Після Майдану діалог між церквами в Україні так і не активізувався. Про це заявила в інтерв’ю Радіо Свобода віце-президент Української асоціації релігієзнавців Людмила Філіпович. Не вбачає експерт зрушень і на шляху можливого об’єднання Української православної церкви в єдину церкву. Не сприяє такому діалогу УПЦ (Московського патріархату), більшість кліриків якої прагне бути в полі впливу Москви, стверджує Філіпович. Водночас вона віддає належне окремим священикам-капеланам, які надають духовну підтримку воїнам ЗСУ й мешканцям Донбасу на підконтрольних Києву територіях. Експерт відзначає ініціативу Петра Порошенка упорядкувати службу капеланів у війську, але дивується, що президент вдався до цього лише через понад два роки війни.
– Чи пожвавися діалог між церквами після Майдану?
– Він мав би пожвавитися після Майдану, але нині ситуація така, що церкви впали в кому. Я маю на увазі Українську православну церкву (Московського патріархату). Здається, вона не зовсім зрозуміла, що відбулося, лише поодинокі представники підтримали ці перетворення, а решта вважає, що ми маємо бути в полі впливу Москви й поминати Кирила. Тому навряд чи варто очікувати якихось перемовин найближчим часом.
Інші церкви себе виявляють абсолютно притомно, зріло. Розуміють, що треба налагоджувати зв’язки не тільки з державою і суспільством, а й між собою. Ми бачимо це взаєморозуміння у рамках Всеукраїнської ради церков, і в тих проектах, які сьогодні в Україні здійснюють.
– Чи можливе об’єднання Української православної церкви в єдину церкву? Є розуміння того, що Україні це потрібно?
– Розуміння, мені здається, є. Як мета – це сприймається всіма дуже позитивно, а ось різночитання починаються тоді, коли думають про шляхи й методи появи помісної православної церкви. Якби в нас суспільство було достатньо демократичним і церкви також яскраво демонстрували демократичні підходи до життя, це виглядало б як рівноправне об’єднання. У такому випадку не відбулось би зрушень у парафіях, усі б просто заявили, що належать до єдиної церкви.
Будемо чекати, коли позиції і соціальний статус у церкві не будуть такими вирішальними і об’єднавча мета стане пріоритетнішою, ніж престол
Усе значно складніше на рівні середньої ланки та ієрархів, бо на одну митрополію припадає один митрополит. А на сьогодні претендентів, як мінімум, три: православної церкви Московського патріархату, Київського патріархату й Української автокефальної православної церкви. Тому будемо чекати, коли позиції і соціальний статус у церкві не будуть такими вирішальними, й об’єднавча мета стане пріоритетнішою, ніж престол.
– В умовах, коли в Україні вже понад два роки триває війна, церкви мають вплив на ситуацію?
– Я думаю, церква не має впливу, інакше – війна б уже закінчилася. Я думаю, мав би звернутися канонічно визнаний Російською православною церквою предстоятель Української православної церкви Онуфрій до свого патріарха Кирила й попросити його сприяння в Путіна завершити це безумство. Оскільки ми бачимо продовження бойових дій, то можемо зробити висновок, що церква ніякого впливу на ці процеси не має.
Капелани надають духовну підтримку нашим воїнам і тим людям, які проживають на підконтрольних українській владі територіях
Інша справа, що там роблять окремі священики як капелани. Без сумніву, їхній вплив там дуже відчутний, оскільки вони надають духовну підтримку нашим воїнам і тим людям, які проживають на підконтрольних українській владі територіях.
– Президент Петро Порошенко заявив, що доручить Міноборони упорядкувати службу капеланів у війську. Капеланство у Збройних силах – реальність чи лише декларації можновладців?
– Добровольці – це реальність чи упорядкованість? Це реальність, і державні органи були вимушені включити їх до складу Національної гвардії. І тепер хлопці воюють не як добровольчі об’єднання, а у складі постійних військових сил. Так само і з капеланами. Це люди, які без усяких наказів президента Порошенка, по волі свого серця й по своїй вірі в Господа Ісуса Христа вирішили, що їхнє місце не в теплих церквах на заході чи в центрі України, як кажуть, «під пахвою у матушки», а на передовій. І вони як мужчини, і як духовні воїни мають бути біля тих, хто їх потребує. І я знаю, там зараз перебувають приблизно 250 капеланів.
Громадянське суспільство значно зріліше за нашу владу
Добре, що держава реагує, але треба це робити скоріше, не через два роки, а наперед трошки передбачати події. А тут ми бачимо, як держава гальмує, і зараз ці бюрократичні різноманітні вимоги намагається впорядкувати. Треба було робити це раніше. Держава доволі повільно розвертається до проблем: не було б волонтерів – не було б чим воювати, якби не капелани – не було б кому надавати духовну підтримку воїнам. Але це добре і, в принципі, говорить про те, що громадянське суспільство значно зріліше за нашу владу.
