Поки у великому світі киплять великі пристрасті – хтось виводить війська з Сирії, хтось рветься у президенти США – в світі меншому якось сумно і з натугою відзначили річницю «кримської весни», в Гурзуфі час зупинився. Хоча там, де море, час, мабуть, не зупиняється (море, все ж таки, субстанція жива). Там, де море, час тече у своєму вимірі – неквапливо і розмірено.
Тільки взимку або, як зараз, ранньою весною можна з упевненістю сказати, що бачив місцевих жителів.
Кондиціонер і склопакети – ось і все, що дало цій гурзуфській вуличці 21 століття.
Два телефонні номери на оголошенні – операторів МТС Адигея-Краснодарський край, код +7 (978), і давно забутого в Криму українського JEANS на +38 (066). Українські оператори недоступні на півострові вже півтора року, а реклама на зразок свіжа. Що це – ностальгія чи все-таки надія? Цікаво б дізнатись, чи багато кримчан зберегли свої українські сімки. Хоча, щоб сім-карта залишилась робочою, з неї ще треба і телефонувати хоча б раз на рік, а це в Криму на українські номери неможливо, роумінгу українських операторів тут немає.
Риса інтелігентної курортної провінції, для жителів якої Чехов і Купрін свого часу були не класиками, а сусідами. Стілець перед магазином замість того, щоб забрати на зиму, просто накрили поліетиленом. І не крадуть же!
Кафе порожніє, але на відвідувачів чекають навіть зараз: на спинці кожної лавки завбачливо висить плед, горять усі світильники (генераторами власники прибережного громадського харчування, думаю, запаслись). Дуже романтичне безлюддя, але господарів, напевно, ця романтика не радує.
Не впевнений, чи пам'ятають ці габро-діабазові сходи Пушкіна, але Чехова, Шаляпіна, Лесю Українку пам'ятати просто зобов'язані, надто вже пізнаваний південнобережний стиль архітектора Краснова.
А взагалі-то в південнобережних містечках так виглядають вулиці. Класики італійського неореалізму цілком могли би знімати свої шедеври тут.
Це вже набережна. Ресторан кримськотатарської і середземноморської кухні (дивний взагалі-то симбіоз, але і запечена риба, і чебуреки в меню присутні). Поруч каса морського порту, відгомін того часу, коли в навігацію теплохід був не екзотикою, а прибережним транспортом.
Ковані грати, цілком можливо, часів архітектора Краснова і мецената Губоніна, а ось плакат уже нинішній. Тільки наші сучасники можуть зробити пляж непридатним для того, щоб на ньому купатись.
Гурзуфська бухта ніби зійшла з полотен італійських художників дев'ятнадцятого століття.
Скелі, кипариси, квітучий мигдаль майже біля кромки води. Райське містечко!
Тільки на полотнах європейських художників так виглядав побут бідних сицилійських рибалок, а це елінги заможних кримських домовласників. Якість курорту тут нікого не цікавить, на завтрашній день тут не чекають. Одні курники з гофрованого заліза чого варті!
Ця любов до колючого дроту вже стала національною рисою радянської людини, до того ж абсолютно немає значення, який паспорт у цього «хомо совєтікус» зараз у кишені. Навіть курорт має виглядати як зона!
Це набережна, море, якщо що, зліва. Все забудовано торговими точками. Покупців дуже мало, не сезон. А асортимент товару зазнав змін: футболок із президентом Росії і «ввічливими людьми» майже немає.
У Криму засилля машин із кримськими номерами. Ось ця, наприклад, із Кубані. Які затори тут будуть влітку, навіть подумати страшно. Причому кількість відпочивальників це автопекло не збільшить – сто автомобілів привезуть лише 200-250 людей. Тобто стільки, скільки в минулі часи приїздили на шести рейсових автобусах, причому автобуси їздили тільки за своїм маршрутом і у вузьких вуличках на два тижні не паркувались.
У цю пору року майже єдина розвага для жителів Твері і Єкатеринбурга, які приїхали за профспілковими путівками у «свій» Крим. За свої кровні зараз сюди мало хто поїде, краще вже в такий-сякий Єгипет. Хоча і з Єгиптом тепер у росіян проблеми, не кажучи вже про Туреччину.
Прямо на вулиці, що веде до моря, біля пам'ятника художнику Коровіну, два місцевих жителі культурно випивають у свій законний вихідний. Усе, як годиться: пластикові стаканчики, дві шоколадки, пляшка в паперовому пакеті, щоб поліція не мала формального приводу причепитись. Але з пакета визирає пляшка не горілки чи «чорнил», а шампанського. Все-таки, кримський колорит відчувається. Та й процес відбувається не десь під придорожнім кущем, а на постаменті пам'ятника творчій людині.
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
