У наш час уже чимало відомо про депортацію кримськотатарського народу, однак у цій історії залишається ще чимало білих плям. Відповіді на багато питань дають свідки тих подій і раніше «суворо засекречені» документи, які стають доступними тільки сьогодні.
Важливість проведення подальших досліджень історії депортації викликана як болем тих, хто втратив у депортації своїх близьких, так і важливістю проблеми відновлення прав кримськотатарського народу в Українській державі і визнання факту геноциду у світовому масштабі.
12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар 1944 року геноцидом. А кілька днів тому, 11 травня 2016 року український парламент ухвалив звернення до ООН, Європейського парламенту, ПАРЄ, ОБСЄ і світових лідерів зі вшанування пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу і засудження порушень Росією прав і свобод кримськотатарського народу.
Це, безумовно, серйозні кроки Української держави на шляху до політичної і моральної реабілітації народу, який зазнав геноциду і сьогодні знову став об'єктом дискримінації вже на своїй історичній батьківщині в Криму.
Правда про депортацію була вироком радянському режиму, який аж до кінця 1980-х років утримував людей у місцях вигнання
У наші дні вже важко уявити, що всього три десятиліття тому в СРСР мало що було відомо про такі жахливі сторінки історії, як депортації народів, зокрема кримськотатарського. Влада не лише приховувала правду, а й безжально карала тих, хто наважувався говорити правду про вчиненні нею злочини.
Інакше і бути не могло: правда про депортацію була вироком радянському режиму, який аж до кінця 1980-х років утримував людей у місцях вигнання. Ось чому навіть документ про депортацію – Наказ Державного Комітету Оборони «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року – був розсекречений тільки в 1990 році.
Деякий час назад під час архівних досліджень у Російському державному військовому архіві я виявила комплекс матеріалів, присвячений депортації кримських татар із Судакського регіону Криму.
Тут зберігається солідний масив документів, у яких ретельно і дуже скрупульозно прописана «військово-чекістська операція з виселення спецконтингенту» з Криму. Тут є і інформація про чисельність кримськотатарського населення в кожному селі цього регіону, і плани розрахунку сил і засобів, і карти оточення населених пунктів, і маршрути проходження машин.
У той час, коли радянські солдати, зокрема і кримські татари, бились на фронтах, Сталін воював із власними громадянами, виселяючи цілі народи з місць їхнього споконвічного проживання
Вражаюче: у той час, коли радянські солдати, зокрема і кримські татари, бились на фронтах, мільйонами залишаючись навіки на полях битв, Сталін і його оточення воювали із власними громадянами, виселяючи цілі народи і етнічні групи з місць їхнього споконвічного проживання. Тих, хто не відповідав сталінському уявленню про надійність, виявилось чимало – за інформацією дослідника Павла Поляна, тільки депортаційних операцій було щонайменше 52.
Вчитаймось у сухі рядки військових документів: детально підрахований «спецконтингент» у селах, детально розписані час виселення, маршрути і шляхи проходження машин з людьми...
Ось, наприклад, про що йдеться в наказі «по оперативному району НКВД, НКГБ СРСР Судакського району Кримської АРСР» від 13 травня 1944 року – тобто за п'ять днів до депортації. Його тема – «Про заняття гарнізонів оперативними групами у Судакському районі Кримської АРСР».
Під «гарнізонами» в цьому випадку мають на увазі населені пункти Судакського району. Згідно з наказом, «під кінець дня 13.05.44 року в Судакському району зайняти наступні гарнізони» – Кози, Токлук, Шелен, Ворон, Айсерез, Капсихор, Отузи, Арпат, Кутлак, Судак, Малий Таракташ, Великий Таракташ, Суук-Су.
Завдання військових і чекістів розписані в документі до найдрібніших деталей:
«Провести приховану підготовчу роботу з виселення татарського населення, для чого:
а) провести глибоку розвідку усіх селищ, у яких передбачене виселення;
б) відповідно до кількості контингенту, який виселяється, ставити весь особовий склад із розрахунку 10 сімей на одного оперпрацівника і 3-4 людини особового складу військових підрозділів;
в) підрозділам підібрати за околицями селищ площі для зосередження виселенців і відіслати й організувати відповідну охорону;
г) організувати рекогносцировку маршрутів конвоювання і скласти план охорони під час перевезення;
д) провести, відповідно до особливих вказівок, необхідні оперативні заходи;
Детальні вказівки про час, про додаткові кошти посилення і транспорту будуть подані додатково.
