Спеціально для Крим.Реалії
Питання майбутнього анексованого півострова знов опинилось на порядку денному. Кримськотатарські політики й журналісти наполягають, що після звільнення від кремлівських окупантів, офіційний Київ має визнати за корінним народом право на автономію в складі України. Крим ще перебуває в руках Кремля, а деякі вже займаються необґрунтованими суперечками.
Український парламент 2014 року визнав кримських татар корінним народом. На початку анексії в тренді були висловлювання про те, що Київ зробив помилку щодо кримськотатарського населення. Стверджувалося, що якби українська влада ще на зорі 90-х років дала їм автономію, то ніякого захоплення півострова не було б. Кремлю було плювати з високої дзвіниці, який статус мав Крим, коли його заполонили «зелені чоловічки». У будь-якому випадку агресію проти України прикривали б дешевими гаслами «захисту російськомовних».
З іншого боку, деякі українські експерти критично сприймають дискусії про кримськотатарську автономію. На їхню думку, Кремль і його маріонетки почнуть лякати слов'ян, що в разі відходу Росії ними «командуватимуть кримські татари». Абсолютно безглузді побоювання. Яка нам різниця, що кремлівська пропаганда заливає в очі й вуха підневільного населення? Вчора їх лякали «правосеками-карателями», сьогодні в ходу «татари-терористи», завтра ще щось придумають.
Спочатку потрібно вести мову про звільнення території, а вже потім міркувати, яким буде її статус
По-перше, спочатку потрібно вести мову про звільнення території, а вже потім міркувати, яким буде її статус. Формальний вихід Кремля з півострова не означає, що він автоматично повертається під українську юрисдикцію. У Москві, втомившись від санкцій і дипломатичного тиску, можуть анулювати рішення стосовно захопленої території, і Крим буде де-факто невизнаною «банановою республікою». Він і був таким буквально кілька днів, поки російський президент Володимир Путін формально не приєднав територію до складу своєї держави, підписавши низку актів. З огляду на слухняність російського парламенту, такий кульбіт можна провернути за пару днів.
Підлість і боягузтво кремлівських ватажків безмежні. Йдучи із Криму, вони можуть роздати місцевим покидькам зброю, і Києву деякий час доведеться гасити осередки можливого спротиву. Швидше за все, так і буде. На захопленій території занадто багато людей, яким є що втрачати в разі повернення законного власника. І далеко не всі зможуть утекти разом із окупантами. Велика частина з них уже розуміє, що росіяни їх рятувати не будуть. Тому нашим записним патріотам у Києві для початку варто подумати, як вирішити питання з місцевими бандитами й поліцаями, які добровільно до України повертатись не збираються.
Після того як наша країна візьме півострів під своєю контроль, необхідно оголосити період санації до повного відновлення конституційного порядку
По-друге, після того як наша країна візьме півострів під своєю контроль, необхідно оголосити період санації до повного відновлення конституційного порядку. Вираз «перехідний період» спеціально не вживаю, бо від нього за кілометр несе лексикою окупантів і колабораціоністів, їхньою тупістю й бездарністю. Він передбачає, що Крим упродовж двох-трьох років років управлятиметься військово-цивільною адміністрацією з суворою вертикаллю: державний рівень, республіканський, районний, міський і місцевий. Ніякого місцевого самоврядування, ніяких парламентів і вже тим більше ніяких мітингів, демонстрацій і маніфестацій із обридлими гаслами «захисту російськомовних» і іншими совковими вимогами.
У Криму до анексії відбувалась тотальна русифікація суспільно-політичного життя. І на цьому тлі місцева камарилья, що збожеволіла від власної нахабності, висувала якісь претензії Києву. Причина була банальною: ці всі константинови, аксьонови, фікси і йоффе української мови не знали і знати не хотіли. Коли кримському «ватнику» соромно зізнатися, що він неосвічений бовдур і володіє тільки російською, то він починає волати про «захист прав», які насправді ніхто не порушував.
Режим санації передбачає виявлення й покарання всіх посібників, незважаючи на національність, становище в суспільстві й колишні заслуги. Не здивуюся, якщо ректор КІПУ Февзі Якубов («Герой України», до речі) після звільнення почне розповідати про національну автономію, скромно замовчуючи, як він водився з окупантами. І таких «заслужених діячів» у Криму – хоч греблю гати. Державі вже зараз потрібно думати, як із ними вчинити. До в'язниці всіх не посадити, але від участі в суспільно-політичному житті їх варто відсторонити.
У разі створення автономії виникає питання: національні структури мають бути вмонтовані в систему влади чи діяти паралельно?
При деяких умовах нашій країні може бути вигідним створення на півострові національної автономії. Міжнародне право гарантує кримським татарам самовизначення в рамках України й можливість мати власні представницькі органи. У разі створення автономії виникає питання: національні структури мають бути вмонтовані в систему влади чи діяти паралельно, ухвалюючи рішення, які потім затверджуються чи узгоджуються в Києві чи Сімферополі? Далі, яким чином будуть захищені інтереси інших груп і соціальних верств? І таких питань дуже багато. Легко сказати «дайте національну автономію», але спочатку потрібно добре продумати її адміністративний і конституційний дизайн. Замість цього прихильники автономного статусу посилаються на радянський досвід. Складається враження, що вони хочуть формально «переодягнути» колишню АРК у національний одяг і на цьому поставити крапку. Ми самі себе заганяємо в пастку простого рішення.
При бажанні можна поставити «запобіжник» на будь-яке територіальне утворення. В разі створення національної автономії, Києву варто передбачити посаду, наприклад, префекта, на якому будуть замикатися силові й фіскальні органи. Автономія, в разі її проголошення, необхідна для культурного й соціально-економічного розвитку корінного народу. Кримськотатарська мова на півострові в жалюгідному становищі. Люди як не мали землі й перспектив для бізнесу, так і не мають. Ось для чого потрібен окремий статус у рамках української держави, а не для політичних привілеїв. Жодних преференцій у плані зовнішньої політики чи «особливих стосунків» із сусідніми країнами. До речі, саме цього домагаються представники терористичних «республік» Донбасу. Тільки замість міжнародного права у них російський «військторг» і РСЗВ «Град» як основний інструмент розбудови «руського світу».
Жителі звільнених територій сходу України (там багато етнічних росіян) можуть учергове раз нагадати про власні інтереси. Формально вони – національна меншина й мають мовні й культурні права. Далі, кримські росіяни можуть оголосити, що вони також корінний народ України й вимагати дотримання їхніх прав. Мине кілька років після звільнення, і ми будемо мати якусь «народну думу», аналогічну кримськотатарському Курултаю. «Активісти», розмахуючи документами ООН, зажадають легалізації вже, умовно кажучи, «слов'янського Меджлісу». Посібники режиму екс-президента Віктора Януковича й інші українські демагоги почнуть використовувати подібні настрої у своїх інтересах. Якщо на той час від путінського «Мордора» нічого не залишається, то це одне питання. Але якщо чекісти змінять у Кремлі декорації й замість нинішнього володаря посадять на чолі держави іншу людину, то ми ще довго будемо жити під загрозою чергової війни, а «професійні росіяни», як і раніше, будуть потенційними сепаратистами. І неважливо, який статус території: автономія чи звичайна область.
Сергій Стельмах, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
