Сонцеликий Путін

Спеціально для Крим.Реалії

15 років тому, коли Путін почав зачищати інформаційний простір для виконання підписаної ним же Доктрини інформаційної безпеки, кількість незалежних медіа в Росії стала різко скорочуватись. Російські журналісти намагались вичавлювати з себе стогони і зойки з приводу свободи слова, але оскільки ця сама свобода була їм подарована, то як за неї боротись, ніхто не знав. Стогони стихли роки за два-три, простір був зачищений, нові закони були ухвалені, старі прокурори вловили необхідність моменту. На Росію опустились сутінки цензури та пропаганди, величезної кількості кримінальних справ.

Тоді мало хто здогадувався, навіщо. Зараз нарешті здогадались? У Росії – новий вождь, батько народів. Спочатку Путін залазив у кожен дім, показуючи на екранах телевізорів чудеса демократії і спортивної завзятості. Потім показав себе любителем тварин. Населення після багатьох років спостереження за кремлівськими старцями спочатку сплескувало руками і лізло цілувати телевізор: «Батюшка рідний, як же ми на тебе довго чекали...».

Можливо, частина росіян у пориві любові кричали: «Та роби з нами, рідний наш, що хочеш тепер, хоч розстрілюй, хоч голодом мори». Велика частина населення, ніяк не менше 86 відсотків, полегшено зітхнула і заспокоїлась, дозволивши новому вождеві робити все, що заманеться. Воювати? Будь ласка. Помирати за «русскій мір» – будь ласка. Плювати на портрет Обами? Тільки скажи, рідний. Не їсти їхні срані помідори? Дуже треба, діди не їли, і ми не будемо. Раби з неприхованим задоволенням повернулись у нещодавнє минуле, туди, де жили завжди: 99 років при комуністах, ще раніше – при царях-батюшках.

Якщо повільно відмотати назад розвиток культу особи Путіна, то можна відчути запрограмованість подій – спочатку змінюється інформаційна політика телеканалу НТВ, потім закриваються ліберальні видання, потім те ж саме відбувається в російських регіонах. На тлі другої чеченської війни від наляканого вибухами і трунами з Північного Кавказу населення можна було розправлятись із демократичними інститутами без наслідків і особливих проблем. У підсумку – скасування виборів губернаторів, формування Державної думи з чотирьох кишенькових партій, підтримана населенням війна в Грузії, потім в Україні, й істерія – запекла, агресивна і нахабна.

До свого офіційного третього терміну Путін прийшов готовим диктатором, зі сформованим культом особистості, з потужною пропагандою, яка за впливом не поступається радянській, із мовчазним парламентом і задоволеним населенням. Суспільство в Росії реально підтримує Путіна – частина цілком свідомо, частина – за звичкою, за старою традицією любити вождя, який їм замінює все і всіх. За 15 років Путін отримав очікувану і ретельно сформовану масу людей, готових підтримати все, що скаже Путін, аби самим нічого не робити. Путін насправді врятував населення Росії, перелякане при «дерьмократі» Єльцині необхідністю вибирати кандидатів, брати участь в альтернативних виборах, розбиратисЬ У тому, чим одна партія відрізняється від іншої. Тепер усе добре, все просто прекрасно. Є вождь, він про всі думає. Важко сказати, кого більше, активних путіноїдів чи пасивних, вони часто міняються місцями, але, в цілому, я вірю, що їх 86 відсотків. Ця більшість ніколи не звертатиме увагу на мінливу зовнішність вождя, адже на сухорукість і щербатість обличчя Сталіна не звертали уваги. Навпаки ці вади в очах захопленого населення – мало не шрами на обличчі лицаря. Соціологія виявила той бар'єр, коли агресивна і мовчазна більшість диктує умови заляканій меншості.

Тепер про інші 14 відсотків. Це така ж сіра маса – з тим самим вихованням і освітою, яка не любить Путіна. Оскільки політики в Росії ніколи не було, то політичні пристрасті носять особистісний характер. Вони можуть не любити Путіна, наприклад, як економіста чи політика, але підтримують його зовнішню політику, особливо що стосується нещодавніх імперських територій. Вони називають Путіна диктатором, але підтримують окупацію України і недавно підтримували війну в Грузії. Путін так ретельно проводив упродовж 15 років селекцію опозиції, що зараз вона не являє для нього ніякої небезпеки – ні фізичної, а вже тим більше – ідеологічної.