І жодного рядка про те, що «спецконтингент» – це жінки, діти, люди похилого віку – громадяни Країни Рад; відтепер і назавжди вони – зрадники Батьківщини...
2. Начальникам гарнізонів скласти списки тих, кого виселяють, розстановки особового складу для проведення операції, схеми розстановки особового складу із зазначенням пункту зосередження, схеми маршруту та схему оточення і надати нареченим у штаб оперативного району під кінець дня 14.5.44 року.
3. Попередити весь особовий склад про суворе дотримання військової таємниці.
Начальникам гарнізонів з отриманням цього наказу повідомити підлеглих і оперативних працівників і особовий склад військових підрозділів, що останні прибули в цей населений пункт для маневрів. Основне завдання довести тільки після отримання відповідного наказу.
4. Попередити про об'єктивну відповідальність весь особовий склад опергруп і військові підрозділи, про недопущення випадків мародерства, пияцтва та інших аморальних явищ, що ганьблять високе звання чекіста.
5. При проведенні операції особистий обшук виселенців і приміщень виселенців суворо обов'язковий, тому що у населення є велика кількість зброї.
6. Начальником перекидання спецконтингенту призначаю заступника командира 261 ОСП майора Туруєва.
7. Негайно розпочати відбирання зброї в усіх партизан і бригадмільцях».
І ось уже відправляються в Центр переможні реляції про успішне завершення чекістсько-військової операції: «Не зважаючи на короткий підготовчий період (3 дні) і відсутність необхідного часу для ретельного обліку та вивчення спецконтинента переселенців, місцевості і населених пунктів у стислі терміни для проведення самої операції, а також залучення з ходу 298 СП, вірменського і грузинського прикордонних загонів до операції, частини дивізії з поставленими перед ними завданням впорались».
А далі – величезний список подяк (зокрема і грошових) – «за високу дисциплінованість, організованість, пильність, чекістську кмітливість і вміння зберігати військову таємницю». І жодного рядка про те, що «спецконтингент» – це жінки, діти, люди похилого віку – громадяни Країни Рад; відтепер і назавжди вони – зрадники Батьківщини...
У цих документах чимало прізвищ тих, хто здійснював виселення тисяч ні в чому не винних людей. Ніхто з них не отримав покарання за скоєне, і лише одиниці усвідомили свою провину і публічно покаялись...
У цих документах чимало прізвищ тих, хто здійснював виселення тисяч ні в чому не винних людей. Ніхто з них не отримав покарання за скоєне, і лише одиниці усвідомили свою провину і публічно покаялись...
Один із небагатьох – генерал-полковник Степан Кашурко. Він розповів про акції геноциду в чеченському аулі Хайбах, здійснені комісаром ГБ 3-го рангу Гвішиані.
Будучи не в змозі забезпечити транспортування жителів цього аулу під час депортації чеченців у лютому 1944 року, внутрішні війська зігнали людей у колгоспну конюшню і підпалили. Тих, хто намагався втекти, розстрілювали. Розстріляли і жителів прилеглого аулу, села, навколишніх хуторів. Багато подробиць цієї трагедії вдалось відновити завдяки генерал-полковнику Степану Кашурку. Свого часу Кашурко сам брав участь у депортаційних заходах в Естонії, але йому вистачило мужності визнати свою провину, а в 1960-і роки, ще за радянських часів, зайнятись розслідуванням геноциду в Хайбаху...
Хочеться вірити, що визнання Українською державою і світовою спільнотою депортації кримських татар як геноциду ініціює новий «Нюрнберзький процес», який не лише назве імена ідеологів, співучасників і виконавців геноциду, а й притягне злочинців до відповідальності. Багато з них уже залишили цей світ – але це потрібно не мертвим, а живим – щоб подібні злочини влади проти людей і цілих народів не повторювалися знову і знову...
