Рано вранці 11 лютого 2016 року стуком у двері звичне розмірене життя Вадима Сірука та його родини різко змінилось. Ялтинець став одним із тих, кого заарештували і звинуватили в тероризмі й участі в організації «Хізб ут-Тахрір».
Відкривши двері своєї найманої квартири в Ялті, Вадим і його дружина Аня побачили представників російських правоохоронних служб.
Після арешту чоловіка Ані, яка зараз чекає на другу дитину, довелось переїхати до батьків чоловіка в Нижньогірськ. Але і сюди прийшли з обшуком російські силовики. Батьки Вадима – Андрій і Наталя – здивувались обшуку, адже син давно не живе з ними, приїжджає лише кілька разів на рік. Під час обшуку, кажуть вони, нічого забороненого у них не знайшли.
Андрій розповідає, що сусіди, які часто бувають у них вдома, були вкрай здивовані, коли на одному з російських каналів побачили сюжет про обшук у їхньому будинку. При цьому двір у сюжеті був їхній, а внутрішнє приміщення – абсолютно чуже, з якимись сейфами, незрозумілими книгами та іншою атрибутикою, що відповідає уявленням середньостатистичного росіянина про житло підозрюваних у тероризмі й екстремізмі.
Зараз Вадим перебуває в сімферопольському СІЗО. За словами його родичів, умови там просто жахливі. У камері ліжок майже вдвічі менше, ніж арештантів. Тюремна їжа практично непридатна для вживання. Ув'язнені її просто не їдять, задовольняючи потреби належними 30 кг продуктових передач від родичів на місяць. Ті, у кого немає родичів, діляться з сусідами у камері своїм лімітом і отримують право на загальний стіл.
Але найстрашніше – це камерні клопи, вони просто з'їдають ув'язнених. Іноді після сну простирадло виявляється все у крові. І ніякого порятунку від них немає. Незважаючи на те, що офіційно постільну білизну передавати можна, її не приймають. Арештанти дуже хворіють, що при таких умовах утримання і не дивно, кажуть родичі Вадима.
Координатор Кримської контактної групи з прав людини Абдурешит Джеппаров, який тепер є частим гостем у родині Сіруків, із цього приводу каже, що на нещодавній нараді в РПЛ у Москві повідомили, що умови утримання в сімферопольському СІЗО одні з найгірших в порівнянні з СІЗО в російських регіонах.
Арешт Вадима викликав здивування, нерозуміння і обурення з боку близьких, родичів, сусідів, друзів, колег і знайомих. Його адвокат Еміль Курбедінов повідомляє, що у слідства немає якихось незаперечних фактів провини його підзахисного.
Сьогодні сім'я Вадима отримує величезну підтримку і співпереживання з різних куточків світу. Але є і страх, і занепокоєння. Батько Ганни, який проживає в Канаді, цього року вперше не наважився приїхати навідати доньку. А ситуація у Ані доволі непроста. Вона прописана в Москві, а тому в Криму не може оформити допомогу на дитину. Молода мама тепер повністю фінансово залежна від батьків чоловіка.
Дорога до ісламу
Вадим народився у степовому Криму в родині сільських трудівників. Після перебудови його батьки втратили роботу і зайнялись дрібним бізнесом, пов'язаним із вирощуванням і реалізацією сільськогосподарської продукції. Вадим разом зі старшими братом і сестрою з раннього віку допомагав їм у цій нелегкій праці.
У шкільні роки хлопчик відвідував гуртки, займався спортом. Закінчивши школу, вступив до училища, де отримав дипломи за трьома спеціальностями. І відтоді намагався забезпечувати себе самостійно, щоб не обтяжувати батьків.
Після навчання Вадим об'їздив майже весь Крим, живучи в різних його куточках, але свій вибір зробив на користь Ялти, де живе його тітка, до якої він так любив їздити з дитинства. Деякий час довелось часто змінювати роботу, проте з часом Вадим повернувся до того, що виходить у нього найкраще: продовжувати справу батьків – спочатку разом із ними, а потім і самостійно. Робота передбачала постійне спілкування з клієнтами різного віку, національностей, конфесій, поглядів, і він з легкістю знаходив з ними спільну мову і вибудовував довірчі стосунки, згадує його мама Наталя.
Єдине, чим їхня слов'янська родина відрізняється від більшості інших, – це тим, що вони обидва прийняли іслам
Стикаючись у житті з людьми різних доль, Вадим став замислюватись над своїм життям і в двадцять з невеликим років прийняв іслам. Відтоді він багато читав, відвідував ялтинську мечеть, читав намаз, в Рамадан дотримувався посту. Брав найактивнішу участь у реконструкції мечеті в Василівці. Батьки кажуть, що хоч і не в захваті від прийняття сином ісламу, але нічого поганого в цьому не бачать.
У двадцять чотири роки Вадим одружився. Зараз його доньці вже пішов третій рік. Єдине, чим їхня слов'янська родина відрізняється від більшості інших, – це тим, що вони обидва прийняли іслам.
Приїжджаючи до батьків, Вадим завжди допомагає їм вирощувати і збирати овочі і фрукти, доглядати за тваринами і улюбленими голубами. Коли тепер він зможе відвідати батьків і дружину – невідомо. Але він, кажуть родичі, впевнений, що його глибока віра допоможе йому пережити це важке випробування і повернутися на свободу не зламаним.
