Три роки тому, 17 травня 2013-го, у найкращому кінотеатрі Сімферополя була запланована прем'єра першого в історії повнометражного художнього фільму про депортацію кримських татар – «Хайтарма». Колись я напишу про те, як ми всі мріяли про нього, виношували, немов довгоочікувану дитину, сперечались, яким він буде...
На найвищому рівні підготувався до цієї воістину історичної події телеканал ATR, були запрошені ті, хто пережив депортацію, статусні гості, в тому числі соратники героя фільму, двічі Героя Радянського Союзу Амет-хана Султана – ветерани-льотчики, які прибули з Росії.
Чекаємо. Захід затримується.
Дізнаємось від генерального продюсера фільму Ленура Іслямова причину – генконсул Росії в Сімферополі Андреєв (який фільм не бачив) забороняє ветеранам-льотчикам йти на прем'єру, оскільки вважає фільм необ'єктивним, і Росія на цьому заході не може бути представлена на такому високому рівні – «делегацією, що складається із групи видатних радянських льотчиків, включаючи космонавтів».
Тоді ми були здивовані: стільки декларацій про реабілітацію депортованих народів, включно з кримськими татарами, ухвалили і за радянських часів, і в Російській Федерації – і раптом такий демарш від високопосадовця.
Прем'єра фільму пройшла чудово – і це слабко сказано.
Це був один із найщасливіших днів нашого життя. Було відчуття щастя і розуміння, що тепер усе буде добре
Ніколи не забуду ту мить, коли закінчився фільм. Спочатку тиша, потім – оплески і овації!
Сльози старих, ні – всього залу. Плачуть ридма правозахисниця і дисидент Айше Сеїтмуратова і журналістка Ліля Буджурова, яка веде її під руку.
Ленур Іслямов того дня отримав обіймів і подяк стільки, скільки мало хто отримував за своє життя.
Це був один із найщасливіших днів нашого життя. Було відчуття щастя і розуміння, що тепер усе буде добре. Потім фільм «Хайтарма» переможно пішов екранами світу, а генконсул Андреєв звільнився.
Цей епізод я весь час згадував у дні, коли почалась істерика в російських ЗМІ, та і в деяких дрімучих українських – про те, що «пісня Джамали – не формат, що «тупі європейські домогосподарки і геї – основні глядачі конкурсу, їм це не цікаво», ну і, звісно, що депортація – це типу розважальні пригоди «в пошуках кращої долі».
У суботу все встало на свої місця.
І знову було загальне єднання і відчуття, що тепер усе буде добре.
Перемога Джамали – це торжество здорового глузду над абсурдом.
Це перемога Правди над Брехнею.
Із чим я всіх нас і вітаю!
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