Багатьох експертів займало одне і те ж питання – до якої міри диктаторських повноважень дійде Путін? Здається, він встиг підкорити собі все – парламент і суд, більшість населення і МВС, армію і огризки зовнішньополітичної діяльності. Його обожнюють інші диктатори, яких стає все менше і менше, і вони намагаються триматись один за одного, з надією на взаємодопомогу, якщо доведеться бігти. Як і будь-який інший диктатор, Путін не зважає на кількістю жертв – покалічених і вбитих на розв'язаних ним війнах. Навіть позасудові страти опозиції та інакодумних не стали великою проблемою, список жертв вже величезний. Залишилось останнє – беззаперечне підпорядкування.

Тепер буде і воно – покарання за погану думку про вождя, за слово на адресу вождя, за погляд у бік вождя. У Держдумі готується законопроект «Про захист честі й гідності президента РФ». Автор – лідер ЛДПР Придністров'я, депутат Державної думи РФ Роман Худяков, за його визнанням, орієнтувався на закон 1990 року «Про захист честі й гідності президента СРСР». Депутата обурили відеоролики, які він виявив на порталі Youtube, і які, на його думку, «містять прямі образи на адресу президента Росії». Худяков також звернувся до генпрокурора Юрія Чайки і голови СКР Олександра Бастрикіна з проханням порушити кримінальну справу за фактом розміщення роликів, які обурили його. На думку депутата, подібний контент безпосередньо підпадає під дію ст. 319 КК РФ «Образа представника влади».

Нарешті, настав час, коли Путіна можна і потрібно не просто любити, але і карати тих, хто любить не хоче. У нормальних країнах є таке поняття «священна корова», тобто, ніякий громадський діяч, а тим більше, політик і державний чиновник не має права бути «священною коровою», навпаки, може бути підданий критиці, тому що це – природний процес конкуренції. Тільки публічне обговорення може проводити відбір політиків, які потім обираються, а точніше наймаються населенням, виборцями на роботу. Обрання президента або прем'єр-міністра – це процес визнання і найму на роботу упродовж певного терміну, на 4,5 чи на 7 років. Але тільки не в Росії, де давно звикли влада захоплювати і утримувати до своєї смерті, за рідкісним винятком.

На пострадянському просторі є кілька країн, в кримінальних кодексах яких прописані статті, що дозволяють карати за «образу», тобто, за критику вищих керівників країни, в Білорусі, наприклад, у Туркменістані, в Казахстані, в Таджикистані. КК передбачають терміни чималі – до трьох і п'яти років. У Росії стався казус – правоохоронні органи щосили використовують статтю 280 КК РФ – «Публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності», зокрема і проти тих, хто «ображає» Путіна. Тепер депутат Худяков пропонує заповнити прогалину: садити – так садити, по повній програмі. Любити Путіна до посиніння, а той, хто не хоче, – той має сидіти.

Якщо так трапиться і Державна дума ухвалить ініціативу Худякова, то лик Путіна буде виблискувати краще і яскравіше за сонце. Тепер його без вагань можна наділяти різними епітетами і офіційними титулами: «великий вождь і вчитель» – як у Північній Кореї, «сердар» («вождь»), «аркадаг» («покровитель») – як у Туркменістані, «пешвоі міллат» («лідер нації») – як у Таджикистані, «єлбаси» («голова») – як у Казахстані. Можна, звісно, попросити Дугіна чи ще якихось «експертів», вони знайдуть щось у російській історії. Щоправда, Володимир «Ясне Сонечко» вже був, до того ж той був іноземцем, князем київським. Володимир «Грозний» – теж був, ще й Рамзан може образитись. Прізвисько «Найтихіший», як у царя Олексія Михайловича Путіну навряд чи сподобається. Над прізвищем «Мудрий», як у князя Ярослава, буде весь світ реготати. Іван II був «Червоним», Іван I – «Калитою» (кишенею), князь Святополк – «Окаянним».

Судячи з того, що діється в Росії за правління Путіна, бути йому і «грізним», і «окаянним», а далі – як народ скаже. Не нинішній, а потім, інший, який перестане брехати соціологам, забуде, що таке пропаганда російського телебачення, і який буде сприймати знищення продуктів бульдозерами як справжній християнин – з обуренням і прокльонами до тих, хто наказав знищувати створене Богом і руками працьовитих людей. А поки Путін насправді думає, що він – «сонцеликий». Кім Чен Ин, до речі, теж про себе так думає.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції