Доступність посилання

ТОП новини

Цю «чорну діру» Росія створила для себе – режисер «Маріуполісу»


Мітинг у Маріуполі. Березень 2014 року (©Shutterstock)
Мітинг у Маріуполі. Березень 2014 року (©Shutterstock)

Мантас Кведаравічюс став кінорежисером майже випадково. «Я писав роботу в Оксфорді, потім в Кембриджі – про насильство, зникнення, тортури. І 2006 року поїхав до Чечні, щоб працювати над цим дослідженням», – розповідав він мені на Берлінському кінофестивалі 2011 року після прем'єри документальної стрічки «Барзах». Фільм про кадирівську Чечню Мантас Кведаравічюс таємно знімав три роки. А уже цього року на «Берлінале» показали його другий документальний фільм «Маріуполіс» про події в Україні.

«Барзах» – це територія між життям і смертю, межа двох світів. Фільм – про долі людей, яких, без висунення звинувачень, затримують, кидають у підпільні в'язниці, по-звірячому катують. «Грозний відбудований, люди отримують пенсії, створений бюрократичний апарат, але при цьому всюди живе страх, і існує історична пам'ять людей, які пережили дві війни. І ось ці дві частини не сходяться, і від цієї розбіжності виникає «чорна діра», і таке психологічне середовище майже нестерпне», – говорив режисер.


Тепер Мантас Кведаравічюс живе в Афінах, працює над ігровою картиною, а ми знову зустрілись на Берлінському кінофестивалі, де показали його другий документальний фільм «Маріуполіс».

25 січня 2015 року Маріуполь зазнав сильного обстрілу з боку проросійських сил. У мікрорайоні «Східний» загинула 31 особа і 117 отримали поранення. Кадри цього та інших обстрілів є в «Маріуполісі», однак це фільм не про бойові дії, не про героїв і жертв війни. «Всі і так знають, що Путін напав на Україну, – каже Мантас Кведаравічюс, – а мені хотілось розповісти про людей, яких я зустрів у Маріуполі».

Мантас Кведаравічюс
Мантас Кведаравічюс

Старий чоботар сперечається з клієнткою про релігію і атеїзм, тележурналіст Альбіна готує репортаж, рибалку судять за те, що користувався забороненою сіткою, в клубі відбуваються репетиції концерту... Найдивніше, що місто, яке розташоване на лінії фронту, готується до святкування 9 травня, і єдиний політичний спір, який режисер включив у свою картину, відбувається на головній площі Маріуполя: крикливі любителі георгіївських стрічок ображають тих, хто вирішив прикріпити до одягу український символ перемоги – червоний мак.

– Після того, як вийшов «Барзах», Ви бували в Чечні? Напевно, небезпечно Вам туди їздити...

– Я туди не їздив і навіть не тягне. Але це не страх, а щось інше. Не думаю, що там небезпечно для мого життя, але останнього разу було дуже неприємно. І те, що зараз там, теж неприємно.

– Слідкуєте за новинами з Чечні? Знаєте, як зміцнюється влада Кадирова?

– Звісно, і такими способами! Все переходить на інший рівень ідеології. Це страшно. Мені цікаві ідеологічні механізми, як він змішує насильство з владою, яким способом всі ці речі працюють над людиною, як весь фундамент побудований на тортурах і страхові.

– Минуло чотири роки після Чечні, і Ви зняли фільм в Україні. Знаю, що Ви збиралися знімати греків, які живуть у селищі Сартана поблизу Маріуполя.

– Мене цікавлять околиці колишніх імперій. Проект, над яким я працюю зараз, – ігровий, але, тим не менш, знятий у реальних ситуаціях. Мене цікавлять околиці нашої імперії, західної цивілізації. Стара карта у друга висіла, де околиці виділені – Маріуполь, Одеса, Стамбул, Афіни, вони йдуть по краю. Ще чотири роки тому ми думали, що Маріуполь може бути одним з тих місць, де ми будемо знімати. Коли почались бойові дії, стало зрозуміло, що місто дуже велике для локального репортажу, але, тим не менше, я зрозумів, що треба приїхати і подивитись, що там відбувається. Приїхав і зрозумів, що це не епізод, що там треба знімати кіно.

