Київський панк-гурт «Водолечебница» представив нову пісню «Діти Ілліча», назвавши її антипутінською.
«Каждому вору дали украсть,
Каждой собаке бросили кость,
А на посту пограничник стоит,
Матом орет и зубами скрипит.
Эти часы полвека стоят,
Это знамя затерлось до дыр,
Дедушка Ленин снова живой,
Дядя Володя достал пулемет.
Пограничник заходит, цепями звеня:
«Пришли раньше времени мучить меня.
Всех постреляю, всем шкуру спущу,
Я никого никуда не пущу!»
Журналіст Радио Свобода розмовляв з одним із авторів цієї пісні поетом і музикантом Костянтином Косячковим, який живе в Торонто.
– Розшифровувати тексти пісень – не дуже розумне заняття, але, напевно, можна сказати, що Ваш герой хоче вирватися з-під гніту держави. Чи вірна така інтерпретація?
– Якщо загалом і в цілому – то так. Тут є певне підґрунтя, тому що я написав цю пісню у співпраці зі своїм приятелем Гешею Ушивцем. Ми обидва виросли в одному дворі, з раннього дитинства не любили Радянський Союз, намагались усіляко з ним боротись тими способами, які тоді були, – рок-н-рол, Віктор Цой, Єгор Лєтов, цитати з яких ми використовували в цій пісні.
– Ваш герой каже: «Я жовту синім пофарбую зірку». Адже це те саме, що зробив руфер Мустанг у Москві. Напевно, далеко не всі наші слухачі знають, що він – син Геннадія Ушивця, з яким Ви працювали над піснею.
– Так. Оскільки батько писав пісню, тут є певний особистий момент. «Я жовту синім пофарбую зірку» – це було від батька, звісно ж.
– А Ви знайомі з його сином Павлом, руфером Мустангом?
– Звісно, його син виріс, можна сказати, у нас вдома, тому що Геша і його сім'я приходили до нас додому мало не щодня тоді. Можна сказати, що Паша виріс у нас на очах, ми дуже пишаємось тим, що знаємо його від народження. Ми були свідками на весіллі у Геші, тож ми якоюсь мірою Пашині родичі.
– Ви назвали свою пісню антипутінською. Напевно, це перебільшення? Що в ній, власне, антипутінського?
Те, що відбувається в Росії, мені не подобається. Я сам росіянин, мій дідусь приїхав із Москви, і я не згоден, що Росія має йти тим шляхом, яким вона зараз іде
– З мого боку, це не перебільшення, бо моя позиція дуже активна щодо цього. Я – учасник першого Майдану; другий Майдан я, на жаль, пропустив, тому що вже виїхав до Канади. Але я приїхав у березні в Україну відразу ж після першої частини подій. Звісно ж, те, що відбувається в Росії, мені не подобається. Я сам росіянин, мій дідусь приїхав із Москви, і я не згоден, що Росія має йти тим шляхом, яким вона зараз іде.
– А яким шляхом має?
– Більш цивілізованим шляхом – таким, яким іде Україна, ще краще –Польща, Чехія, Прибалтика. Я хотів би бачити Росію, яка йде в тому ж напрямку, що й інші країни, які хочуть стати більш демократичними, гуманістичними, більш відкритими, вільними.
– Якщо прислухатись до героя Вашої пісні, то, здається, він радить емігрувати, думає, що свободи можна досягти зараз тільки – виїхавши з Росії.
– Я не зовсім із цим згоден. Я – великий агітатор еміграції, тому що моя еміграція пройшла успішно, еміграція моїх друзів склалась дуже добре. Але, звісно, поїхати – це не єдиний спосіб звільнитись. Навпаки, я з повагою і вдячністю ставлюсь до тих, хто не поїхав, а залишився, тих, хто бореться, робить усе можливе, щоб змінити країну. Звісно ж, це легше робити зсередини.
