НАТО і Кремль вперлися в Крим

Спеціально для Крим.Реалії

З літа 2014 року Північноатлантичний Альянс припинив співпрацю з російською стороною на знак протесту проти окупації Криму і війни на сході України. Нещодавнє засідання Ради НАТО-Росія завершилося без відчутного результату. Брюссель наполягає на незаконності кримського «референдуму», відмовляється вважати протистояння на Донбасі «громадянською війною», покладаючи на Кремль відповідальність за розпалювання війни.

Рада НАТО-Росія – консультативний орган, створений іще 1997 року. До кримських подій вона була основним майданчиком для вироблення спільних рішень у тих сферах, в яких інтереси Кремля й Альянсу максимально стикалися. Наприклад, протидія тероризму або розв'язання логістичних задач. Два роки тому стало очевидно, що Москва остаточно втратила зв'язок з реальністю, тому роботу Ради довелося заморозити.

Спочатку експерти висували версію, що зазначена зустріч потрібна була Кремлю тільки в пропагандистських цілях. Офіційна Москва безліч разів демонструвала, що має намір і далі топтати міжнародне право, утримувати українські території, вдаючи, що санкції ніяк не можуть вплинути на зміну політичного курсу. Виходить відверто погано.

Деякі оглядачі припускали, що після зустрічі російські пропагандисти затягнуть стару пісню про те, що «ізоляція прорвана» або країна повертається до елітного світового клубу, де почне вирішувати стратегічні завдання. Реакція кремлівських журналістів була, як не дивно, стриманою. Вони визнали, що стосунки з Альянсом зайшли в глухий кут. Захід не має наміру повертатися до стосунків за принципом «business as usual», хоча Кремль докладав величезних зусиль саме для такого формату. Півтора роки вони намагалися внести розкол у лави американців і європейців щодо питань санкцій, але не досягли відчутних успіхів. Тепер намагаються пояснити свою поразку захистом суверенітету або байками про те, що сучасна модель однополярного світу нібито вичерпала себе. Російські дипломати роблять вигляд, що їх не турбує статус країни-ізгоя, і повертатися в G-8 вони не збираються, навіть якщо їх попросять.

Генсек Альянсу Єнс Столтенберґ повідомив, що між Брюсселем і Кремлем зберігаються стійкі та «глибокі розбіжності». Хоча зараз увага прикута радше до Донбасу, ніж Криму, втім, тема анексованого півострова постійно висіла в повітрі. На підсумковій прес-конференції він повідомив, що значна частина протиріч між НАТО і Росією стосувалися анексії українського півострова і терористичних «республік» на сході нашої країни.

«Ми маємо пам'ятати: те, що НАТО робить у Балтійському регіоні, пов'язане з деяким збільшенням військової присутності, є відповіддю на незаконну анексію Криму і дестабілізуючу поведінку Росії на сході України», – зазначив пан Столтенберґ. Генеральний секретар нагадав, що політична криза в Україні була спровокована не «громадянською війною», а цілеспрямованим втручанням Москви у внутрішні справи України. Брюссель наполягає на реалізації Мінських угод, але звинувачує Кремль у відправці військових, зброї, техніки та грошей для бунтівних «ЛНР» і «ДНР».

Отже, протиріччя залишилися, визнавати Крим Захід категорично не хоче, росіяни вдають, що їх взагалі не цікавить повернення до колишнього формату стосунків з ЄС або США. Питання, для чого потрібна була ця зустріч?

В американському й особливо європейському політикумі є кола, які наполягають на діалозі з Москвою. Тут немає нічого нового або дивного. Ймовірно, вони активізувалися після недавнього інциденту в Балтійському морі, коли російський бойовий літак імітував атаку на американський есмінець «Дональд Кук». Голова Державного департаменту Джон Керрі жорстко наголосив, що американські військові мали право збити російський Су-24. Попередження прозвучало в дусі «наступного разу будемо стріляти».

Вашингтон продовжує грати першу скрипку в НАТО, але Альянс залишається військово-політичним блоком, в якому враховуються інтереси всіх членів. ЄС відмовився від моделі «business as usual» у стосунках із Москвою, зокрема, тому що заплющити очі на анексію Криму неможливо з об'єктивних причин. Російські «стратеги» розцінили б такий жест як прояв слабкості і заохочення для подальшої агресії. У Парижі і Берліні розуміють, що якщо не зупинити «ихтамнетов» на території України, вони можуть випливти в Прибалтиці. Історія з американським есмінцем і готовність військових відкрити вогонь по російських літаках вельми насторожила європейців.

У російської сторони багато приводів для занепокоєння. Президента Володимира Путіна де-факто зробили невиїзним. За два роки анексії українських територій і війни на Донбасі НАТО без шуму і пилу помітно посилив позиції в Європі. Інструктори Альянсу готують українських солдатів, що викликає неприховане роздратування в Москві. Кремль стрибає з одного «хитрого плану» на інший, отримуючи з усіх боків стусани і ляпаси. Але, з іншого боку, президент Путін і його оточення не хочуть іти на реальні компроміси. Політичні тенденції такі, що Москва, наламавши дров у сусідньому дворі, тепер намагається максимально убезпечитися від зовнішнього світу. Горизонт політичного й економічного планування закінчується 2018 роком – черговими президентськими виборами в Росії. Що робити далі, ніхто й не думає. Тактично кремлівській клептократії вигідно залишити країну у ворожому оточенні, щоб під шумок захисту «суверенітету» повністю ліквідувати права і свободи всередині країни.

Зустріч у рамках Ради НАТО-Росія, яка відбулася, судячи з контексту і результатів, потрібна була для того, аби в умовних «русофілів» на Заході не залишилося жодних сумнівів з приводу справжніх намірів Кремля.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції