різних ситуаціях і подіях. Як у сепаратистських війнах, наприкінці існування СРСР у війнах брали активну участь бандити – досить подивитися, наприклад, на надгробки на меморіальних кладовищах на Донбасі чи Степанакерті. Коли Червона армія увійшла до Тбілісі, то «переможці» більшовики почали захоплювати для себе найкращі будинки. Філіп Махарадзе, наприклад, захопив найшикарніший маєток у Сололакі, що належав тбіліському купцеві Аркадію (Аршаку) Мілову. Як водиться, більшовики створювали собі блага за рахунок інших, прикриваючись гаслами про «соціалістичну доцільність».
Але повернемося до російсько-грузинського договору 1920 року. 7 травня член Установчих Зборів Грузії Григол Уратадзе – від Грузії, і заступник Народного Комісара із закордонних справ Лев Карахан – від Росії, підписують «особливий договір», у якому в першому ж абзаці написано: «Росія беззастережно визнає незалежність і самостійність Грузинської Держави, відмовляється добровільно від усяких суверенних прав, котрі належали Росії у ставленні до грузинського народу й землі». У тексті визначені межі Грузії, які Росія зобов'язувалася дотримуватися, але у статті 5-й Росія висунула жорсткі умови щодо будь-яких людей, які допомагали Грузії у створенні власної армії чи консультували, аж до конфіскації зброї, судів та іншого. Це був майже ультиматум для втручання у внутрішні справи суверенної держави.
У наступній, 6-й, статті Росія зобов'язалася «не допускати на своїй території перебування й діяльності будь-якого роду груп і організацій, що претендують на роль уряду Грузії чи частини її, а також усякого роду груп і організацій, що мають на меті повалення уряду Грузії». Це зараз виглядає дуже смішно, безглуздо і брехливо, оскільки в той час, коли готувався договір, Червона армія захопила незалежний Азербайджан і готувалась до розправи над суверенною Вірменією. І ще одна безглуздість у договорі – Росія наполягала на тому, щоб Грузія не переслідувала російських і грузинських комуністів.
Більшовики почали будувати майбутню радянську імперію із захоплення колишніх околиць Російської імперії ще 1918 року
Підписання договору викликало невдоволення у Тбілісі: багато хто розумів, що договір кабальний, що вимагає більше поступок від Грузії, ніж превенцій від Росії. Зрозуміло було, що Росія зволікає із захопленням Грузії, оскільки витрачає багато сил і коштів на війну з Польщею, але після захоплення наприкінці 1920 року незалежною Вірменії стало зрозуміло, що наступною країною для російської агресії стане Грузія. Більшовики почали будувати майбутню радянську імперію із захоплення колишніх околиць Російської імперії ще 1918 року, розправившись із Україною й Білоруссю, назрівала велика війна в Центральній Азії. Грузія стала черговою жертвою, ще раз із початку 1801 року обдуреною Росією.
Як і після першої окупації 1801 року, грузини не могли спокійно сприймати тепер більшовицьку окупацію – протягом 1923-1924 років готувалося велике повстання під проводом полковника Какуци (Кайхосро) Чолокашвілі. Уряд демократичної Грузії, який емігрував до Франції, визнавався Парижем до середини 30-х років, грузинські офіцери на той час служили в польській армії, а під час Другої світової війни частина з них воювала в німецькій армії з однією надією – звільнити Грузію від більшовизму. Як і Західна Україна, Грузія була форпостом боротьби з радянською владою: досі той час у грузинській мові називається презирливо – «комуністебіс дро», «часи комуністів».
Росія ще кілька разів обдурить Грузію, яка, як могла, пручалася комуністам – 1956, 1978, 1989 років, було багато дрібних сутичок і акцій протесту. Черговий обман був на початку 90-х років, коли практично за участю російської армії була анексована Абхазія і Цхінвальський регіон («Південна Осетія»). Наступний договір, що був підписаний 1994 року – про дружбу й військову співпрацю, був ратифікований парламентом Грузії, але відкинутий Державною думою.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
