Упродовж двох останніх, «російських», років знаний національний інститут винограду і вина «Магарач» якось не балували своєю увагою медіа. На відміну, скажімо, від ще однієї відомої ялтинської державної структури – «Масандри». Остання регулярно, так чи інакше, «підживлює» пресу різними інформприводами. Ось і цього тижня в новинній стрічці провладного «Крыминформ» знову двічі згадували «Масандру». Зокрема, в контексті нещодавнього рішення кримського уряду, яке напряму стосується й «Магарача». Ідеться про повернення «Масандрі» будівель і приміщення держпідприємства «Лівадія», які до цього п’ять років поспіль перебували на балансі інституту.
«За часів України, за розпорядженням Кабінету міністрів, 2011 року ці об'єкти передали від концерну «Массандра» у відання Національної академії аграрних наук України та поставили на баланс Національного інституту винограду і вина «Магарач». Хоча все обладнання для первинного виноробства – дробарки, преси, ємності, чани, бути, бочки, що були там, належали і належать до цих пір «Масандрі», на них виробляли виноматеріали і розливали вино під маркою «Массандра» – цитує «Крыминформ» пояснення головного винороба «Масандри» Любові Тарчинської. – Дуже багата історія у цих підвалів 1849 року – їх побудував ще граф Потоцький. Потім вони перейшли у відання імператорського маєтку, а після націоналізації за радянських часів був створений радгосп «Лівадія», і все увійшло до складу комбінату «Массандра». Було дуже обурливо, коли вольовим рішенням передали наше майно Національній академії аграрних наук. Весь багатотисячний колектив «Массандра» був вкрай обурений цим фактом, але всі наші звернення були марні».
Раритетне виробництво разом із винними підвалами та експериментальними виноградниками впритул підступало до дачі президента Януковича
Головний винороб свідомо чи через елементарне бажання не наражатись на неприємності не обмовилась про причину і фабулу тієї передачі. Тодішнє рішення Кабміну України на чолі з Миколою Азаровим було викликане тим, що потрібно було кудись дівати обладнання історичного інститутського винзаводу у селищі Отрадному(Масандра) і, головним чином, – найстарішу на теренах СНД енотеку (колекції вин – авт.), що налічувала близько 30 тисяч пляшок вина, у тому числі й занесеного до Книги рекордів Гінесса «Мускату рожевого «Магарач» 1836 року. Позаяк те раритетне виробництво разом із винними підвалами, а також експериментальними виноградниками навколо впритул підступало до так званого «Чайного будиночка» – так ще називали дачі президента Віктора Януковича. Відтак створювали його власникам зайві незручності.
Варварській передислокації інститутської енотеки в непристосовані для цього підвали «Лівадії» передували декілька малочисельних пікетів небайдужих ялтинців і ветеранів «Магарача». Проте вони не завадили грейдерами і бульдозерам 2013 року геть остаточно зрівняти заводську територію із землею, а селищній раді швиденько прийняти звільнену ділянку у своє розпорядження для подальшого розподілення між «нужденними» дачниками...
Від нинішнього «сюрпризу», тобто згаданого рішення уряду Аксьонова, в «Магарачі», який з 1 січня 2016 року отримав федеральний статус і пряме підпорядкування РАН (Російській академії наук – КР), швидше за все, так само не в захваті. До речі, про це рішення в інституті дізнались із преси. Ніхто з фахівців інституту, з якими вдалось поспілкуватись у телефонному режимі, зокрема, колишній в.о. директора, а нині завідувач сектору кон’яку, доктор технічних Віктор Загоруйко, завідувач лабораторії виноградного розсадництва, доктор сільськогосподарський наук Віктор Клименко, заступник директора з наукової роботи, кандидат технічних наук Анатолій Яланецький та інші так і не змогли прояснити ситуацію щодо стану і збереження історичної енотеки, її подальшої приналежності загалом. Точніше – настійно радили звернутись із цього приводу до керівництва. Одначе зробити це було просто нереально. Хоча б тому, що академік Анатолій Авіндзба, якого, до слова, 4 лютого 2016 року за новим статутом обрали директором інститут і який його очолював до самого звільнення на пенсію 2011 року, відбув на чергову операції до Санкт-Петербурга (торік він серйозно постраждав внаслідок ДТП). А прямий телефон ТВО директора Михайла Борисенка весь час мовчав.
Відтак само не вдалось з’ясувати ситуацію довкола інститутської ампілографічної колекції у селі Віліному Бахчисарайського району. До слова, там у так званих 28 кварталах (у кожному по 127 рядів кущів – авт.) загальною площею 16 гектарів донедавна «мешкали» аж 3259 сортозразків. Причому від диких родичів сонячної лози і давно забутих аборигенів до сучасних досягнень вітчизняної селекції. Подібним у старій Європі може похвалитись хіба що аналогічна ампелографічна колекція у французькому Монтельє. «Все там нині (стосовно колекції в Віліному – авт.), – почув я від начальник а відділу селекції, генетику винограду і ампелографії, кандидата сільськогосподарських наук Володимира Ліховського, – оповито таємницею».
Достеменно вже відомо, що віднині інститут не має жодного стосунку до однойменної агрофірми у тому ж Віліному. Тієї самої, що до 2015 року офіційно перебувала в структурі інституту і слугувала йому своєрідним майданчиком для апробації наукових досліджень у виноробстві і виноградарстві. Тепер там хазяйнують інвестори з Казані, на кошти яких змонтовано на відновленому винзаводі агрофірми дві сучасні лінії розливу вина. Торік інститут також лишився земельної ділянки у 500 гектарів свого степового відділення у Джанкойському районі (ще раніше – аналогічної ділянки у Красногвардійському районі). Її передали Нікітському ботанічному саду, який начебто планує там зайнятись садівництвом.
Слабою втіхою для «Магарача» може стати хіба що нещодавнє рішення Ялтинської міськради щодо поверхня інституту 23 гектарів землі в Отрадному, у тому числі і території розгромленого історичного винкомбінату поруч зі скандальним «Чайним будиночком» (подейкують, нині там мешкає дружина українського екс-президента Людмила Янукович). У найближчих планах інституту – заново відновити там експериментально-дослідні ділянки. Зокрема, на 16 гектарах, що порожніють після викорчуваних виноградників агрофірми «Магарач». На це потрібні чималі кошти, яких сьогодні в інституті бракує.
Для створення промислової бази, свого заводу потрібно щонайменше 1000 гектарів. І треба шукати цього солідного інвестора чи спонсора
На створення нової дослідницько-промислової бази інституту на Південнобережжі і Віліному 2013 року планували залучати понад 100 мільйонів гривень за рахунок інвесторів (донецьких). Розробили відповідний проект. Нині в «Магарачі» думають про аналогічний проект, щоб вийти з ним на конкурс задля отримання гранту від РАН.
«Але сьогодні 23 гектари – це фактично ніщо для «Магарача», – пояснив мені один із провідних науковців інституту, який волів не називати свого прізвища. – Для створення промислової бази, свого заводу потрібно щонайменше 1000 гектарів. І, знову ж таки, треба шукати цього солідного інвестора чи спонсора. Я мав розмову з одним із таких людей у Москві. Він мені відверто сказав, що наразі серйозні російські інвестори співпрацюють із західними компаніями, структурами, відтак розуміють, що можуть потрапити під санкції, якщо зайдуть до Криму. До того ж, у Криму ледве не щодня щось змінюється, ніхто не може оцінити можливі ризики».
