Спеціально для Крим.Реалії
25 квітня в російському Криму прийняли програму газифікації півострова. Як говорить документ, до 2020 року передбачається досягти 98%-го рівня газифікації. З федерального бюджету планують направити 35,3 мільярда рублів, з бюджету Криму – 2,9 мільярда рублів. Власні засоби підприємств та інвестиції становлять 2,3 мільярда рублів.
Раніше, наприкінці 2014 року, російська влада Криму вже обіцяла, що націоналізовані нуворишами «нафтогазоносні» потужності повністю забезпечать «автономне плавання».
Потім російська влада півострова почала говорити про те, що вже забезпечує себе кримським газом, але вела «дуже тихі» перемовини з Москвою про будівництво газопроводу з Краснодару. З’явилися припущення, що газ будуть качати у реверсі, навпаки – до Краснодару.
Далі знову вирішили різко збільшувати добування місцевої нафти, використовуючи «приватизований» «Чорноморнафтогаз», який перебуває під міжнародними санкціями. Основа – напрацювання колишнього СРСР за родовищами, які дивовижним чином виявилися зареєстрованими у відповідному відомстві – «Роснедра», – Федеральному агентстві з користування надрами Росії. У російському державному кадастрі родовищ та проявів корисних копалин обліковані такі нафтові родовища Криму: Семенівське, Приозерне, Актаське, Войковське, Борзовське. Опис хімічного складу нафти Семенівського родовища можна знайти у Довіднику хіміка, видання «Недра», 1980 рік, опублікованому в глобальній мережі. Інші нафтові родовища обліковані російською владою згідно з паспортами та документами минулого століття, які не є доступними простим людям. Але вони доступні на сайті Геоінформ України, де вони є власністю України.
Нафтовий, мазутний та бензиновий бізнес Криму залишається в одних і тих самих руках
Судячи зі списку компаній, діяльність яких координує російське мінпаливенерго Криму в галузі забезпечення паливом та нафтопродуктами, а також, зважаючи на поспішну ліквідацію та передачу Феодосійської нафтобази до складу захопленого «Чорноморнафтогазу», можна вважати: нафтовий, мазутний та бензиновий бізнес Криму залишається в одних і тих самих руках. Збільшення планів нафтодобування аж ніяк не має на меті створення експортного потенціалу півострова. Нафту завозять для того, щоб «заробляти» – адже чужим продуктом можна спекулювати.
Поклади нафти в Криму є, але вони малочисельні та є непридатними для широкої промислової розробки свердловин, отримання надприбутку
На першому всеросійському форумі «Гособоронзаказ-2016: реформа», який відбувся в будинку уряду Москви у квітні цього року, керівник Федеральної антимонопольної служби Росії Ігор Артем'єв навів такий приклад: «У Криму забезпечення паливно-мастильними матеріалами всіх російських військ, які там перебувають, віддано одній фірмі без проведення будь-яких конкурсів. І за наявною у ФАС інформацією, без будь-яких інвестиційних обтяжень. Це – не зовсім правильно».
Безумовно, поклади нафти в Криму є, але вони малочисельні та є непридатними для широкої промислової розробки свердловин, отримання надприбутку.
Крим просто перетворюють на «великий нафтопереробний завод», щоб забезпечити мазутом теплові електростанції, паливом – військові частини, кількість яких на півострові продовжує зростати. А разом із тим – створити тепличні умови для кримських нинішніх і майбутніх «нафтових баронів», які мають тепер не народні, але власні нафтові родовища.
Невдовзі з’явилися повідомлення про те, що в санаторіях Криму навіть лікуватимуть нафтою, але тюменською!
Крим перетворюють на «великий нафтопереробний завод», щоб забезпечити мазутом теплові електростанції, паливом – військові частини. А разом із тим – створити тепличні умови для кримських «нафтових баронів»
Про думку професіоналів та «китів» російської нафтохімії з приводу глибокого відставання всього нафтового та нафтопереробного комплексу Росії, а також існуючих проблем з реалізацією важкої нафти (оскільки легка, придатна для швидкого отримування палива, закінчується) розповів у своєму фільмі російський журналіст Сергій Брільов.
На світовому ринку нафти є свої правила та закономірності. Вийти на нього місцевим кримським нафтовикам також навряд чи вдасться. Тут грають у свою гру ОПЕК та «інші», в яких виникли серйозні труднощі.
ОПЕК – Організація країн-експортерів нафти (англ. The Organization of the Petroleum Exporting Countries – OPEC), картель та міжнародна міжурядова структура. Була заснована на конференції у Багдаді у вересні 1960 року за ініціативою п’яти країн, які добувають нафту: Венесуели, Іраку, Ірану, Кувейту та Саудівської Аравії. В подальшому до них приєдналися ще 5 країн, у різні роки кількість членів коливалось. Наразі до складу ОПЕК входять 13 країн: п’ять держав-засновниць та Алжир, Ангола, Індонезія, Катар, Лівія, Нігерія, Еквадор, Об’єднані Арабські Емірати. Штаб-квартира розташована в столиці Республіки Австрія – Відні. Генеральний секретар (2007-2015 рр.), а з 2016 року – виконуючий обов’язки на цій посаді, – лівієць Абдалла Салєм аль-Бадрі. Країни ОПЕК контролюють близько 4/5 світових запасів нафти.