– Це було вже після обстрілу мікрорайону «Східний» у січні 2015 року?

– Ми почали знімати в квітні. Для мене суб'єктивно це унікальний мікрорайон.

– Уже не було великих бойових дій, перемир'я?

– Коли «Східний» обстріляли, було «перемир'я». До речі, «перемир'я» – слово, яке мене спочатку зачепило. Що таке «перемир'я»? Між двома світами, дуже цікава концепція. Там бої точились майже весь час, поки ми знімали, неподалік міста.

Зруйнований після артобстрілу кінозал у Маріуполі. Кадр з фільму Мантаса Кведаравічюса
Зруйнований після артобстрілу кінозал у Маріуполі. Кадр з фільму Мантаса Кведаравічюса

– Але все-таки ваша картина не про війну, а про те, що, незважаючи на війну, мирне життя існує і практично з війною не перетинається. Там людину судять за те, що він рибу ловить неправильно. Інша Ваша героїня справляє весілля. Все відбувається так, ніби ніякої війни немає...

Як ми розуміємо війну? Кров, смерть, акти насильства чи розмови про них... А, тим часом, люди говорять, лагодять чоботи, грають весілля...

– Звісно, тому що ми знаємо війну з якихось репрезентацій. Як ми розуміємо війну? Війна – кров, смерть, акти насильства чи розмови про них. Скільки це займає? Це займає частку того часу, а, тим часом, люди говорять, лагодять чоботи, грають весілля.

– А чому Ви політичні суперечки не записали для фільму, окрім сцени на площі 9 травня?

– Ця сцена для мене все пояснює.

– У Маріуполі Ви більше спілкувалися з людьми, далекими від політики...

– Перш, ніж знімати, треба з людиною знайти спільну мову. Мені дуже важко знайти спільну мову для такого проекту з людьми, які в політиці.

– І все-таки вони в фільмі присутні. Там проїжджає машина з номерним знаком «ПТН ПНХ». Напевно, вона належить комусь із них?

– Звісно. Це один прошарок, який показаний у Маріуполі. Там можна зняти різне кіно. Найстрашніше там – це пошуки терористів.

– Російських?

– Так. Як я говорив, мені страшно, що людям доводиться якось декларувати свою сторону – ось це для мене насильство.

– А Ви самі на чиєму боці? Чи взагалі осторонь?

– У цьому контексті я не можу підтримувати таку ідеологію, таку «державу», яка використовує почуття людей, національні, релігійні ідентифікації. Я проти цього.

– А Ви відчували навесні 2015 року, що в будь-який момент може повернутись «ДНР»?

– Ні, не було такого відчуття, але було відчуття параної, що ворог всередині, ворог прийде. Це ще не відбулось, але відбувається в голові, в розмовах.

– А як це все скінчиться? «Заморожена» ситуація поділу Донбасу не може залишатися вічно. Хоча, з іншого боку, є приклад Придністров'я... Чи є у Вас уявлення, як це вирішити?

Чечня була потрібна режиму Путіна, тому що тут великі емоції. І в Україні теж великі емоції всієї нації, всієї держави

– Як вирішити, не знаю. Війна завжди комусь вигідна, війна – хороша річ для багатьох. Ситуація, коли не вирішується конфлікт, геополітично корисна і для держав навколо. Скажімо, в Чечні я не думаю, що це був тільки етнічний конфлікт. Чечня Росії була потрібна саме в тій формі, і режиму Путіна вона теж потрібна. Тому що тут великі емоції. І в Україні теж великі емоції всієї нації, всієї держави.

– Емоції навколо війни підтримують владу?

– В якомусь сенсі це побудова держави, така «чорна діра» вигідна багатьом. Це дуже сумно, що держава працює із залякуванням людини, а не з любов'ю.

– Але і Росія зацікавлена в тому, щоб Україна не відбулась як держава. І цей конфлікт, ця «чорна діра» Росії потрібна набагато більше, ніж Україні.

– Спочатку Росія створила цю діру для себе. Зараз там ця діра є, а що робити з нею, ніхто не знає.

Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода

XS
SM
MD
LG