На частку країн-членів ОПЕК припадає близько 40% обсягу всесвітнього добування та половина світового експорту нафти, зокрема, 18,5% світового експорту зберігає за собою Саудівська Аравія. Що стосується експорту країнами – не членами ОПЕК, то серед них лідерами є: Росія (10,5% від загальносвітового експорту), Канада (6,1%), Казахстан (3,7%), Норвегія (3%) тощо. Їхній сумарний експорт складає другу половину світового експорту нафти. Частка у світовому експорті нафти кожної з країн, які перебувають поза ОПЕК, є відносно малою порівняно з усім картелем та окремо Саудівською Аравією. Різниця державних інтересів та економічних векторів є перешкодою до їхнього об’єднання.
За прогнозами експертів, у випадку тривалого перебування світових цін на нафту в межах 28 та нижче доларів США за барель, російська економіка буде зазнавати значних втрат, може настати економічний колапс
Росія намагається впливати на цінову політику Організації. З 1998 року московські представники регулярно беруть участь у сесіях та міністерських конференціях ОПЕК як спостерігачі, практикуються зустрічі з галузевими керівниками країн-членів цього клубу.
Під час формування бюджету Росії на 2016 рік було закладено ціну на нафту на рівні 40 доларів США за барель. За прогнозами низки експертів, у випадку тривалого перебування світових цін на нафту в межах 28 та нижче доларів США за барель, російська економіка буде зазнавати значних втрат, внаслідок чого може настати економічний колапс.
Друга декада квітня 2016 року була позначена тим, що країни-члени ОПЕК у столиці Катару Дохі не змогли прийняти рішення щодо «заморожування» добування нафти на рівні об’ємів січня терміном до кінця жовтня цього року. Російський міністр Олександр Новак у зв’язку із цим заявив газеті РБК-Daily, що раніше, у лютому, Росія, Венесуела, Катар та Саудівська Аравія виступали зі спільною ініціативою підписати угоду щодо вказаного питання. Але Саудівська Аравія у Дохі наполягла на присутності всіх представників країн-учасниць та заявила про те, що без співробітництва з Тегераном відмовляється підписувати документи.
Російська частка в нафтовому імпорті Туреччини складає близько 3%, коли Іран та Ірак дають 53% всіх необхідних Анкарі поставок «чорного золота»
Іран не бажає обмежувати рівень добування та, навпаки, - планує нарощувати обсяги, прагнучи максимально використати можливості, які відкрилися для нього після скасування санкцій, для досягнення досанкційного рівня – 4 мільйони барелів на добу. Перший іранський нафтоналивний танкер уже прибув до Європи. Тегеран готовий постачати нафту і газ до України.
Іран та Туреччина, провівши в середині квітня 2016 року двосторонню зустріч на найвищому рівні в Анкарі, підтвердили відновлення та розширення енергетичного співробітництва. Президент Ірану Хассан Роухані (Hassan Rouhani) заявив про готовність його країни повністю забезпечити енергетичну безпеку Туреччини. За даними американської Адміністрації з питань інформації у сфері енергетики, російська частка в нафтовому імпорті Туреччини складає близько 3%, коли Іран та Ірак дають 53% всіх необхідних Анкарі поставок «чорного золота».
Активізація Тегерана в нафтовій та газовій сферах створює реальні перешкоди для російської вуглеводневої монополії в регіоні
Теперішня активізація Тегерана в нафтовій та газовій сферах створює реальні додаткові перешкоди для російської вуглеводневої монополії в регіоні, що в динаміці погіршує економічну ситуацію в Росії за збереження санкцій, запроваджених Європою, США та іншими країнами у відповідь на окупацію Москвою Криму та дестабілізацію на сході України.
Наступні події показали правильність висновків частково. Об’єктивні показники аналізу ОПЕК свідчать про те, що ціна на нафту зростає, а потім знову падає. Лондонська та Нью-Йоркська біржі реагують так само.
«Зростання нафти, яке ми спостерігаємо протягом квітня, має емоційний і спекулятивний характер: ринок зростає на чутках та очікуваннях. Тобто гравці ігнорують той факт, що на ринку зберігається надлишок пропозиції, а баланс буде досягнутий не раніше, ніж за рік», – розмірковує Роберт Новак, старший аналітичний оглядач MFX Broker. «Якщо буде сильне падіння нафти, то, напевно, і рубль теж впаде. Але я не очікую, що нафта знову впаде до мінімуму січня цього року, до 27 доларів за барель, та падіння до 35 і, навіть, до 32 доларів я б не виключав, так само, як і повернення рубля в діапазон 70-75 за долар», – прогнозує він.
За таких ризикованих для російської нафтової промисловості та нафтопереробки в цілому умов «прихватизований» «Чорноморнафтогаз» замовляє відповідні проекти з розвідки Суботинського родовища, забезпечуючи практику та наукову роботу студентів єдиного постачальника такої послуги – Російського державного університету нафти та газу ім. І. Губкіна. Режим жорсткої економії – не береться до уваги, вартість робіт складе близько 18,083 мільйонові рублів.
«Нафтогаз України» у квітні 2016 року подав позов до міжнародного суду проти Росії в частині відшкодування збитків за активами компанії, втраченими в результаті анексії Криму.
Рудольф Медведь, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
